Вибори в Україні (2004-го року) – аналіз і перспективи розвитку.

28 Feb 08 12:29:52 GMT

Вибори відбулися! Але ці вибори викликали дещо змішані почуття – незрозуміло, що робити дальше. Хоча, ніби ні - з однієї точки зору все цілком зрозуміло – треба перемагати у другому турі. Але саме тут і починається найцікавіше – саме це відчуття 100% впевненості в необхідності такої перемоги і самі результати виборів викликають якесь дивне відчуття внутрішнього конфлікту. До того ж, зауважте, - я поки що зовсім не говорю, про якого саме кандидата йдеться. Тому, щоб зрозуміти те, що вже сталося, і що ще тільки відбувається. треба говорити про якийсь системний конфлікт і про системні протиріччя. А для цього треба зробити якісь перші, хоча самі елементарні висновки. Отож – ВИСНОВКИ:

1. Безсумнівно – Ющенко переміг.

І переміг досить переконливо і сильно. Особливо, якщо врахувати кілька факторів:

По-перше – повну інформаційну блокаду, чого не зможе заперечити жоден представник діючої влади – навіть той же Нестор Шуфрич. Я думаю всім має бути безперечно зрозуміло, що якби в нього була хоч якась можливість появлятися частіше в випусках новин, чи в якихось інших нейтральних джерелах інформації, то це викликало би значно більшу довіру, ніж рекламні ролики- про це знає будь-який спеціаліст з реклами, чи любий, хто хоч трохи займався бізнесом. І до речі саме на цьому була побудована вся передвиборча компанія Віктора Януковича. Те ж, що основні телеканали рекламують продукцію фірми „Рошен”, як про це не втомлюється повторювати Вячеслав Піховшек, цілком очевидно не свідчить ні про свободу слова, ні про рівний доступ до ЗМІ, ні тим більше про можливість кандидата в Президенти України розказати про себе, про свою позицію, чи про те, як він збирається керувати державою.

По-друге – сам електорат Ющенка відзначається якоюсь певною специфічністю, на яку вже звертали увагу політологи – в усіх рейтингах з часів свого прем’єрства Віктор Андрійович стабільно набирає 25-30% голосів. З одного боку – це дуже вірний електорат, який буде завжди голосувати за нього за будь-яких умов. А з іншого боку – важко розраховувати на щось більше. Тому сама можливість вискочити з цих 25-30% вже означає багато. А мова тепер вже йде про 40 чи 50%. Безперечно це багато і це перемога.

По-третє

– вдалося створити боєздатну команду, що привела до цієї перемоги – і це теж немало. Бо з часу парламентських виборів „Наша Україна” могла похвалитися хіба тільки одними поразками – нествореною більшістю, втраченою можливістю обирати керівництво парламенту, втратою частини членів фракції. Частковим успіхом було тільки обрання голів комітетів. Тому якщо зараз вдалося досягнути успіху, то очевидно, що в першу чергу це заслуга людей, що не входять до „Нашої України” – Юлії Тимошенко, Олександра Зінченко, і можливо ще когось.

По-четверте – вдалося охопити більшість регіонів України, про що, проте, мова ще піде пізніше.

2. Несподіваною виявилася втрата соціалістами і комуністами своїх позицій.

І якщо стосовно комуністів це ще якось можна пояснити старінням їхнього електорату і загальною зміню суспільних цінностей в сторону більш європейських і ринкових та незрозумілою поведінкою їхнього лідера, який хоче і в опозиції побувати і владу підтримати, коли йому це вигідно, то відносно соціалістів це вже дещо дивно, незрозуміло, і навіть тривожно. Звичайно тут теж можна знайти безліч пояснень, але в кінці кінців щось не до кінця зрозуміле таким і залишиться. Через що і виникає відчуття тривоги.

3. Несподівано високий результат Віктора Януковича.

Можна без кінця говорити про порушення з боку влади і про нечесність даних виборів, але факт залишається фактом – ніякі фальсифікації не дали би такого результату, якщо би справді не було людей, які би за нього голосували. Хай навіть було 10 чи 20% підтасовок – все-одно залишається 15-20% тих, хто чесно голосували за діючого прем’єра – це вже багато. Безсумнівно це перемога.

Це те, що відбулося. Таким чином ми і отримали два Віктора – два переможця – в повній відповідності до їхніх імен. Віктора Ющенка з майже 50% голосів – принаймі у тому випадку, якби він мав можливість більше заявляти про себе. Переможця з якимось дивним відчуттям невпевненості, який не може пояснити, чому суперник взяв так багато. І Віктора Януковича, в якого все зрозуміло – навіть якби він взяв лише 15-20% голосів - це вже була би перемога. Українці ніколи не любили тих, хто при владі, навіть коли жили краще, ніж зараз. Якщо не вірите – то почитайте в історії України чим закінчували всі гетьмани, починаючи з часів Богдана Хмельницького. Тому при довірі населення до влади 2-3%, чи навіть 7-12% отримати більше 20-30% - велика перемога. Йому і справді є чим гордитися.

Що тепер?

Тепер завдання просте, але з точністю до навпаки. Переможець Янукович має ще десь добрати тих 10% голосів, яких вже йому шукати більше ніде. Навіть якщо його підтримають комуністи чи соціалісти, то це ще не гарантія того, що саме так проголосують рядові виборці. А переможець Ющенко має переконати всіх ще раз звірити списки виборців, повинен якось вмовити східні регіони голосувати за нього і не забути нагадати тим, хто вже проголосував за нього, зробити це ще раз. У нього теж свої проблеми – все ті ж південно-східні області. Ось тут, в усій цій історії і випливає ще один 4-й висновок з цьогорічних виборів.

4. Мова не йде про Східну чи Західну Україну.

Такий розподіл існував завжди, але в основному він завжди штучно створювався існуючою на той момент владою. Бо на практиці все дещо інакше – і північні райони Тернопільської області, Рівненська та Волинська області, вся Волинь, яка географічно належить до Західної України є ближчою по духу Східній Україні, ніж Вінницькій чи Київській областям, а січові стрільці і воїни УПА воювали не тільки на Галичині. Але історія з голосуванням за Віктора Януковича висвітила зовсім інший, більш природній розподіл – саме той, що склався історично, але який ще ніколи до цього часу не висвітлювався настільки яскраво і рельєфно. Показовою в цьому плані була дискусія на УТ-1 двох кандидатів в Президенти – Олександра Омельченка і Олександра Базилюка. Пан Базилюк заговорив про якийсь „Слов’янський Союз”, що нараховує вже більше ніж 100 чи 200 років – конкретна цифра не має значення, бо все одно це дуже мало. І ось в цей момент і сам ведучий теж зацікавився: „ А справді, звідки Ви взяли таку дату?” Виявилося – від якогось там з’їзду слов’ян. Звичайно це смішно. Смішно рахувати історію слов’янського руху 100 чи 200 років тому, якщо тільки Київ нараховує більше як 1500 років і коли само слов’янство існувало очевидно ще і до того. Це все одно, якби германський етнос, якому вже й взагалі більше 2000 років ні з того, ні з сього взявся би святкувати своє 300-річчя.

Але показовою в цій історії є не саме це питання, а реакція на нього різних учасників – кияни Омельченко і телеведучий не розуміли чому донеччанин Базилюк рахує лише останні 100 чи 200 років. А що ще він має рахувати, якщо історики ще й досі точно не знають чи вже існував Донецьк 200 років тому, чи ще ні? Коли Харкову – 300 років, а Миколаєву, Херсону і Одесі щось біля 200 ?

Всі ці міста були створені царською владою після того, як був знищений останній оплот української державності – зруйнована Запорізька Січ. І на ці – тоді вільні і безкраї, необжиті степи з родючою землею цілими селами і губерніями завозилися селяни, поміщики і чиновники з Росії. Я не хочу нікого образити і ми не повинні рахувати, що ті українці, які живуть в Південно-Східній Україні чимось гірші за нас усіх. В усякому разі з того часу пройшло вже досить часу, щоб все це вже знову всоте перемішалося. Але цілком очевидно і те, що це достатньо сильний соціальний і політичний фактор, який обов’язково потрібно враховувати, якщо ми хочемо жити спокійно і злагоджено і збудувати стабільну і сильну державу.

Що далі?

В основному все зрозуміло. Мова не йде конкретно про особу одного Віктора чи іншого, хоч і мені особисто, виходячи з моральних принципів, більше імпонує Віктор Ющенко. Але мова зараз йде про більш стратегічні цілі. Це так як сказав один з російських політтехнологів: „президентські вибори в Україні – це як фінальний акт боротьби добра і зла”. От тільки де тут добро і де тут зло розібратися зовсім непросто. В усякому разі коли він про це говорив, то напевне мав на увазі щось зовсім інше, ніж те, про що говоримо ми. І навіть якщо би наші уявлення в цьому плані співпадали, навіть тоді стратегічні інтереси будівництва і розвитку двох зовсім різних держав можуть виглядати зовсім різними. Хіба що тільки одна з них зовсім відмовиться від своєї державності – і напевно це мала бути зовсім не Росія.

Але що для нас Зло і що – Добро? Попробуємо тепер, після довгого-довгого вступу нарешті розібратися в цьому з точки зору системного підходу. Нагадаю для цього вихідні дані:

Ющенко переміг, вийшовши зі своїх 25-30% рейтингових показників до 40-50%

Янукович досягнув значного успіхупіднявшись з 0% до реальних 20-30% - конкретна цифра не так вже й важлива, все одно це багато.

З’явився новий фактор розподілу – Західно-Центральна-Північна Україна і Південно-Східна, фактор, що природньо виник історично, але який ще ніколи досі не проявляв себе настільки яскраво виражено.

Існує ще щось дивне і незрозуміле, до кінця не пояснене самими переможцями. Це те, чому при такому високому результаті в Ющенка так багато зміг отримати Янукович, те, чому так багато голосів втратили комуністи і соціалісти і те чому знову, хоч вже і не вперше, настільки активно голосувала Західна Україна. І ось саме цей останній, 4-й пункт і є ключом до розгадки того, що ж відбувається НАСПРАВДІ.

В цьому плані ми можемо говорити про складне поєднання соціології, психології, механіки складних саморегульованих систем і може навіть якоїсь метафізики – що в принципі і не дивно, бо мова йде про реальне життя. Мова йде про систему елементів, кожна з частинок якої може приймати самостійні рішення щоб забезпечити краще функціонування системи в цілому. І все те незрозуміле, що відбувається, пов’язане з нашим нерозумінням механізмів такої саморегуляції. Назвемо умовно північно-центрально-західну Україну -1, а південно-східну – 2. За що голосували виборці 1 – за зміну діючої влади,за національну (не путати з націоналістичною!) ідею, за розвиток української держави і культури. За що голосували 2 – за стабільність (відсутність змін?), за можливість вільно розмовляти російською мовою, за повільний поступовий розвиток – в надії на те, що колись буде краще.

Звичайно в таких уявленнях є певне протиріччя. І навіть більше – для кожної зі сторін позиція іншої сторони до певної міри і є символом Зла, в чому і полягає метафізична суть даних виборів, що і пояснює таку високу активність на цих виборах – що стало повною несподіванкою для кожного з кандидатів, коли мова йшла про активність іншої сторони. І тому, здавалось би, в подальшому необхідний певний компроміс, про що навіть вже в якійсь мірі і йде мова. Але ось саме в цьому і полягає небезпека. Тому що компроміс неможливий!

Тоді що? Значить війна? Чи це означає, що одна із сторін, яка виявиться мудрішою і поступливішою, має добровільно програти, щоб не допустити гіршого варіанту розвитку подій, що не так вже й нереально? Але найцікавішим в усій цій історії є сам такий хід думок. Компроміс неможливий – але це ще зовсім не обов’язково означає війни. І оскільки мова йде про такі складні речі, поясню детальніше:

По-суті, тут зовсім не має значення про саме ми говоримо. Мова йде лише про комплекс взаємозв’язаних протилежностей, про своєрідну бінарну систему. Це – як пара позитивно і негативно заряджених частинок. Це – саме те, про що говорив Гегель як про єдність і боротьбу протилежностей. Але те, чого він не знав, чи не сказав – це те, що за таких умов існує декілька комбінацій і відповідно стільки ж можливостей розвитку. Тому що кожне соціально-психологічне уявлення існує одночасно як в своєму прямому вигляді, так і у вигляді своєї протилежності, тому одна пара протилежних уявлень утворює вже чотири можливих комбінації. Хоч і компроміс теж можливий, але в такому випадку він буди означати знищення протилежностей і відсутність можливості розвитку. Це все одно, якби два заряджених тіла зіткнулися і втратили свій заряд і стали би нейтральними – „ніякими” – чого в українській політиці і так вже забагато.

Отож, які ми маємо можливі варіанти?

1. Зміна діючої влади, національна ідея, розвиток української державності і культури.

1а. Незміна влади,інтернаціональна або шовіністична ідея, втрата української державності і культури.
2. Стабільність (відсутність змін), можливість користуватися російською мовою і способом життя, повільний поступовий розвиток.
2а. Дестабілізація, заборона всього російського, відсутність розвитку взагалі або революційні зміни.

Що буде?

І. (1-2а) зміна діючої влади, впровадження національної ідеї, розвиток української державності і культури, дестабілізація, заборона всього російського, відсутність розвитку взагалі або революційні зміни.

ІІ. (1-2) зміна діючої влади, впровадження національної ідеї, розвиток української державності і культури, стабільність (відсутність змін), можливість користуватися російською мовою і способом життя, повільний поступовий розвиток.

ІІІ. (1а-2) Незміна влади,інтернаціональна або шовіністична ідея, втрата української державності і культури, стабільність (відсутність змін), можливість користуватися російською мовою і способом життя, повільний поступовий розвиток.

ІV. (1а-2а) Незміна влади, інтернаціональна або шовіністична ідея, втрата української державності і культури, дестабілізація, заборона всього російського, відсутність розвитку взагалі або революційні зміни.

Аналіз:

Варіант І – це те, що зараз пропагує команда Ющенка – і те, чим страшать їхні опоненти, проти чого голосувала південно-східна Україна, голосуючи за Януковича. Ось в чому секрет – вони голосували не за Януковича, а проти другої частини програми Ющенка.

Варіант ІІІ – те, за що агітував Янукович. Тут теж секрет. Багато хто і з Західної України і з Києва чи області хотів би бачити на місці Ющенка когось іншого, можливо більш впевненого чи рішучого, як Юлія Тимошенко, чи більш лівих поглядів, як Мороз, але голосуючи „ЗА” Ющенка вони в першу чергу голосували проти можливої загрози втрати української держави, не проти російської мови чи культури, а проти загрози знищення української культури. Ніхто ніколи би не виступав проти російської мови, якби українська культура і справді мала би можливість повноцінно розвиватися.

Варіант ІІ. Безперечно – це ідеальний варіант. Це саме та програма переможця, яку всі так безуспішно шукають. Той з кандидатів, який зможе забезпечити розвиток цих протиріч, який зможе за час, що залишився, розвинути ефективну програму в цьому напрямі і донести її до виборців, і буде переможцем з великим відривом в 20-30% голосів. Звичайно шанси Віктора Ющенка тут вищі, якщо він зможе виконати другу частину плану – забезпечити стабільність, можливість користування російською мовою, еволюційний розвиток. Або – в Віктора Януковича, якщо він зможе дистанціюватися від діючої влади, виступити за впровадження національних ідей (в що, проте віриться з трудом), і за розвиток української держави.

Варіант ІV. Це – найгірший варіант. Повний крах і загроза або повільного занепаду, або самознищуючої неконструктивної громадянської війни. Це саме та загроза, від якої втікають в компроміс, знищуючи частини себе. Це саме та загроза, яка викликала в нас відчуття тривожності і навіть страху на самому початку нашого аналізу. Це саме той варіант, коли програють всі – подивіться ще раз, бо там є і втрата української державності і заборона вільного використання російської мови і культури. А це означає не більше і не менше, як те, що Україна перестане існувати, і що на цій території будуть жити якісь вже зовсім інші люди. Це може бути хто-завгодно. Знову ж таки – не бажаючи нікого образити – пакистанці, індуси, араби, німці, негри, - в історії багато народів, які безслідно щезли, або безслідно розчинилися. До того ж це саме той четвертий варіант, який містить в собі щось містичне – це саме той психологічний тіньовий образ, про який говорив ще Юнг, в якому міститься все саме несподіване, страшне і незрозуміло, що вже теж не раз бувало в історії різних народів.

* * *

Ось такий приблизний аналіз, хоча заради справедливості і треба сказати, що все-це значно складніше, бо в реальному житті таких пар протилежностей може бути декілька, а відповідно зростає і кількість можливих комбінацій, а можливі варіанти розвитку можуть коригуватися самими людьми в процесі їх розвитку. Що ж до того, що цифри, які я використав в своєму аналізі, можуть не відповідати дійсності – то це теж не має принципового значення – бо якщо і були фальсифікації, то все-одно за ними стояли якісь конкретні люди, які чимось керувалися в своїй діяльності. Одна і таж психічна енергія може по-різному проявлятися в різних ситуаціях і через різних людей.

05.10.2004р. Ігор Л.

П.С. Статя написана в жотні 2004-го року, після першого туру президентських виборів в Україні, ще тоді, коли ні про яку "помаранчеву революцію" ніхто і не думав.

Ігор Лубківський

Вибори в Україні (2004-го року) – аналіз і перспективи розвитку.