Та й не треба «найсильнішим і найрозумнішим» ніякого узаконення своїх прав – здається, що таких їхніх якостей цілком достатньо для того, щоб влада і так їм належала, якщо тільки вони зуміють вдало ними скористатися. Або, з іншого боку, навпаки – що якби все було саме так і нами справді керували би найсильніші і найрозумніші – то може це все-таки було би ще не найгіршим державним утворенням. Тому, щоб зрозуміти, що саме тут не так і де саме вперше появляється щось таке, що веде до спотвореного розвитку держави і прийшлося спробувати зрозуміти, що це взагалі таке – держава , звідки вона береться і як розвивається. Таких поглядів щодо її генезису виявилося два:
Причому, зауважте, що в природному середовищі, наприклад в стаді диких тварин, самі тварини одного і того ж виду ніколи такі відхилення не знищують – відбір здійснюють переважно зовнішні чинники – або природне середовище проживання, або інші тварини – здебільшого хижаки. Тому тварини з такими відхиленнями від норми, внаслідок яких вони виявляються менш пристосованими – гинуть, а ті, в розвитку яких проявилося щось позитивне – виживають і дають нове, вже частково відмінне потомство та можливість нового розвитку для всього виду.
Але трохи не так воно відбувається в людському середовищі – тоді, коли користуючись своїми розумовими здібностями такий чоловік ( умовно кажучи – лідер чи може навіть вожак) починає направляти всі свої зусилля якраз на те, щоб знищувати саме ті мутації, які можуть здаватися і поганими відхиленнями, але які можуть призвести і до виникнення чогось кращого, але саме такого, що з часом почне становити загрозу чи конкуренцію вже йому. Тобто вже на цьому етапі виникає певне спотворення природного еволюційного процесу і мабуть не в кращу сторону. Але й це ще не все – тому що до певного моменту такому лідеру, чи навіть групі лідерів якщо він, чи вони і дійсно – най-, най-, най- боятися все-таки зовсім нічого.
Проблеми виникають пізніше – тоді, коли він в силу якихось обставин починає втрачати владу чи впевненість в собі. Наприклад – в силу старості, яка наближується, або внаслідок хвороби. От тоді він вже і сам починає виступати за впровадження такого механізму відносин, який би вже захищав його і все те, що ще вчора йому самому здавалося слабким, немічним і просто поганим і таким, проти чого ще вчора він сам всіляко боровся.
В цьому звичайно вже проявляється позитивна складова – оскільки починає проявлятися той механізм природного добору, який досі придушувався, але зате з’являється і негативна – тому що сама інтенсивність добору знижується і тому що іноді таке «узаконення» може привести в результаті до створення таких нових законів – байдуже чи то юридичних, чи то просто суспільних, які будуть захищати не тільки того «слабкого», який мав би стати джерелом розвитку чогось нового, але й того, який все-ще залишається при владі і який цією владою не хоче поступатися навіть незважаючи на те, що вже давно не відповідає реальним вимогам життя.
Така владна структура виникає тоді, коли певна група людей для вирішення своїх спільних проблем запрошує когось стороннього або вибирає серед себе когось такого, хто міг би це зробити краще за них. В основному це стосується двох речей – або того, щоб вирішувати внутрішні конфлікти і запобігати їхньому виникненню, особливо тоді, коли існування та розвиток таких внутрішніх конфліктів може призвести до загибелі суспільства, або того, щоб організовувати людей для захисту від якогось зовнішнього ворога, тобто це стосується того, що тепер називається внутрішньою та зовнішньою політикою.ї
В цьому випадку люди мовби делегують такому владному утворенню якусь частину своїх прав, «довіряють» йому. Тоді цей керівник має бути вже не настільки сильним чи активним, як бути мудрим і вся його влада ґрунтується вже не стільки на застосуванні сили, як на довір’ї інших людей. Це нормально-регульований суспільний механізм, але і тут рано чи пізно виникає загроза його спотворення – тоді, коли цей володар починає зловживати владою, або:
а) використовуючи надану йому довіру не для розвитку всього суспільства, а для захисту власних інтересів і для збереження займаного становища – тоді він починає обманювати людей, переконуючи їх, що він якнайкраще справляється зі своїми обов’язками, або навіть якщо вони і розуміють, що це не так – то переконуючи їх в тому, що або вони все-одно ніяк не обійдуться без нього, або – що його все-одно зовсім нема ким замінити.
б) використовуючи надану йому владу і силу не для захисту від зовнішнього ворога чи для вирішення внутрішніх конфліктів, а для приниження людей і усунення навіть самої загрози виникнення будь-якої можливості свого усунення.
Але все-це, разом взяте, чомусь все-ще так і не каже нам, як всі ці проблеми мають бути вирішені нами зараз – коли ми все-ще ніяк не можемо визначитися зі своїми шляхами побудови держави.
Зате тепер ми вже можемо напевно встановити інше – саме те, про що і говорили на самому початку цього невеликого дослідження і воно теж досить цікаве – те, що і в першому і в другому випадку цей елемент спотворення позитивного розвитку державного утворення завжди зміщується в один і той же бік – в бік узаконення права того, хто вже й так знаходиться при владі на те, щоб надалі самому вирішувати, кому залишатися при владі чи кого вибирати замість себе, замість того, щоб це здійснював якийсь зовнішній чинник – чи то природній добір і зовнішнє середовище – в першому випадку, чи то зібрання людей – в другому.
І ось саме це і є основним елементом спотворення розвитку державного механізму аж до виникнення загрози його повної деградації і знищення: чи то в наслідок внутрішніх конфліктів – революцій та бунтів, чи то внаслідок зовнішніх чинників – як втрати незалежності і завоювання іншими державами.
Ігор Лубківський
м. Тернопіль
2006 р.
