Ігор Лубківський

Небанальні істини історії або Дещо з історії ОУН та УПА

13 Jun 08 03:08:39 GMT

15.10.2007 14:56 ___ Сергій Грабовський, для УП

На форумі одного харківського сайту недавно з'явилося приблизно таке: "Нехай УПА й присягала Гітлеру, але ж чим Сталін кращий за біснуватого фюрера? А Червона ж армія присягала кривавому Сталіну! Тому засуджувати УПА не можна - вона боролася, як могла, у тих страшних умовах між двома тоталітаризмами!"

Така логіка міркувань не впала з неба: вона породжується не лише незнанням, а й хибними знаннями, навіяними постійним користувачам Інтернету статтями про суто тоталітарну ідеологію лідерів ОУН та історичну випадковість, яка унеможливила створення в орбіті нацистів маріонеткової Української держави.

Отож справді, давайте спробуємо розібратися бодай у деяких речах.

...У квітні 1941 року в окупованому нацистами Кракові "крило Бандери" провело свій II Великий Збір ОУН. В ухваленій цим Збором програмі говорилося, що "тільки справедливий, націоналістичний суспільний лад буде основою сили Української Держави й основою вільного життя всього народу".

Цей лад мусив бути організований "на основах сильної влади, сильної національної армії й фльоти та одної політичної організації провідного національного активу"; основи ці мусили включати "плянову організацію цілого господарського й суспільного життя", "поділ на рівні заняття й фахи та відповідно до цього виробничі й професійні організації, побудовані на засаді продукційного солідаризму й рівноправності всіх працюючих", "обмежене приватне, кооперативне й спілкове право власності на господарювання землею й верстатами для тих, які в них працюють", натомість мали ствердитися "державна власність важкого промислу й транспорту; усунення всякої спекуляції та самоволі й недбальства в господарстві" і т.д.

А ще ОУН-Б виступала "за плянову організацію українською державною владою народного здоров'я, розросту й тугості української раси", "за усунення чужих розкладових впливів", "за новий героїчний зміст української культури", "за свободу сумління й релігійних культів не противних моральній силі нації й інтересам Української Держави".

Усе це мало поєднуватися з сильним та ефективним соціальним захистом усіх осіб, належних до "української раси", а водночас лояльних до влади і задіяних у боротьбі "проти всіх поглядів і струй, що несуть ослаблення животних сил народу". І, нарешті, у цих постановах міститься пункт про те, що "в Совєтському Союзі жиди - найнадійніша підтримка правлячого більшовицького режиму і авангард московського імперіалізму в Україні..."

Чи треба коментувати, до яких типів ідеологій належить ця програма?

Але одразу зауважмо, що спроби повністю солідаризувати ідеологію та практику ОУН з нацистською не вдалися через спротив двох груп в керівництві організації - Івана Мітринґи і Лева Ребета, відповідно, соціал-демократів та соціал-консерваторів, якщо позначити їх політичну позицію.

Ба більше: і Мітринґа, і Ребет виступали за багатопартійність, проти етнічного націоналізму, проти вождізму і лише надзвичайна воєнно-політична ситуація утримала їх від публічного виступу проти Степана Бандери.

Ба більше: була здійснена спроба висунути Романа Шухевича на посаду голови проводу ОУН - але той зрештою відмовився, вибачившись перед своїми прихильниками...

Іншими словами, розкол в ОУН-Б (який організаційно оформився 1948 року) існував уже тоді. Так само, як існував й ідейний розкол в ОУН під орудою полковника Мельника - адже Олег Ольжич та Олена Теліга вирушили до Києва готувати проти нацистів усеукраїнське повстання, тоді як сам Мельник та його однодумці співпрацювали з німецькою владою...

Відмова німецької влади визнати відновлення Української держави Бандерою та Стецьком тільки пришвидшила неминучі події, не більше.

Восени 1941 року німецька окупаційна влада віддає накази про арешти та знищення членів ОУН-Б. Німецький тоталітаризм виявився братом-близнюком радянського. А відтак цілком закономірно почалася ідеологічна переорієнтація націоналістів, спершу - на практиці, ще без фіксації в програмних документах.

Звернімося у цьому плані до такого дражливого (але і точного) ідеологічного показника, як антисемітизм. Вже у березні 1942 року, згідно з німецьким рапортом, "у Житомирі, Кременчуку і Сталіному було заарештовано кілька послідовників Бандери за те, що намагалися схилити населення до ідеї незалежності України.

Тоді ж було встановлено, що група Бандери постачала своїх членів та євреїв, які працювали на цей рух, фальшивими паспортами".

Як бачимо, поки що йдеться про "своїх", "правильних" євреїв, які "перекувалися" чи "прихильні до українців", на відміну від "неправильних", "промосковських" євреїв, "жидобільшовиків".

Але практика штовхає далі - з виникненням УПА в її лавах з'являються євреї-лікарі, санітари, чоботарі, обозники, а потім - і рядові стрільці та бойові командири. У лісах під охороною УПА з'являються єврейські табори. В одному з таких таборів біля Пориць, на Волині, перебувало 100 євреїв, а в іншому, в Кудрунках, - близько 400 людей. Є дані про напади боївок УПА на охоронців гетто і звільнення ними кількох сотень євреїв.

Це тільки один штрих щодо зміни практики ОУН-Б у 1942-43 роках. А вслід за змінами у практиці неодмінно мусять іти зміни в ідеології, щоб потім, у свою чергу, формувати практику нового типу.

І от 1942 року, коли Вермахт іде на Сталінград, Василь Кук, який очолює структури ОУН-Б на Дніпропетровщині (до речі, неабияка була організація! За свідченнями НКВД, понад 5 тисяч осіб! Так що не тільки Брежнєвим, Щербицьким та Кучмою славен цей край), організує роботу з переосмислення ідеології українського націоналізму.

Кінцевим результатом усього стає проведений після тривалої підготовки під орудою Романа Шухевича улітку 1943 року ІІІ Великий Збір ОУН. Без Бандери, Стецька, Ребета й ряду інших лідерів, які ув'язнені в нацистських концтаборах. Збір ухвалює нову програму ОУН.

"Знищення національного поневолення та експлуатації нації, система вільних народів у власних самостійних державах - це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі. ОУН бореться проти імперіялістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи...

Тому ми проти російського комуно-большевизму і проти німецького націонал-соціалізму. ОУН проти того, щоб один народ, здійснював імперіялістпчні цілі, "визволяв", "брав під охорону", "під опіку" інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст - поневолення, насильство, грабунок. Тому ОУН бореться проти російсько-большевицьких і німецьких загарбників, поки не очистить України від усіх "опікунів" і "визволителів", поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держави (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможньо і культурно жити та розвиватися".

Ну, як, є різниця із тим, що було на початку 1941 року?

А ще у програмі конкретно сказано, за що бореться ОУН.

Зокрема, за "індивідуальне та колективне користування землею, в залежності від волі селян", "за вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці", "за свободу профспілок", "за вільний доступ до всіх наукових і культурних надбань людства", "за свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду.

Проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин і догм", "за повне право національних меншостей плекати свою власну по формі й по змісту національну культуру", "за рівність всіх громадян України, незалежно від їх національности, в державних та громадських правах та обов'язках, за рівне право на працю, заробіток і відпочинок"...

З програми, листівок та преси ОУН-Б у цей час зникає гасло "Україна для українців", зникають слова про "українську расу".

Щоб вповні оцінити вагу цього рішення, зауважу річ, мало відому у нас: саме в цей час німецькі відомства з управління "східними територіями" переводять українців зі статусу "унтерменшів" до статусу "одного з арійських народів Європи"...

"Наші цілі здобудемо, вийшовши поза межі України та зв'язавши нашу боротьбу за УССД з боротьбою інших поневолених або загрожених імперіялізмами народів, зокрема народів Сходу, Прибалтики й Балканів, пропагуючи й реалізуючи наше гасло волі народам і людині й права кожного народу на самостійницькі національні держави та протиставитись реакційним концепціям і планам імперіалістів".

Хтось, утім, скаже, що все це були тільки слова, а насправді ніякого повороту не відбувалося. Знову звернімося до практики.

Не тільки поява у складі УПА численних вояків іншого етнічного походження (у деяких регіонах, за свідченням керівників червоних партизан, число неукраїнців у складі УПА сягало 40%-50%!) показує зміну ідеологічних віх, а й стан господарства у контрольованих повстанцями районах Волині.

Як пише петербурзький історик Олександр Ґоґун, у цих районах господарство було організоване більш ефективно, а селяни жили заможніше, ніж у сусідніх, контрольованих нацистами чи червоними партизанами...

Далі - літо 1944 року, створення на багатопартійній основі Української Головної Визвольної Ради - передпарламенту Повсталої України. Президентом УГВР стає наддніпрянець Кирило Осьмак (у 1917-18 роках - член Центральної Ради), одним із його заступників - галицький ліберал Василь Мудрий, прем'єром та командувачем усіма збройними силами - Роман Шухевич.

Серед завдань, які ставить перед собою УГВР - "покликати до життя перший український державний уряд та скликати перше українське всенародне представництво".

В одному з номерів "Вісника УГВР", де міститься інтерв'ю з Шухевичем - "Чупринкою", читаємо такі його слова: "Гарантією справжньої демократичності майбутнього ладу в українській державі є, в першу чергу, широко народний характер українського руху, його безприкладна ідейність.

Український визвольно-ідейний рух зродився з надр українського народу, діяв в ім'я інтересів українського народу. Воля і щастя українського народу - його найбільша мета".

Один з провідних ідеологів ОУН-Б та УГВР - Петро Полтава (Федун) - у ті ж роки пише, що повстанці ведуть боротьбу, зокрема, "за справжню демократію, проти диктатури і тоталітаризму всіх мастей, за свободу слова, друку, зборів, світогляду, за забезпечення за національними меншостями в України всіх національних і громадських прав, проти всесилля поліції, за таку владу в державі, яка найвищим своїм обов'язком уважатиме служіння інтересам народу, а не своїм імперіялістичним плянам".

Боротьба триває, вона ставить нові завдання. У червні 1950 року конференцією ОУН на українських землях схвалені уточнення і доповнення програми ОУН-Б. Це відбулося вже після загибелі Романа Шухевича, але сформульовані ці зміни ще за його участі.

Тепер у програмі прямо сказано про "демократичний лад" (і не один раз), про "демократичний державний порядок та справедливий соціяльний лад", про "свободу політичних і громадських організацій".

Крапки над "і" розставлені, причому куди більш точно, ніж у тих сучасних партій та організацій, які люблять зображувати себе прямими спадкоємцями ОУН та УПА.

Іншими словами, "бандерівці" на українських землях пройшли тяжкий, але реальний шлях до визнання демократичних цінностей та боротьби за них. Отож будь-які твердження, що лідери УПА керувалися тоталітарною ідеологією, щонайменше, є некомпетентними.

...А парадокс ситуації полягав у тому, що сам Степан Бандера цього повороту не прийняв, і у 1948-54 роках ОУН-Б розкололася на тих, хто й далі сповідував вождизм та етнократизм, і на тих, хто раз і назавжди поставив на меті боротися не тільки за незалежну, а й демократичну Україну.

Скажімо, Лев Ребет у 1950-х роках головним лихом українського визвольного руху називав "злочинний шовінізм" та гасло "Україна для українців".

Абсолютна більшість вояків УПА та підпільників, яким вдалося пробитися на Захід, Бандеру не підтримала, хоча під час війни звалася "бандерівцями"...

І ще один штрих історії - і Ребета, і Бандеру з проміжком у два роки вбив один і той самий агент КҐБ - Богдан Сташинський - за особистим наказом "ліберала" та "антисталініста" Микити Сергійовича Хрущова...

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

http://www2.pravda.com.ua/news/2007/10/15/65391.ht...

А. Муратов: УПА дала людям то, что советская власть только пообещала

12 Jun 08 11:50:08 GMT

В одним за другим городах Украины началась кампания по презентации документального фильма о последнем главнокомандующем Украинской Повстанческой Армии Василии Куке. Об этой акции, истории создания ленты и проблемах, связанных с прокатом картины, RUpor попросил рассказать самого создателя фильма, известного украинского и советского кинорежиссера, который, как оказалось, являлся засекреченным сотрудником СБ УПА, Александра Муратова.

Александр Игоревич, почему Ваш фильм называют провокационным? Люди, к примеру, перед началом сеанса выходят на акции протеста. Рейтинговые телеканалы не берут ленту для показа.

Лично для меня в этой работе нет ничего провокационного. Хотя, когда мы приехали в Одессу, нас было всего четверо, а встретило нас больше ста человек со знаменами и криками «Позор!». Чему «позор!», - мне это совершенно непонятно.

Ну, очевидно, позор Вам за фильм о «гитлеровских маньяках» и «пособниках фашистов».

Вы знаете, после войны погибнуть от рук «бандеровцев», от рук УПА могли только войска КГБ. Они тогда назывались МГБ. Других воинских частей там не было. Значит, протестовали, судя по всему, наследники каких-то МГБстов. Иначе, чего им так близко к сердцу принимать все это дело. Непонятно, почему они так переживают. Ведь, если даже говорить о потерях, то ведь они совершенно несопоставимы. От рук МГБстов погибло 152 000 человек, так или иначе причастных к УПА. С той же стороны полегло не больше 40 000. Вы же еще учтите и то, что в СССР три специальные школы готовили псевдобойцов УПА. Одна из них находилась на Восточной Украине, вторая – в Западной Белоруссии и третья – возле Тулы.

Курсантов набирали из этнических украинцев?

Почему же. Для того, чтобы убивать, пытать и вешать, язык знать не обязательно. Частновладельческие интересы ведь очень сильны, а им, как и МГБстам, обещали «лучших девушек», «лучшие дома» и все остальное «самое лучше». Вот и вся пропаганда. Поэтому война велась очень жестким, циничным образом. Я знаю, что говорю, потому что видел все это изнутри, поскольку находился в УПА два года – с 1950 по 1952 гг.

Позвольте, Вы родились и провели свое детство в совершенно ином регионе Украины. Ваш отец, известный советский писатель и поет Александр Муратов, на то время был единственным в Харькове лауреатом Сталинской премии, и тут УПА. Неужели Ваши родители ничего не знали о том, что происходит с их сыном? И как все это время Вам удавалось скрывать свое сотрудничество с Движением Сопротивления?

Мне тогда было 15 лет, я учился в 9-ом классе. Волею судьбы отец и мать проживали отдельно от меня, отдав своего ребенка на попечение слепой бабушке. Я мог делать все, что угодно. Начиная с 1946 года, вместе с моим приятелем и соседом по писательскому дому, еврейским мальчиком Олегом Юхвидом, сыном Леонида Аароновича Юхвида, который написал «Свадьбу в Малиновке», мы приторговывали оставшимися после отступления Вермахта немецкими лекарствами. В нашем распоряжении оказался секретный склад на окраине Харькова, забитый ампулами с обезболивающим, и как только мы узнали о немалой цене этих препаратов на «черном» рынке, мы стали ездить по всей Украине и даже наладили оптовые поставки.

Во время одного из рейсов на меня напали мародеры неподалеку от условленного места встречи с заказчиком. Это был какой-то новый солидный покупатель, назначивший мне встречу неподалеку от Станислава (Ивано-Франковска - RUpor). Меня контузили и, учитывая мои незавидные физически данные, решили распять. Им не понравился мой комсомольский билет. Но, благодаря бдительности покупателя, я остался жив. Когда я очнулся, передо мной предстала картина застреленных налетчиков и незнакомцев в военной форме. Поскольку я стал случайным свидетелем совершенных ими убийств, мои новые знакомые отправили меня на побывку в партизанский схрон. Там меня взяли под домашний арест, и две недели я лежал почти парализованный по соседству с мокрицами, блохами и всякой дрянью.

Получается, что до этого Вы никоим образом не знали о том, для кого Вы поставляете медикаменты?

Абсолютно. Более того, когда я ехал в автобусе из Львова в Станислав, то пассажиры пугали друг друга рассказами о том, как вдоль этой дороги по ночам орудуют «бандеры». Я тогда и не подозревал, что, по сути, сам являюсь таким же «бандерой».

Как же Вы установили, к кому именно попали?

Там было очень много литературы ОУН(б), которую соседствующие со мною бойцы пускали на растопку и на самокрутки. Кроме меня, ее никто не читал. Вот тогда я только понял, что все это значит, и проникся духом освободительной борьбы. После того, как я прошел необходимую проверку, руководитель отряда - «зверхнык» по прозвищу «Беркут» - определил меня на мелкие диверсионные операции. Наше подразделение действовало в Рожнятовском районе Прикарпатья. Я научился минированию и взрывал горные мосты и железнодорожные составы. Легче всего мне давалось обращение с т. наз. «магнитными бомбами».

Позже мною занялась СБ. Я был выгоден ее руководству как курьер, который имеет налаженные каналы связи и контакты по всей Украине. Иногда поручали и конкретные разведзадания. Побывал везде, кроме Крыма и Одессы. Возил письма, лекарства, деньги. ОУНовское подполье действовало ведь не только на территории Западной Украины. Основу боевок, на самом деле, составляли дезертиры из Красной Армии, среди которых очень много было выходцев из центральных и восточных областей. Кроме того, учтите, что все песни УПА были переделками советских фронтовых хитов, например, песни «На опушке леса старый дуб стоит». Да и форма, форма-то была какая - советская, немецкая, польская. Светло-зеленые мундиры, в которых ветераны УПА щеголяют сегодня на парадах, никогда не были фронтовыми. Нил Хасевич успел их только разработать на уровне эскизов. Массовое же производство партизанской униформы так и не было налажено.

С формой понятно. А как насчет всей остальной атрибутики, известной нам из советских и современных украинских художественных фильмов?

Я никогда не видел черно-красных знамен. О них говорили, но они существовали как-то символически. Только сине-желтые и все. Портретов Степана Бандеры в схронах я тоже ни разу не видел, не говоря уже о Шухевиче. Были только портреты Тараса Шевченко.

Все остальное – это штампы советской пропаганды?

Вообще, УПА - я говорю об УПА, а не об ОУН в целом - это была крайне социалистическая организация. Еще больше, возможно, чем ВКП(б). Программа III-го Большого Собрания ОУН, принятая в сентябре 1943 года, которая стала официальным программным документом УПА, допускала частную собственность только для мелкого хозяйства, коллективную – для среднего, и исключительно государственную – для всех стратегических отраслей и предприятий. В ней прямым текстом провозглашалось образование профсоюзов, и устанавливался 8-часовой рабочий день. Для людей, населяющих Украину, гарантировались все права, особенно национальные. В подпунктах говорилось о строжайшем наказании, вплоть до смертной казни, за нарушение этих правил.

Почему большевики так «навалились» именно на «бандеровскую» ОУН и на УПА? Потому что это фактически была борьба на том же электоральном поле, на той же социальной основе и с теми же социально-экономическими лозунгами. УПА дала людям то, что советская власть только пообещала. Народ не мог понять, от чего же их освобождали. У нас все это уже есть. Зачем нам тогда нужен ваш коммунизм, и еще раз освобождать от чего-то?

С буржуазией из ОУН Андрея Мельника коммунистам не было смысла бороться. Лидеры этой фракции спокойно умерли в эмиграции, и они никогда серьезно не интересовали чекистов. В отличие от них Бандеру и Ярослава Стецько постигла участь публичной расправы. Таким же образом ушел из жизни и автор программы III-го Большого Собрания Лев Ребет. Бандера пережил его всего лишь на три дня. На Мельника же никто никогда не покушался. Ведь в таком случае нужно было бы и на американских президентов тоже устраивать покушения.

Что Вам больше всего запомнилось из романтики того времени?

Я не хочу геройствовать или начинать к чему-то примазываться. Я был в СБ всего лишь два года, с 1950-го по 1952-й, и не очень афишировал среди рядовых бойцов свое сотрудничество с ней. Ребята считали меня обычным курьером. СБ не любили за жестокость к единомышленникам, которая не всегда была оправдана, жесткие требования к морально-патриотическому духу соединений и далекую от жизни простых крестьян чопорность. Службу тогда возглавлял Николай Лебедь, деликатный человечек, который всегда боялся боев, бунтов и прочей шумихи. Я был всего лишь маленьким винтиком, от которого, правда, достаточно много зависело, особенно, если бы он вдруг сломался.

Один такой срыв, в первую очередь, нервного плана, больше всего врезался в мою память. Из Львова до предгорий меня однажды подвозили пара офицеров МГБ. Я ехал с ними на мотоцикле и держал в руках запечатанную коробку из-под фотобумаги «Агфа». В ней я вез магнитные бомбы, а антураж с фотобумагой помогал избегать ненужных расспросов и обыска. По пути эти молодые люди смаковали унизительную казнь одного из наших бойцов, над которым в последние минуты жизни измывался собственный пьяный брат-милиционер. Потом пошла речь об их любовных похождениях и групповом сексе со львовскими девушками. Я не выдержал и на прощанье прицепил к их багажнику одну «магнитку». Тогда мне казалось, что я отомстил за всех, у кого они отняли жизни в одночасье.

И еще один эпизод. Из тех, кто передавал мне почту «в лес», я никогда не забуду известного украинского советского писателя и сценариста Михаила Стельмаха. Я посетил его на квартире в Киеве, в том самом писательском доме на бывшей улице Ленина. Разговор был недолгим, но очень памятным. Позже, когда мы с ним снимали «Гуси-лебеди», я попытался напомнить о себе и вызвать на откровенный разговор. Но он сделал вид, что никогда со мною не встречался.

С Куком Вы тоже познакомились в начале 50-х гг.?

Нет, что вы! Я слышал только о том, что после гибели Чупрынки нами руководит Василь Коваль (псевдоним «Лемиш»). И больше ничего.

Наше знакомство состоялось лет за 5-6 до его смерти. Это был низенький, ростом в 162 см, толстенький старичок в здравом уме и с феноменальным интеллектом. Я даже шутил, что из него получился бы непревзойденный президент Украины. Он знал 12 языков, причем 7 (немецкий, польский, русский, украинский, латынь, древнегреческий и иврит) из них выучил еще в детстве. Написал множество книг, был прекрасным оратором и публицистом. После окончания боевых действий он так и остался главнокомандующим, только уже воевал печатным словом и тщательной работой с архивами.

Вы решили устраивать показы киноленты на выезде после того, как поняли, что ее не удастся показать по наиболее рейтинговым телеканалам?

Фильм показали только по «5 каналу». И все, к сожалению. Для того, чтобы попасть в прайм-тайм, требуют деньги, а таких сумм у меня нет. Во время одних таких переговоров у нас на руках было только $ 300 – мизер для платного размещения.

Последний раз Вы были в Одессе. Куда Вы поедете теперь?

Обязательно поеду в свой родной Харьков. А в Донецк? В Донецк ехать боюсь. Боюсь, потому что местные власти могут просто не разрешить показ ленты.

3.6.2008 16:01

Беседовал Дмытро Добрый

http://www.rupor.info/analitika/2008/06/03/muratov...