На жаль автор наступної статті залишився невідомий, чи вірніше відомий тільки за ніком "Вихор"...
Про "Третій шлях" і я дещо думав. Ось результат:
СОЛІДАРИЗМ У ПРАЦЯХ В. К. ВИННИЧЕНКА
Проблема погодження у взаємодії народів і держав, соціальних груп та окремих індивідів завжди хвилювала людство, тому що саме погодження, солідарне об’єднання індивідів уможливлюють існування суспільства і взаємодію задля задоволення спільних інтересів. Згода є основою суспільного життя. У ХХ сторіччі проблема згоди набула особливо гострої теоретичної та практичної актуальності. Минуле сторіччя було позначене двома світовими війнами, які за своїми масштабами перевищували всі попередні війни в історії людства, і подальшим протистоянням двох супер-держав, яке у 1962 році поставило людство під загрозу знищення. Це було результатом панування у світі двох конфронтаційних ідеологій, які до того ж були протилежними одна одній. Два основних принципи побудови суспільства, лібералістичний та соціалістичний, виявили свою неспроможність вказати оптимальні шляхи вирішення глобальних та локальних проблем, повністю чи почасти дискредитувавши себе.
Природно виникає потреба у винайденні нового принципу вирішення протиріч, який би не призводив до війн і конфронтації як на рівні окремих суспільств, так і на міжнародному рівні. Розповсюдження ринкової економіки та ліберальних рухів не знімає протиріччя, а замінює їх іншими, іноді більш гострими і глобальними. ХХІ сторіччя потребує нової ідеології і нових методик вирішення проблем. Олвін Тоффлер у книзі „Третя хвиля” пише: „Світ, який виникає з величезною швидкістю із зіткення нових цінностей і технологій, нових геополітичних відносин, нових стилей життя і засобів комунікації потребує зовсім нових ідей... Ми не можемо втиснути ембріональний завтрашній світ у прийняті вчора категорії. Ортодоксальні соціальні установки або настрої також не підходять цьому новому світові”[1, 22]. І саме наприкінці ХХ – на початку ХХІ сторіч досить великої популярності набули ідеї солідаризму – третього, принципово іншого шляху, який поєднує у собі позитивні риси лібералізму і соціалізму, будучи вільним від їхніх недоліків.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя виникає політико-правова концепція солідаризму, згідно з якою „рушійною силою суспільного розвитку є не класова боротьба, а одностайність членів суспільства, відносини солідарності його членів і взаємозалежність всіх соціальних груп, гармонія інтересів праці і капіталу”[2, 326].
Термін „солідаризм” вперше було вжито у 1907 році французьким філософом Селестеном Бугле, який у праці "Le Solidarisme" заклав основу теорії солідаризму, виводячи його з принципу солідарності. Саме у Франції солідаризм набув значного поширення. Так, теоретичні засади солідаризму розроблялись у працях Е. Дюркгейма („Про розподіл суспільної праці”). Дюркгейм вважав абсолютно неможливим існування суспільства без солідарності людей. Об’єктивним показником солідарності Дюркгейм називав право і, виділяючи його репресивний та реститутивний види, розрізняв відповідно механічний та органічний види солідарності. Механічна солідарність, основана на примусі і тотальному суспільному контролі, характерна для традиційних суспільств. В такому суспільстві індивід не є особистістю, а лише відображенням суспільного життя. З переходом до індустріального суспільства збільшується значення реститутивного права, спрямованого не на покарання, а на відновлення первісного стану речей. Посилення реститутивного права свідчить про те, що солідарність у розвинених суспільствах грунтується не на уподібненні індивідів одне одному, а на суспільному поділі праці. За таких умов індивіди почувають потребу один в одному і на основі цього виникає органічна солідарність. На думку Дюркгейма, особливе значення в її забезпеченні мають моральні правила, які є основним чинником об’днання індивідів у сучасних суспільствах. Моральні норми забезпечують високий ступінь інтеграції соціальних структур і відіграють значну роль у підтримці єдності суспільства.
Ідеї солідаризму розроблялися Леоном Буржуа, Гайнріхом Пешем та іншими мислителями. Значне місце принципи солідаризму посідають у теорії неотомізму. Неотомісти виводять принцип суспільної солідарності з християнської любові до ближнього.
Винничнеко є однією з непересічних постатей вітчизняної історії. Видатний літератор, чиї твори читали по всьому світові і перекладили на іноземні мови, був водночас політичним діячем, борцем за визволення України. Але, відійшовши після років боротьби від політичної діяльності, Винниченко не був визнаний „своїм” ні українською еміграцією, ні більшовиками. Більшовики кваліфікували його як „ворога пролетарської диктатури”[3, 422], а українська еміграція – як прихильника більшовиків. Грушевський, Петлюра та інші колишні соратники Винниченка були так чи інакше визнані, а Вінниченко, який зробив не менший внесок у боротьбу за визволення України, опинився у забутті. Хоча художні твори Винниченка було перекладено на іноземні мови і вони неодноразово видавалися у багатьох країнах світу, головна його праця – філософський трактат „Конкордизм” – не видрукувана до сих пір, незважаючи на те, що сьогодні ідеї солідаризму є досить популярними. Винниченко був першим на Україні, хто проголосив ідею соціального, політичного та економічного солідаризму, хоча і не використовував термін „солідаризм”, називаючи свою доктрину Конкордизмом.
Після так званого „гетьманського перевороту” Винниченко очолив Національний Союз – блок опозиційних гетьманові партій, сфактично ставши лідером антигетьманського руху. Винниченко розумів, що національна ідея втратила популярність серед народу. Невдала політика Центральної Ради і непопулярна серед широких робочих та селянських мас політика Скоропадського дискредитували українську ідею. В цей час Винниченко дійшов висновку, що необхідно встановити органічний зв’язок між вирішенням соціальних і національних проблемам, який зміг би викликати підйом національно-визвольного руху, залучення до нього мас.
Об’єднати національне та соціальне спробувала після приходу до влади Директорія. Гасла нової влади про відновлення УНР та демократичних свобод і здійснення соціальної програми українських соціалістичних партій більше відповідали настроям суспільства.
Після кількох років напруженої, але практично безрезультатної боротьби Винниченко прийшов до висновку, що „найкращий вихід – соціяльна революція... І найкращий спосіб для нас загладити свої вільні й невільні помилки та злочинства проти соціялізму... Послати послів до більшовиків... помиритися з ними, стати на коліна перед соціялізмом...” [4]. У перші місяці 1920 року Винниченко декларував свій перехід на бік комуністів, просив уряд УСРР надати йому повноважень представляти Україну за кордоном, бо в той час Винниченко вважав можливою побудову української держави на грунті Радянської влади, на засадах соціалізму. Винниченко вів переговори зі Сталіним, Троцьким, Камєнєвим, вносив пропозиції щодо впровадження конфедеративних відносин між Україною та Росією, але через деякий час зневірився у курсі більшовиків і виїхав до Австрії. Пізніше він був вражений величезною розбіжністю між декларованими комуністичними ідеалами і тим, що насправді було побудовано. Винниченко почав розуміти, що абстрактна модель досягнення національного ідеалу за допомогою соціалістичної революції виявилася нежиттєздатною. У 1920 році він написав у своєму щоденнику, що „є тільки два виходи: або відмовитися бути українцем і тоді бути революціонером; або вийти зовсім з революції й тоді можна бути українцем. Ні того, ні другого я не можу зробити, і те й друге боляче мені смертельно. А з’єднати те й друге не можна, історія не дозволяє”[5]. Зійшовши зі шляху політичної боротьби, Винниченко присвятив себе літературі та філософським пошукам, результатом яких став трактат „Конкордизм”.
В цьому романі він піддає різкій критиці буржуазне суспільство, змальоване в образі Німеччини майбутнього:
А круг трону хто? Мізерні, манюсінькі, шамотливі фігурки колишньої аристократії... Весь же народ, згори донизу, до останнього сільського наймита, пройнятий цим духом Черева. Весь він проїжджений болячкою наживи... насичений мораллю безмилосердної конкуренції, брехні, обману, визиску, образи слабшого, насили, крові, глуму. Сучасна Німеччина — це залізобетоновий дім божевільних, моральнооголених, хижожорстоких і моторошно-нещасних істот” [6].
У романі соціалістам вдається зруйнувати існуючий суспільний лад за допомогою геніального винаходу - сонячної машини, яка виробляє особливий сонячний хліб. Людина, маючи таку машину, може не працювати, бути абсолютно незалежною від суспільства, бо машина зможе нагодувати його. Поширення цих пристроїв серед народу призвело до руйнації суспільства, здичавіння людей, а не до утвердження соціалістичних ідеалів. Коли було знищено економічну потребу у співпраці задля здобуття шматка хліба, буржуазне суспільство перестало існувати як таке, а на його руїнах соціалізм збудувати не вдалося. В романі капіталізм та соціалізм „гинуть” одночасно, бо виявляється, що крім матеріальної, економічної зацікавленості ніщо не об’єднувало людей. Коли до Німеччини прибули війська іноземних інтервентів, і пролетарі, і інтелігенція, і аристократи об’єднуються для визволення своєї країни. Але вони не стали на шлях збройного опору окупантам. Єдиною їхньою зброєю є „Сонячна машина, набита приязною веселістю духу й любов'ю до наших бідних ворогів”. Один з героїв роману закликав боротися „щирою любов'ю, щирою ласкою й веселістю... Ніякого опору, ніякого саботажу, виконувати всі розпорядження, слухатись усяких безглуздих і жорстоких наказів... Ніякісінького приводу до найменшого непорозуміння, сварки, сутички. Ніяких насмішок, глуму, потайної зловтіхи, захованої злості. Щиро, ясно, весело й любовно до найбрутальніших заходів противника” [6]. Скоро армію ворога було розкладено і інтервенти почали виводити війська.
Подальше наближення Винниченка до створення доктрини конкордизму відбувалося після Другої Світової війни, коли світ розколовся на два ворогуючих табори, між вчорашніми союзниками по антигітлерівській коаліції починалася так звана „холодна війна”. В цей час різномасна українська еміграція в’язла у чварах та міжгрупових амбіціях. Винниченко, вболіваючи за долю України, звернувся до українства всього світу з закликом до об’єднання задля здобуття незалежності України. Він вважав, що незалежна Україна повинна стати передовою державою, яка виступить ініціатором та провідником ідеї всесвітнього миру, встановлення суспільної злагоди на основі загальнолюдських цінностей, конвергенції суспільних формацій. З цією метою у 1949 Винниченко написав „Заповіт борцям за визволення”, який було опубліковано тільки у 1991 році.
В цій праці Винниченко далі розвиває свою ідею конкордизму. „Визнаючи державу основним засобом збереження і розвитку „національного колективу”, Винниченко наголошував, що без держави нація є „покаліченою”, неповноцінною. Державність за Винниченком – це „устрій всього матеріального і психічного буття цілого народу, його національности, економіки, політики, культури”[8, 9].
У „Заповіті” було викладено ідею колектократії, яка мала полягати у впровадженні кооперації не тільки в торгівлі, а й в усьому національному господарстві. Винниченко виступає за введення кооперації „не з наказу начальства, не примусом, не терором, а доброю волею, свідомістю, радістю”[8, 88]. На думку Винниченка впровадження колектократії призведе до значного підвищення продуктивності праці. „Продуктивність праці в колектократії буде на стільки більша, на скільки більше є ціле за частини” [8, 89]. Винниченко пояснює це тим, що „робітник знатиме, що він працює не на хазяїна, приватного чи державного, а на самого себе... що вся його надвартість іде не на розкошування паразитів, а на нього самого та на його родину” [8, 89].
Найбільш повно свою ідею солідаризму\ конкордизму Винниченко виклав у великому трактаті „Конкордизм”. Над цим трактатом він працював протягом 1938 – 1948 років. Але до самої смерті у 1951 році Винниченко вважав публікацію „Конкордизму” передчасною, бо вважав неможливим впровадження в життя своїх ідей в той час. Наскільки відомо, цей трактат не опубліковано до цього часу, рукопис його зберігається в архіві письменника у Колумбійському університеті в США.
Конкордистська мораль спрямована на ліквідацію егоїзму, який, на думку Винниченка, лежить в основі нерівності. Винниченко протиставляє два терміни: конкордизм і дизкоркондизм. Конкордизм означає систему, основану на рівновазі та гармонії, а дизконкордизм – навпаки. Дизконкордистське суспільство породжує егоїстичну мораль: живи для себе, пригнічуй інших задля своєї вигоди. Всупереч цьому конкордистська філософія закликає до гармонії між людьми, між людьми та природою. Тому Винниченко створив досить об’ємну етичну систему конкордизму, яка б стимулювала прагнення індивідів до порозуміння, погодження та гармонії. Конкордистська мораль відкидає накази, заповіді, не визнає принципу „ти мусиш”, а навпаки – вона побудована на правилах-порадах. Ці правила мають регулювати відносини індивіда і колектива, міжнародні та міжрасові відносини.
„Будь погоджений з іншими, не шкідливими тобі істотами на землі...”. „Не годуйся нічим, непритаманним природі людини”. Ці поради стосуються відносин людини та навколишнього середовища, природи.
Чотири наступних правила стосуються гармонізації відносин з іншими людьми: „Не силкуйся любити ближніх без власної оцінки і не претендуй на їхню любов, не будучи цінним для них”. „Завсігди пам’ятай, що всі люди і ти сам хворі на страшну хворобу дизконкордизму. Борися з нею не догмою, не ненавистю, не карою, а розумінням, жалістю, поміччю”. „Живи тільки з своєї власної праці”. „Кохайся, з ким любо кохатися, але родину твори тільки з тою людиною, яку ти всією душею і всім тілом твоїм хотів би мати за матір (батька) дітей твоїх”.
Останні два правила регулюють відносини індивіда та колектива, закликають до повної гармонізації відносин індивіда та колектива: „Не пануй і не підлягай пануванню”. „Будь ні над колективом, ні під ним, ні поза ним, а тільки активною, відданою клітиною його. І тоді навіть страждання за нього буде тобі за вищу радість”[10].
Таким чином, ідеалом винниченкового конкордизму є абсолютне погодження у суспільстві та природі, погодження добровільне і свідоме. Реалізація настанов етики конкордизму передбачає „оздоровлення” кожного індивіда, всих людських колективів в усіх сферах життя.
Взагалі, в основі конкордизму лежить етика. Винниченко виступав проти втілення в життя своїх ідей шляхом насильства, примусу, і тому приділяв велику увагу розробці саме етичної складової свого вчення, яка б мала стати внутрішнім стимулом людей до консолідації та об’єднання. Втіленням цього є винниченкова теорія „чесності з собою”, яка полягає в тому, що віддана праця на користь суспільства не повинна обмежувати свободи індивіда, а бути виявленням його природного прагнення докласти своїх зусиль до розбудови створення різноманітних суспільних благ.
Політична програма, згідно з конкордизмом, повинна бути вільною від тоталітаризму, диктатури та пригнічення усякого роду, повинна утверджувати принцип демократії та свободи. У сфері міжнаціональних відносин Винниченко наголошує на необхідності встановлення „Світової Економічної Федерації з єдиним планетарним господарчим планом” для гармонізації міжнародних відносин у всесвітньому масштабі.
;
Література:
1.Тоффлер Э. Третья волна. – М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999. – 748 с. – (Классическая философская мысль.)
2.Социологический энциклопедический словарь. – М., 1998. – 480 с.
3.Революция на Украине: По мемуарам белых/Сост. С. А. Алексеев/ Под ред. Н. Н. По-пова. – Репринтное воспроизведение издания: М.- Л.: Государственное издательство, 1930. – 435 с.
4.Винниченко В. К. Відродження нації. Репринтне відтворення видання 1920 року. – К., 1990. Видавництво політичної літератури України.
5.Цит. По: Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2004 № 63-65.
6.Винниченко В. К. Сонячна машина. Роман/ Володимир Винниченко; [післямова П. М. Федченка]. – К.: Дніпро, 1989. – 618 с.
7.http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/525/48663/
8.Винниченко В. К. Заповіт борцям за визволення.–К.: Вид. Т-во „Криниця”, 1991 – 128 с.
9.Алиев М.Г. Социализация согласия. – М., 1998.
10.Цит. по: Горський В. С. Історія української філософії: курс лекцій. – К.: „Наукова думка”, 1996 – 281 с.
11.Шморгун Олександр. Інтелектуальні корені українського солідаризму // Перехід-IV. 2002. Вип. 9. С. 33
Взято з форуму персонального сайту Юлії Тимошенко- http://www.tymoshenko.com.ua/ukr/forums/index.php?...
