Ця казка писалася на конкурс для журналу „Лічності”. Не взяли. А всі мої знайомі були просто в захваті..)) Такі не зрозумів – варто мені писати казки, чи ні?
Промінчик сонця.. (Альберт Ейнштейн)
Якось, одного похмурого дня, хлопчик Петрик повертався зі школи. В школі у нього не ладилося, тому додому йти йому не хотілося. От він і присів, засмучений, на лавочці в парку… Аж тут раптом побачив чарівну фею, що вже знала про всі його біди. Адже феї завжди знають, що у кого на серці.
– Не плач, – сказала вона – в житті всяке буває! Хочеш, я розкажу тобі історію? Петрик любив історії, а тому легко погодився:
– В одній далекій північній країні – розпочала фея – такій же похмурій, як і сьогоднішній день, жив був хлопчик, в якого теж не ладилося у школі. Звали його Альберт. Друзів у нього не було і тому був він замкнутим і неговірким. І радів тільки тому, за чим міг спостерігати на самоті. Він вірив, що щось непомітно керує нашим життям. От наприклад компас. Ви бачили, як крутиться його стрілка, хоча ніхто її не торкається? Хіба це не чудо? А ще цей хлопчина з дивним іменем Альберт і ще більш чудернацьким прізвищем Ейнштейн вірив, що всі чудеса мають якусь причину, яку завжди можна знайти. І буде вона не менш чудесною, ніж саме чудо…
В своїй похмурій країні він дуже любив сонце, любив дивитися як воно пробивається крізь гілки дерев. Уявляв собі, як його світло летить до нас. Одного погожого дня він звично сидів під деревом поблизу школи і мружився, дивлячись на сонячне світло, що пробиралося крізь його гілля. Дорослі кажуть, що так не можна робити, бо можна зіпсувати собі зір. Але юний Ейнштейн цього ще не знав і в той момент уявляв собі, ніби цей сонячний промінь кудись його кличе – вдалину, за собою. Так вони й справді полетіли вдвох, в пустоту Космосу. Блукали серед зірок і планет, спостерігали за Сонцями і Світами, які народжувалися і вмирали.
– Скажи – запитав тоді Ейнштейна сонячний промінчик – чи є щось прекрасніше за світло?
– Ні, немає! – захоплено відповів той.
– А як думаєш, чи може бути щось швидшим за нього?
– Ні, звичайно не може! – радісно погодився Альберт.
– Розкажи це усім!
Коли Альберт Ейнштейн отямився, він тут же забув усі ті величні світи, які тільки-но бачив. Пам’ятав лишень, що йому показали щось незвичайне – щось, що він має розповісти людям. І хоча з роками він зовсім забув про цю свою подорож, але запам’ятав головне – немає у Космосі нічого, швидшого за світло. Тому ставши дорослим, він розповів людям про світ, який зазвичай вони зовсім не помічають. Це світ великих зірок, як наше Сонце і світ маленьких частинок, як його промінчики. Люди ніколи не дивляться на Сонце, а тому й не бачать його. Але ми з вами завдяки Ейнштейну тепер знаємо, що немає нічого швидшого за маленьку часточку світла!
На цьому чарівна фея закінчила свою розповідь, і просто розтанула у повітрі. А Петрик пішов додому, думаючи про хлопчика, який відкрив усім таємницю світла.
––––––––––––––––––––––––
Альберт Ейнштейн – видатний німецький фізик, один з найвидатніших вчених ХХ-го століття, лауреат Нобелівської премії 1921-го року. Творець теорії відносності, основою якої став постулат про те, що швидкість світла у вакуумі (300 000 км/сек) є максимально можливою швидкістю у Всесвіті та формула взаємозв’язку між масою тіла та його енергією: Е=мс2. Ця теорія тепер використовується у макро- та мікро- Всесвіті: в астрономії та у ядерній фізиці. Походив з бідної єврейської родини, в школі погано навчався – мабуть через те, що був нездатним просто завчити заданий матеріал, як це робили інші учні. Тому з 12-ти років був змушений зайнятися самоосвітою. Ейнштейна можна вважати класичним прикладом генія, що не знаходив свого місця серед посередніх людей і тому з трудом відстоював свої здогадки. І хоча вчені до цього часу сперечаються, чи й справді швидкість світла є максимально можливою у Всесвіті і наскільки правильними є інші закономірності, виведені ним, але кращої теорії ще й досі не створено. Поворотним моментом у своїй долі сам Ейнштейн вважав те, як у 5 років вперше побачив компас. Це на все життя зумовило його подальший інтерес до науки і техніки, зокрема до теорії електромагнітного поля. Саме завдяки працям Ейнштейна тепер вважають, що промінь світла має корпускулярно-хвильову природу – тобто одночасно проявляє властивості як електромагнітної хвилі, так і як потоку частинок (фотонів).
