Анотація
Україна знаходиться на "розламі" цивілізацій і її призначення та мета у майбутньому - створити якісно іншу концепцію державного устрою та співжиття людей у світовому масштабі.
Концепція українського „третього шляху” полягає у тому, що існуючі на даний момент політичні та філософські системи сучасного світу довели або свою повну, або часткову нежиттєздатність з точки зору дотримання основних прав та свобод людини: права на життя, права на чесну, правдиву та неупереджену інформацію, права на вільний вибір.
Різні системи та устрої, кожен по-своєму, намагаються ці основні права порушити чи спотворити, викрививши у бік узаконення права більш розумних і сильних на владу не тільки над тілами, але й над помислами і душами їхніх слабших чи менш розумних братів. Тим чи іншим чином пошуки людства завжди йшли у напрямку пошуків свободи, рівності та братерства. Але й досі Схід потерпає від різного роду видозмін деспотичного устрою, останніми видозмінами якого дивним чином стали моделі західного механістичного суспільства – комунізм та націонал-социалізм.
З іншого боку Захід, не дивлячись зовні на значні переваги з точки зору дотримання прав особистості, не зміг уникнути пастки аморальності, цинізму та нігілізму, які зняли будь-які бар’єри у більш сильних стосовно того, щоби максимально можливо маніпулювати свідомістю менш сильних через спеціально сформовані потоки ідей-концепцій засобів масової інформації. Ці ідеї на даний час активно формують ідеологію та культ влади грошей та обмеженість свідомості „масової людини” виключно найпримітивнішими, тваринними, споживацькими бажаннями.
З політичної точки зору це робиться для того, щоби в умовах теперішнього типу демократії можна було легше спрямовувати та маніпулювати людськими „потоками” і завжди отримувати необхідний результат з точки зору стабільності та прогнозованості керування масами людей в ліберально-олігархічний спосіб. За умов такої системи виникає зовнішньо „влада народу” при внутрішньо і реально владі найбільш багатої та інтелектуально-безпринципної його верстви.
На протилежність цьому повинна з’явитись діяльна концепція суспільного розвитку, яка уникла би крайнощів обидвох шляхів при зберіганні найкращих здобутків кожного. На останньому з’їзді виборчого блоку БЮТ такого роду концепцію було названо „солідаризмом”, ми не маємо нічого проти такої назви, отож у подальшому, задля уникнення зайвої плутанини у термінах, концепцію нашого суспільства будемо позначати саме таким чином.
Ми вважаємо, що причиною крайнощів та тупиків сучасного політично-філософського розвитку є усунення з живого, державо та суспільнотворчого процесу такого поняття, як „духовний пошук”. Він або відсувається на маргінес суспільства, у якості „приватної справи кожного”, як це робиться у сучасному західно-глобалізованому світі, або ж заперечується з причини того, що шукати духовно нічого не потрібно, треба лише по максимуму уважно та пильно виконувати певні вказівки ідеологічних та духовних провідників „світу цього”.
У цьому була сутність нашого комунізму (що погіршувалось обов’язком вірити у відсутність Бога та божественного начала у світі), у цьому ж сутність сучасних систем ісламської автократії, які хоч зовні й намагаються протидіяти глобалізації західної механічної цивілізації, але за сутністю так само заперечують духовний пошук „масової людини” як і остання, тільки роблять це шляхом узалежнення людини від чітко окресленої ідеології, силоміць заперечивши її право на самостійне мислення.
Таким чином визначаються „розлам” та крайнощі як цинічно-зневіреного розуму, так і фанатично-некритичного ставлення до життя. На противагу цим двом „братам-противникам”, які у різних обличчях ведуть боротьбу та взаємопідтримують одне одного у сучасному світі, необхідна концепція глобального переосмислення цінностей, у якій був би взятий наріжним каменем духовний пошук та єдність найрізноманітніших гілок духовного пошуку у взаємовивченні та взаєморозумінні, які виникнуть внаслідок застосування у життя базової, ціннісної сутності, на якій мала би базуватись будь-яка цивілізація та спільнота людей: ЛЮБОВІ ДО ІСТИНИ, ПОШУК ПРАВДИ У ЦЬОМУ СВІТІ ТА ЛЮБОВІ ДО ЛЮДЕЙ, СВОЇХ БРАТІВ.
Ми вважаємо, що в Україні на даний час є все для того, щоби стати на шлях реалізації базових, сутнісних принципів цієї концепції у життя. На чому ґрунтується наша віра та наші бачення. Україна здавен-давен була географічно-культурним „казаном”, у якому змішувались найрізноманітніші етноси та релігійно-культурні традиції. Водночас на цих же територіях існував дуже міцний стрижневий, автохтонний етнос, який попри всі відозміни ще з часів Трипілля зберіг основи свого символізму, фольклорну обрядовість та інстинкт і характер землероба. Попри те з кожною новою хвилею „переселення народів” етнос природнім чином видозмінювався, набував більш властивих для кожної своєї сучасності рис. Таке поєднання сталості та постійного оновлення дає прекрасні можливості для сприйняття всього нового, передового, нестандартного і водночас дає достатньо вагомий історичний досвід для того, щоби зуміти відокремити зерна від полови.
Цей історичний досвід дуже часто був більш ніж болючим, у одному цікавому дослідженні, яке зробив Ігор Лубківський, навіть вважається, що надмірна болючість деяких історичних шляхів народила у глибині національної свідомості різного роду депресивні комплекси, посилання на цю працю я дам у додатках. Але враховуючи всю важкість цих шляхів все ж таки я змушений сказати, що тим більші можливості набути міцного імунітету проти всього того, що намагалося за часів нашої історії розшматувати та роздерти, знищити наш народ.
З іншого боку той самий історичний досвід показує, що як тільки прото- і праукраїнці відмовлялись від пошуків нових шляхів, намагались „закритись у своїй мушлі” або забували за все за братовбивством та розбратом, зразу ж приходила стороння сила, яка змушувала предків українців згадувати про необхідність оновлення взаємозв’язків зі світом та пошуків адекватних відгуків на виклики доби.
У посиланнях на аналітику будуть дані плоди праці останніх років у цьому напрямку, у тому числі на багатьох форумах, де ці концепції проходили „обкатку”. Крім того там буде велика кількість фактичного матеріалу, яким ми вважаємо зайвим перегружати дану ввідну декларацію концепції. Дані історичні та географічні умови „перетину всіх шляхів” також сприяли виробці специфічного характеру незлобивості та терпимості нашого народу, що і було єдиною можливістю примирювати часом навіть здавалось нездоланні протиріччя. На даний момент, у повній відповідності з нашими історичними традиціями, ми знову стоїмо перед необхідністю шукати спільний знаменник для зовні непримиренних речей, але ситуація полягає таким чином, що ми зобов’язані цей знаменник знайти і стати самостійним новітнім центром сили та розвитку в умовах викликів сучасної цивілізації. У чому би ми бачили ці виклики?
Я би розрізнив три основні виклики: виклик духовний, виклик культурний і виклик економіко-політичний.
Виклик духовний
полягає у тому, що треба знайти спосіб, не принизивши жодну з існуючих вір та конфесій, кожній людині забезпечити право на свободу совісті та дати всі умови для того, щоби вільно знайти свій власний, суверенний та незалежний шлях до Бога, який є Шлях, Істина, та Життя.
Виклик культурний
полягає у тому, щоби серед мішанини концепцій та поглядів на речі, властивої, наприклад, постмодернізму, не загубити ясність та чіткість бачення МЕТИ існування культури, як мосту та зв’язку з Красою, Гармонією та Доцільністю, що виникають у душі людини внаслідок пошуків Божественного Начала у світі. Пошуків досконалості духу, пошуків розуміння того, що поза всіма розділеннями інтелекту є дещо таке, у чому „немає ні еліна ні юдея”, що дає можливість знайти людям універсальну симпатію та братерство у серці, без наявності чого неможливий жодний пошук порозуміння між людьми.
Виклик економіко-політичний
полягає у тому, що треба знайти шлях поміж крайнощами суспільства споживання, який понад всі цілі поставило на п’єдестал прибуток та надприбуток, як живу згадку про єврейське Золоте Теля у пустелі; так і суспільства диктаторського, що давить приватну ініціативу людини задля тотального контролю касти державних службовців над всіма природними та державними ресурсами.
Іншими словами потрібно пройти поміж крайнощами фундаментального лібералізму та державно-монопольного способу виробництва, крайнім виразом якого був комунізм і трохи менше націонал-соціалізм (оскільки для німецької нації були збережені деякі базові економічні свободи людини, на роль рабів у даній концепції призначались переважно не-німці). Потрібно пройти поміж цими крайнощами задля побудови суспільства справедливості та гармонії. Попробуємо ж розглянути три ці виклики в українському контексті для того щоби зрозуміти, яким чином їх можна було би вирішувати і що такого нового ми могли би запропонувати світові, що не було би зроблено вже до нас.
Почнемо з виклику Духу.
З цього моменту я побудую виклад концепції на ґрунті аналізу маніфесту блоку Юлії Тимошенко на цих парламентських виборах, оскільки він найбільш близько і повно з існуючого відомого мені в Україні відображає те, що я бачив би основою та концептуальною сутністю „третього шляху” України.
Отже, що ж таке „солідаризм” з точки зору виклику Духу і яким чином можна було би цю концепцію втілити у життя. „Солідаризм”, якщо його розуміти за буквальним значенням слова – це філософія єдності. Тобто єдність, органічна єдність суспільства як основа. Його можна здійснити лише за тих умов, якщо суспільство буде знаходитись у стані ЦІЛІСНОЇ ЄДНОСТІ як своєї духовної, так і матеріальної природи. Іншими словами, здійснити ідеологію солідаризму неможливо без стрункої та послідовної системи допомоги людині бути у гармонійній єдності з її духовним „я”. Природно, що допомогти людині набути таку єдність можуть лише ті. хто таку органічну єдність вже реалізував у своєму власному житті. Це – меншість, але така меншість повинна бути вичленувана та культивована, як зразок. Історичні та футурологічні дослідження повинні мати за мету вичленовування та культивування подібного роду особистостей, які жили у минулому або житимуть у майбутньому.
Саме це повинне бути метою пошуків „нової людини” суспільства гармонії та любові, яке Юлія Володимирівна назвала солідарним. Побудові суспільства солідарності необхідна єдність матеріального та духовного. Але зразу же виникає запитання того, яким чином цього духовного досягнути і чим воно є. Для того, щоби людина насправді вільно вибирала свій шлях до Бога потрібно, щоби люди, що йдуть по духовних шляхах були не просто „терпимими” одне до одного, але і шукали шляхів взаєморозуміння, тому що насправді духовним є лише те, що у своїй сутності об’єднує людей, але не навпаки. Роз’єднує людей протилежний бік – бік інтелекту, але поєднання інтелекту та духовності може об’єднати не у насильстві, а у різноманітності.
Це можливо, якщо з дитинства людям будуть пояснювати різні типи життєвих шляхів духовних людей різних вір та конфесій, так само, як і історію атеїзму та інших антагоністів церковно-фундаментального типу керування суспільством, якщо буде якісна освіта у плані історії релігій і взаємозв'язків релігій та суспільства, щоби людина могла порівнювати та вибирати на основі знань, які освітлювали би питання з якнайбільшої кількості боків. На державному рівні не повинно бути сприяння жодній окремій конфесії та церкві, але у всіх конфесіях та церквах варто виносити на обговорення, сприяти та заохочувати людей та погляди, які би могли посприяти взаєморозумінню поміж різними типами духовних шляхів. Тобто треба культивувати ті способи мислення та світосприйняття людини, що об’єднуватимуть різні типи духовних шляхів у спільній роботі на ошляхетнення людської природи, на приборкуваня того звіра, що живе усередині людини.
Можливо на державному рівні треба буде заснувати інститут історії релігій та духовних пошуків людства, який зокрема готував би для шкіл викладачів з історії релігій. Це має бути протилежним як релігійному фанатизму, так і середньостатистичному сьогоднішньому західному атеїзму, який „єднає” сьогодні релігії у однаковій байдужості для всіх і поставлені на п’єдестал єдиного бога Мамони, тобто приватного зиску як основи і єдиного ідеалу життя.
Для мене ідеалом тут є давньогрецька Олександрія, у якому великі отці християнської церкви Клімент Олександрійський та Оріген були одночасно неоплатоніками та учнями неоплатоніків, що не належали до християнської церкви тодішніх часів. Таким чином в офіційне вчення Церкви увійшло багато з ідей грецької філософії, принаймні вони зуміли примиритись і це дало величезний поштовх для взаєморозуміння іудейської, грецької та власне кажучи церковно-християнської думки.
У цьому плані наприклад Маланюк, у роздумах про Україну, називав Україну „степовою Еладою” а Київ, „степовою Олександрією”. А інші називали Київ „другим Єрусалимом”. Окрім всього іншого на даний час треба би вводити в широкий обіг роздуми про ідеї та напрямки мислення того світогляду, який сьогодні дехто називає енергетичним. Що я маю на увазі. Богом вчених 19 століття стало механічне поєднання частинок матерії згідно сліпому закону, дещо розбавленому впливом його величності випадку. Сліпий закон та випадок, котрий тепер називають мутаціями чи флуктуаціями, законом випадкових чисел. У цьому є сутність того, що досі називають „науковим матеріалістичним світоглядом”.
Окрім того, наукове мислення сучасності (у середньому) й досі у якості основи бере тілесність речей, а зовсім не їхню сутнісну природу. У науковому плані це привело до того, що досі немає цілісної космології і коли речовина видимого світу зникає починаються абстрактні теоретизування, сутність яких самі вчені розуміють постільки поскільки. А теорії, які починають хоть щось пояснювати, мають яскраво метафізичний відтінок, як наприклад теорія Монад чи теорія суперструн. Але у цих теоріях вже відмовляються від „речовинно, тілесноцентричності” світу. А от у моральному плані ця апологетика сліпим силам та випадку привела до того, що виникла філософія «хробака» та «маленької людини». А на антитезу – „господаря світу”.
Згідно цих філософій треба, наскільки можливо, задовольняти свої тілесні пристрасті, користуючись у житті бажанням влади над тими, хто слабший і тваринним страхом перед тими, хто сильніший. Врешті-решт це еволюціонувало у сталінізм та гітлеризм, оскільки ці системи позбулись останніх „забобонів” совісті. Адже сумління не можна було пояснити з раціонально-механістичної точки зору, отже воно було зайвим. А у світі, де відсутнє сумління, перемагає найсильніша, нажорстокіша, найпідліша та найбрутальніша тварина, але зовсім не людина.
Але згідно енергетичного світогляду всі наші тіла у сутності своїй є електронами, позитронами і т.п, які є перш за все вібраціями у просторі або хвилями. Все це суть енергія, так що навіть і наші тіла – всього лише конденсована енергія. Але ця енергія структурується у просторі за схемами ще тоншої, ще вищої енергії, яка складає сутність наших намірів та думок. У такому світі абсолютно необхідно дбати за виправлення, чистоту своїх намірів і думок, тому що найтонша енергія, яка іде „не туди” потім і викликає у видимому світі всі його потворності та неспівмірності. Всі напрямки пошуку сучасної фізики, екології та т.п. йдуть зараз, врешті-решт, у напрямку такого енергетичного світогляду.
Не думаю, що нам вдасться відродити духовність, якщо від людей будуть вимагати лише сліпої віри не пояснюючи, чому добро це добро а зло це зло і ЧИМ вони одне від одного відрізняються. Зокрема історія та історіософія у такому контексті буде наукою про наміри та мрії націй, цивілізацій, країн, еволюцію цих намірів та мрій, наслідки тих чи інших типів намірів та мрій для втіленості тих чи інших цивілізацій, взаємопов’язаність та відмінність мрій та намірів різних націй у межах цілого людства так і мету існування людства у цілому. І якщо починати ЯК З АКСІОМИ з таких підвалин – можна дати світові зовсім нове бачення, якого досі він не мав. Коротко проаналізувавши аспект виклику Духу перейдемо до аспекту виклику культурного.
Україна здавна живе на пересіканні культур східного та західного християнства, а зараз вже й східної та західної культур, окрім того має всередині себе потужний прошарок кримських татар – людей чисто східної культури. За таких обставин вкрай необхідні деякі принципи, які би дозволили би культурним течіям, заснованим на втіленні тих чи інших варіантів цих напрямків думки, не взаємопоборювати одне одного, а шукати можливостей знаходити моменти єдності у власних світобаченнях задля того, щоби ілюзія непереборних кордонів поміж різними типами світобачень була подолана не шляхом нівелювання та знецінення кожного а шляхом визнання, що кожне світобачення особливо проявляє якісь свій, дуже потрібний у загальному підсумку аспект загальної п’єси життя, і цей аспект у іншому світобаченні поставлений на трохи інший план з трохи іншими вазємозв’язками з різними частинами загального дійства.
Окремо стоять системи поглядів, які як основу беруть самозвеличення за рахунок інших та виключність, але такого роду концепції є зі всіх боків і не є виключним пріоритетом жодного з діючих агентів сучасного світу. Якщо Україна зуміє дієво виявити та втілити необхідну синтетично-об'єднавчу концепцію життя, то вона стане каталізатором пошуків такого плану у загальносвітовому масштабі, ставши на шлях свого роду „культурницько-іноваційного імперіалізму”.
"Іноваційним", до речі, його названо тому, що згідно нашої концепції НЕОБХІДНІ ЛЮДИ З НОВИМ БАЧЕННЯМ ГОРІЗОНТІВ НАУКИ, роботи "на стику" наук, у тому числі дослідження глибинних можливостей психіки людини, душевних сил людини, свого роду "стик наукових розробок та релігійного світобачення". Крім того НЕОБХІДНА ВСЕБІЧНА ПІДТРИМКА НОВАТОРСЬКИХ РОЗРОБОК, ЗАОХОЧЕННЯ НОВАТОРІВ ТА РАЦИОНАЛІЗАТОРІВ. Детальніше це розшифровано у доданій статті "Українська національна ідея, метаісторично-цивілізаційний аспект: минуле, майбутнє, теперішнє.
Моменти історіософії помаранчево-постпомаранчевої доби". Особливість цього "імперіалізму" буде полягати у тому, що для його розповсюдження не буде необхідності нищити інші народи, культури та цивілізації, але кожний народ активувати до пошуків його місця у загальносвітовому дійстві духу та думки. Основа цієї концепції – не терпимість (ненавиджу, але терплю) та непримиренність (Захід є Захід, Схід є Схід), а взаємопроникнення та взаєморозуміння, базоване на любові та безкорисливої цікавості до „іншого я”, проявленого у інших народах та цивілізаціях. Це – засадничий момент і тільки найпотрібніші початки, але для того, щоби розгорнути цю тему більш широко – треба з чогось розпочинати.
І третій виклик – виклик економіко-політичний. Основним засадничим моментом подолання цього виклику повинно бути стирання непереборних кордонів поміж кастою власників (чи то державних у вигляді держбюрократії чи то приватних) та кастою найманих працівників, з метою перетворення цього всього у більш чи менш віддаленому майбутньому у „органічну єдність” народу з політичною та економічною владою замість поборювання, конкуренції та приниження слабих сильними. Основи цієї політики розглянуто у маніфесті БЮТ, маніфест за цим посиланням http://www.tymoshenko.com.ua/ukr/elections/manifes...
Детальніше економічний блок, з точки зору адекватності конкретних економічних дій, хай аналізують економісти, але основний засадничий принцип, що відрізняє даний підхід як від фундаментально-ліберального так і державно-монопольного типу влади я виклав і згідно нашої концепції він у будь-якому разі та при будь-яких перетвореннях повинен залишатись незмінним.
Концепція „органічної єдності” народу із владою політичною повинна проводитись на засадах підзвітності обраних народних делегатів своїм виборцям та найширшого залучення широких мас людей до процесів державо та законотворення, що і розпочинає свою роботу зокрема у проекті електронної демократії, а також у проектах рівного доступу до якісної освіти. Тому що без освіченого та мислячого народу проекти „органічної єдності” влади з народам будуть утопічними прожектами, позбавленими будь-якого реального наповнення.
Щодо економічного блоку прицільно зауважу лише стосовно сільського господарства. На даний момент необхідно розробити як тактику реанімації галузі через заохочення ефективних бізнес-проектів у сільськогосподарчій сфері, так і довготривалу стратегія заснована на тому, що чорноземи – наш національний скарб. Для цього треба по максимуму у засадничій стратегії використовувати надбання української школи фізичної економії, посилання на аналітику з цього приводу будуть дані у додатках.
Основу стратегії цієї школи складає необхідність узгоджувати господарчу діяльність людини з природними ритмами та циклами планети та Космосу, ігнорування чого призводить до численних екологічних та техногенних катастроф сучасного світу. Крім того ідеологічним моментом варто взяти рівність всіх форм власності – хоч приватної, хоч колективної. Власник повинен бути ефективним, а не приватним чи колективним у якості ідеологічної платформи. Власником має бути той, хто зможе грамотно використати і примножити, і на це повинна бути спрямована вся державна політика.
Даний текст містить у собі короткий виклад ключових пунктів, які можна розглядати засадами концепції „Третього шляху” України у світі. У аналітичних додатках будуть міститись деякі уточнення та деталі даної концепції, показані у процесі розвитку та удосконалення з плином подій та часу. Крім того, у цих додатках містяться обґрунтування підвалин наших уявлень з приводу того, чому саме ми вважаємо нашу націю придатною до якоїсь особливої місії у цьому світі. Так само там міститься аналіз деяких етнопсихологічних особливостей різних частин України, який багато у чому і привів нас до висновку неможливості механічного застосування європейських концепцій розвитку чи то націоналізму чи то громадянського суспільства в українських умовах і привів до думки необхідності спроб знайти та застосувати концепцію „органічної єдності”, яка механічно з двох вищезазначених напрямків європейської думки не складається і ними не обмежується. Зокрема ми вважаємо, і цьому дається обґрунтування у нижченаведених матеріалах, що:
1. Проблеми розколу в Україні, який проявився після минулих виборів, пов’язані з формуванням національного характеру: вся Україна мала тисячолітню історію і майже не мала своєї державності, через що і постаріла, так і не ставши дорослою, а вся південно-східна Україна має молоду кров і вміння жити «з нуля» на новому місці, але не знає що і як треба будувати далі. Тому їхнє поєднання в ідеалі мало би влити «молоду кров» в розвиток України і створити щось зовсім нове.
Тобто, фактично, в цьому плані, напевно, можна говорити навіть про процес народження нової нації , чи принаймі – про її переродження і оновлення (основа цього переродження, чи скоріше народження вдруге, була закладена на київському Майдані 2004 року), і в цьому плані Галичина вже виконала своє історичне призначення останніх століть, а "новий імпульс" для розвитку України та її майбутня доля, з цим пов'язана, тепер залежить від її «молодої» частини – України Катерини ІІ-ої.
2. Релігійний компонент тієї світоглядної моделі, яку ми вважаємо за необхідне шукати новій українській нації, має бути достатньо зрівноваженим у плані співвідношення чоловічого і жіночого начал між собою, що часто було порушене у церковних ідеологіях минулого. Також повинна бути дотримана сувора відповідність поміж ідеальними, світоглядними конструкціями такої моделі та земним відображенням їхнього втілення, тому що лише таким чином можливо досягнути такого стану, при якому ідеал та загальна надихаюча ідея не вступають у суперечність зі своєю практичною проявленістю.
3. Проблеми в Україні носять і світовий характер, пов’язаний з долею світу – тобто одночасно йде відтворення декількох явищ. Йдеться про завершення та вихід на новий оберт історичної спіралі як суто українських історичних циклів, так і загальносвітових. Тих циклів, чия дія мала місце у російській революції 1917-го року і навіть більш ранніх, як від початку нашої ери, від Різдва Христового , так ще і до її початку, часів становлення Трипілля та формування сонячного обрядового циклу в Україні (язичницького річного циклу сонця, Коляда – Веснянки – Купала), який ще й досі зберігся у річному циклі народного обряду.
Дані тези, обґрунтовані у доданих матеріалах, лише побіжно стосуються основного питання даної концепції: „що робити новій українській нації у сучасних історичних умовах” і тому не були виставлені на обговорення у основному тексті, але мають стосунок до тих підвалин, виходячи з яких автори розробляли цю концепцію, тому ми вирішили додатково висвітлити їхню наявність у цьому пояснювальному абзаці.
Основа аналітичної методики доданих матеріалів – інтуїтивний аналіз сутності речей, що бере на озброєння також засоби метафізичної та образно-символічної мови, свого роду „мову міфів та переказів”. Тому завчасно просимо пробачення у інтелектуалів, що звикли до більш технічних та інструментальних засобів вираження концепцій, за можливі незручності в читанні та осмисленні мови „Додатків”. Прошу всіх небайдужих приєднуватись до обговорення та вдосконалення концепції, вона відкрита до будь-яких змін у напрямку покращення її функційної здатності та креативного потенціалу. Дякую за увагу та з надією на співпрацю
Олександр Чистяков,
Київ-2005.
Додатки:
Підсумок обговорень концепції «третій шлях України». Узагальнюючий нарис.
"Глобальна місія України", споріднена концепція "Ідеальної Країни", деталізація теоретичного та практичного економічного аспекту, відмінного від "маніфесту" БЮТ.
Ірина Валявко. ДМИТРО ЧИЖЕВСЬКИЙ — ФУНДАТОР ПОНЯТТЯ "ФІЛОСОФІЯ СЕРЦЯ".
Д-р Надія Кохан "Філософія серця" - парадигма українського менталітету.
Ігор Лубківський. Зраджена революція, або стратегічний розвиток України. Спроба політичного психоаналізу. Rar-файл.
„Українська наукова школа фізичної економії:світовий вимір та цивілізаційна перспектива.” Стаття доктора економічних наук, голови товариства їм. С. Подолинського В. Шевчука.
Размышления на тему постпомаранчевых времен. Время разбрасывать камни и время предавать. Статья времен выбора Ющенка в сентябре 2005 года.
Андрей Окара. Как архистратиг Михаил заступился за Украину. Попытка интуитивно-символического анализа.
Прорив Духу та можливі цивілізаційно-геополітичні перспективи України, зв'язані з Помаранчевою Революцією. Євген Сверстюк, Мирослав Маринович та інші.
Українська національна ідея, метаісторично-цивілізаційний аспект: минуле, майбутнє, теперішнє. Моменти історіософії помаранчево-постпомаранчевої доби. Стаття, написана за матеріалами роботи на форумі Юліі Тимошенко у червні-липні 2005 року.
Революция, Украина, Россия, Европа, Касты и братство народов. Размышления на тему Оранжевой Революции в Украине. Август 2004 - апрель 2005 гг. По материалам работы на нескольких форумах за указанный период времени.
