Тернопіль. Як воно було.

23 Mar 09 12:45:11 GMT

Неприємно мені, як жителю Тернополя, слухати усю ту муть, яку підняли зараз в пресі, по телебаченню і в Інтернеті навколо мого міста. Тому розкажу як воно було насправді – з точки зору рядового жителя, а не з точку зору тих заумних політтехнологів і недовчених аналітиків, які нас усілякою гидотою напихають.

Тож проблема назрівала давно. Очевидно – ще десь у 2000-му або й 2001-му році. Саме тоді Юлія Тимошенко й завоювала серця тернопільчан, хоч трішки навівши порядок в енергетиці – так що область перестали масово відключати від електроспоживання, і більш чи менш розібравшись з пенсіями. В усякому разі останнє більше асоціювалося саме з її діяльністю, а не з діяльністю Віктора Андрійовича. Щодо якого, якщо чесно, ніяких особливих ілюзій і не було. Ну правда злодієм його тоді ще ніхто не вважав, вважали чесним і інтелігентним чоловіком, але не таким, щоб був надто відданий національній ідеї, чи таким, щоб мав достатньо силу характеру для того, щоб відстоювати українські інтереси. Особливо після його сумнозвісного кроку 2001-го року – коли Юлія Володимирівна в тюрмі сиділа, а він з Плющем (знову той же Плющ, який нам ще й досі спокою не дає!) підписував відозви, в яких нас усіх фашистами обзивав.

Як зараз пам’ятаю той період. Зима 2002-го року. Тернопіль, Палац культури „Березіль”. П’ятниця, здається. Ледве втекли з роботи пошвидше, щоб встигнути на зустріч. Ю.В. десь затримується в дорозі – здається їде автомобілем з Чернівців. Довго виступає хтось інший. Здається хтось з Горинів. Аж раптом вона – задихана, дзвінкий голос, швидкий політ думки. Абсолютна протилежність підстаркуватому патріоту. В березні на виборах голосували зважено, ділячи голоси між нею і Ющенком, щоб обох вберегти від Кучми. В результаті щось там біля 6-7 % в неї і в Мороза – як на той час просто фантастичний результат, і майже 22% – в Ющенка. Кажу по пам’яті, до відсотка не пам’ятаю. Ющенко після того на радостях їде в Карпати відпочивати, а Литвин (так, той самий Литвин, який тепер стверджує, що він тут ні до чого, і що то не він згодом робив ту кляту політреформу, від якої країна ще й досі вже четвертий рік поспіль стогне) тим часом спокійнісінько переманює депутатів і створює свою більшість. Нашими зусиллями вибори виграно. Зусиллями Віктора Андрійовича – знову програно. Особисто я йому того так і не простив – і більше ніколи на нього ніяких особливих надій і не покладав. І навіть якщо й були потім, в 2004-му моменти його просвітління, коли він говорив чітко і натхненно, то сприймав я це швидше як якийсь дивний феномен, ніж закономірність

Потім була революція. Пам’ятаю тернопільський Майдан перед виборами, в якусь неділю – такого зібрання людей на площі перед театром я ще в житті не бачив – ні до того, ні після. Кликала (знову ж Юлія Володимирівна) їхати в Київ в разі чого. Поїхали, перевернули там все з ніг на голову. Потім дуже довго тягнулися всі ці додаткові вибори-перевибори, суди, весь час переносилася інавгурація. І як тільки стало відомою її дата – мене тут же скосила хвороба. Звичайна простуда – але більш ніж символічна. Так на фронті колись, кажуть, було – не хворіли ні грипом, ні простудою, бо організм боровся з важливішим. На інавгурацію в результаті я вже не поїхав – хоч і звали. Але інші тернопільчани поїхали. Хто не знає, чи забув – нагадаю: то вони стояли на Майдані з плакатами „Юля – Прем’єр!”, що й заставило тоді Віктора Андрійовича таки призначити її, а не зразу ж почати вимахуватися. Правда до останнього довго чекати не довелося – всього лише кілька місяців, бо в ніяких планах він її й далі коло себе не бачив. Він же месія, а вона хто?

І ось тоді і почалися проблеми. Правда це не про Юлію Володимирівну і про її перше протистояння з Віктором Андрійовичем. Таке теж було, але мова про інше. Про те, що до влади в 2005-му треба було би прийти вже маючи готову програму дій. Такого не було, було тільки одне бажання – все відібрати і поділити. Тільки тепер вже по чесному. По-справедливому, а не так, як в часи Кучми. Отож нормальної програми не було. Це одне. А друге полягає в тому, що реально просто не було людей під виконання й будь-якої іншої програми, а не тільки цієї, недолугої. Був звичайно потенціал Майдану і людей, які намагалися щось змінити в своїй державі – але їх використовувати, здається, так ніхто і не збирався. Хоч і, до честі нашого Президента, він спочатку таку спробу ще зробив – намагався сформувати нову партію. Я й сам був делегатом її установчого з’їзду в Києві. 6000 делегатів, орендовано весь Палац спорту – той самий, в якому згодом Євробачення проводитимуть. І вже там стало зрозуміло, що щось пішло не так – делегаціям з областей слова не дали, в Президію запхали людей ні з ким не радячись, партію почали формувати звідти, звідки вона згодом почали й гнити. З голови тобто. Потім так само було зруйновано і тернопільську обласну організацію „Нашої України” – директор хлібозаводу №2 п. Гуменюк (запам’ятайте це прізвище – це буде мати значення далі!) пригнав цілу зміну своїх робочих тільки для того, щоб себе її керівником обрати, хоч ті робочі ніякими делегатами установчого з’їзду і близько не були. Ну в усякому разі – я їх там точно не бачив. Але біда в тому, що навіть якщо Віктор Андрійович і спромігся створити і знищити власну партію, то Юлія Володимирівна виявилася нездатною навіть на це – вона просто прийняла під своє крило всіх, хто туди просився, кого не взяли ні в ПР, ні до Ющенка. Може на той момент це було і виправдано – задля створення більшості в ВР. Але ж час йшов, але ж були регіони – і ніщо не заважало якщо й не зразу, то хоча би згодом вже в регіонах і областях створити такі осередки партії, як треба. Замість того – проблеми в Вінниці і в Черкасах.

Ну нехай. Може там і дійсно стояло щось на заваді. Але що ж заважало створити повноцінний осередок БЮТу в Тернополі? В тому Тернополі, де Юлію Володимирівну всі підтримували? Бо коли довелося йти на вибори в 2006-му році – то туди одних пацанів тільки позаписували. Ну одну причину я назву – і вона й дійсно не залежала безпосередньо від Ю.В. Галичина – дуже своєрідний регіон. Напівгірський. 700 років під різними неукраїнськими владами. Моя бабка он, наприклад, жила при 7-х владах – австро-угорській, російській, українській, польській, радянській, німецькій, знову радянській. А тому тут в сім’ях в основному завжди керують жінки – як це часто буває в гірських і сильних народів. Особливо в тих, які своєї державності не мали – бо це єдина умова їхнього виживання і самозбереження. А тому, відповідно, мужчини постійно теж хочуть якось самоствердитися, і тому в усіх сферах життя, традиційно більш чоловічих, не дуже сприймають жінок. Тому й в БЮТ, попри всю тодішню повагу до Ю.В, і навіть попри все захоплення нею ніхто й не спішив записуватися. Я й сам туди не пішов. Пішов в „Нашу Україну”. Здавалося, що політика – це чоловіче. Тим більше що Тернопільський БЮТ зразу ж якимись бабськими сварками відзначився – між його керівником Деревляним і колишнім лідером руху „Україна без Кучми” і Головою Комітету захисту греко-католицької церкви (був в нас колись такий) п. Демидасем. Деревляний переміг – як людина, що була вірною Ю.В. в тяжкі часи протистояння з Кучмою. Але з того часу в Тернопільському БЮТі одні тільки „деревляні” і запанували. Нормальним людям робити там було більше нічого. І які проблеми були тоді, як і на рівні обласного БЮТу, так і на рівні республіканського, такі вони, по-суті, залишилися й зараз. Якщо коротко:

а) немає мети
б) немає плану її досягнення
в) немає кадрової політики
г) відсутні зворотні зв’язки – коригування мети, методів її досягнення, відбору/заміни людей, що не справилися з виконанням поставлених на них завдань
д) незрозуміла процедура прийняття рішень в БЮТі на загальноукраїнському рівні – так що ні рядовим виборцям, ні самим членам «Батьківщини» зовсім неможливо спрогнозувати їхню поведінку.

За таких умов те що сталося, рано чи пізно мало би статися. Хоча, звичайно, навіть тоді напевно не варто було аж так сильно ганьбитися з цими виборами. Самі їх призначили – самі їх і відмінили. Раз вже призначили – то й не треба було вже відміняти. А раз вже відмінили – то треба було хоч якусь причину поважну для того придумати. А раз вже хтось оскаржив відміну виборів – то вже треба було йти на них, а не метатися до останнього дня. Мене, як виборця, наприклад, це ображало – я не хочу, щоб хтось за мене вирішував маю я йти на вибори, чи ні. В мене як би й своя голова є. Підозрюю навіть – нічуть не гірша ніж в Деревляного. А вже якщо не могли ні піти на вибори, ні не піти – то хоч би не ганьбилися зі спробою знятися з реєстрації в останній день. А то я, наприклад, по доброті своїй душевній хотів було все-таки піти їх підтримати. Сиджу в неділю на квартирі, вмикаю місцеве телебачення – аж чую: намагалися знятись. От і думаю – ну раз їм то непотрібно – то чого ж я маю за них переживати? І не пішов. Може би ще й пішов, але так вже така непослідовність дістала було, що чесно кажучи, хотілося вже хоч трохи покарати місцевий та й центральний БЮТ за неї – щоб не були такими розумними. А заодно – і Ю.В. А то вона губки закатала – „А, в Тернополі за мене й так проголосують, можна і не переживати!”. Так, Тернопіль місто – що найбільше її підтримувало. Зимою 2005-го на інавгурації Ющенка тернопільчани стояли на Майдані з плакатами „Юля-Прем’єр!”, що тільки й заставило „месію” таки виконати свою обіцянку. Тому, відповідно, тернопільчани розраховували й на якесь відповідне, чи то вдячне, чи то рівноправне ставлення до себе. Але аж ніяк не на зневажливе чи зверхнє. Ну що ж – ні то й ні, раз ми їй непотрібні, то сильно гордитися не будемо... Зате тепер показали, що ми не ті люди, яких можна сліпо використовувати. Не пішли, не проголосували, бо це був:

а) протест проти непослідовності БЮТу;
б) протест проти їхніх спроб позбавити виборців права голосу;
в) протест проти невизначеності до останнього дня.

От тільки здається чомусь, що від того тепер не тільки виборці, але й сама Ю.В. програла – і як вона тепер буде вибиратися з тієї ситуації – я навіть й не знаю. Я би на її місці розігнав увесь місцевий БЮТ, на чолі з Деревляним. Виключив би його з депутатів ВР і в перспективі зайнявся би створенням нормальної повноцінної партії з чіткою і зрозумілою структурою управління в ній замість того, що є зараз. Які ж висновки зробить вона – не знаю. Швидше за все, за своєю звичкою – ніяких.

Що ж стосується самих виборів – то як на мене особливо радіти тут й нічому. А то бачу одного, вибачте на слові, дурнуватого, який бігає тепер по форумах і радіє:
– Тепер Тягнибок попаде в ВР!
– І що? – запитую.
– Отримає не менш як 6% голосів!
– І що це дасть Україні? – мовчить, пацана зациклило, треба перезавантажувати мозок, так далеко він ще не думав, якщо взагалі думати здатний.
Бачу інших двох на іншому форумі, які носяться один за одним і хвалять один одного. За принципом – байдуже, чи комусь з того добре буде, але добре мені, що комусь погано! Бо я, як українець, можу з того тільки порадіти. Чомусь пригадалася приказка „Ой женився дурний та й взяв дурнувату. Та й не мали що робити – і спалили хату” Ну правда тут мова про двох мужиків була, але все-одно схоже. Ну а говорити про те, що хтось там переміг БЮТ – просто смішно. Ось список їхніх конкурентів – „цвіт” нашої політики. По пам’яті, звичайно – в якійсь дрібничці можу й помилитися..

Конкуренти БЮТ на виборах в Тернопільську облраду:

ПР, Орест Муц – пияк і бандюган. Ну може й не зовсім пияк, не буду наговорювати на бідного чоловіка. Але на місцеве телебачення ТВ-4 одного разу п’яним таки був приперся. Як на мене – напевно політик все-таки не мав би такого робити. І в ПР – один строк побув, а тепер вже й вони його не взяли чомусь. На рахунок бандюгана теж звичайно точно не скажу. Але в Тернополі говорять, щоб був членом „Юмакса” – таке угрупування рекетирське 90-х років. Потім когось там кинув і кілька років через це відсиджувався в Польщі. Аж коли ПР став потрібний свій представник в Тернополі, то вони, через відсутність кращого, й мусіли його взяти.

ЄЦ: Чижмар – невідомо де ділися гроші, отримані областю на ліквідацію наслідків повені. Ну в усякому разі уся ця історія з перевиборами саме з цього почалася – депутати зробили якийсь там запит щодо тих грошей. А крім того, що прийшло з Києва, в нас на роботі теж збирали, з мене самого одноденний заробіток зняли, і я ще й досі так і не знаю, куди ці гроші подівалися. Самий прикол в тому, що Тернопільську область фактично й не топило – основний удар стихії прийшовся на Карпати. В нас Карпат немає. Так, затопило кілька сіл вздовж Дністра, і то не сильно. В усякому разі хатів нікому не зруйнувало. Але оскільки моя робота пов’язана з поїздками по області, то був якось в Коропці, зайшли в магазин купити щось поїсти, от і запитую людей – що там і як там? Кажуть:
– Та яка там допомога? Так, привезли кілька одіял – і то їх голова сільради забрав і родичам пороздавав. От і вся допомога!
Зате той же Чижмар поставив пам’ятник Бандері. Навпроти облдержадмінстрації, хоч планувалося на Східному масиві. Непогано. Грошей немає, зате є пам’ятник.

ЄЦ, зам Чижмара по списку Щепановський – якийсь там будівельний бос, прямо перед виборами кинув будівельний кран на приватний житловий будинок. Нечаянно, звичайно ж. Все ж не такий дурень, щоб себе самого перед виборами так підставляти. А потім в місцевій пресі розказував, що той будинок і так був не житловим. Ніби-то. Так ніби на не житлове приміщення на чужому подвір’ї кидати щось вже можна

ЄЦ, Тарашевський – директор „Ровексу”. Ну це ще куди там не йшло – якась там продуктова гуртівня, що починала з продажу продукції «Світочу» ще в 90-х, а тепер половину тернопільських гастрономів скупила. Ну але в усякому разі говорити про те, що це мовби сильний господарник – напевно смішно. Торговець сильний – це ще так, але ж не господарник!

УНП: Ярослав Джоджик – зять колишнього директора ДБК, беззмінний керівник УНП на протязі вже багатьох років, як і незмінний депутат ВР. За весь цей час перебування в Раді не відзначився ні жодним словом, ні піднятою рукою. Чи вірніше – відзначився двічі: один раз показали по телевізору як він комусь там водою в обличчя плеснув, а другий вже тепер, при створенні останньої коаліції – його голос був вирішальним. За те його нарекли „святим”, а в ВР святкували „День Святого Джоджика” В 2004 році відзначився тим, що разом з Костенком вирішили з’єднати УНП з якоюсь там демократичною партією, очільником тернопільського відділку якої був директор швидкої Джус. І щоб його проштовхнути на роль лідера об’єднаної партії – швидкі весь вечір по всьому Тернополю гасали, лікарів і санітарок звозячи. В результаті в знак протесту 80 чоловік з УНП вийшло. І то старі перевірені кадри, ще з перших рухівців – тих, що пам’ятник Леніну знімали. Як на мене, на масштаби Тернополя – це дуже багато. Зараз же за нього проголосували просто тому.. що більше немає за кого. Ну і ще трохи – через ідеологію – не націоналістичну, а демократичну і таку, яка би визнавала права людини, з чим в Тягнибока, здається, явні проблеми.

Наша Україна: Це цікаво. Вже не знаю, хто там в них в списку був, але головою Тернопільського осередку «Їхньої України» є пан Гуменюк. І його же людина, працівниця хлібзаводу №2, ТВК очолювала. Може співпадіння, але дивне дещо, чи не так? Особливо якщо врахувати, що тих ТВК дві було, і тільки одну з них визнали „правильною”. Відгадайте, яку саме – не помилитесь. Звичайно ж – очолювану «потрібною» людиною.

Блок Литвина: Навіть не знаю, хто там на чолі блоку – його 4% – це ще й так багато. Тернопільчани все пам’ятають і тому йому все ще не довіряють. Хоч сам він, здається, вже й забув, що уся політреформа, від якої ми так страждаємо зараз, його руками і робилася. Так само як забув і те, як в 2002 році „За ЄдУ” створював і як потім депутатів в Ющенка перекуповував, поки той на лижах катався.

Пролетіла Пора і КУН. Ніби й більш чи менш нормальні партії, але просто надто малі. Тернопільчани не обирають тих, в кого немає шансів. Так і за Тягнибока раніше теж не голосували. Зараз про „Свободу” сказати нічого не можу. Поки що. Поживемо – побачимо. Ну але в усякому разі те, що вони нам чужих людей понадавали – то з Криму, то зі Львова, честі їй мабуть не робить.

Ну ось так, як що коротко. Так що говорити про якийсь там хороший результат тих, що пройшли в Тернопільську облраду, за винятком хіба що „Свободи”, насправді досить важко. Особливо якщо врахувати й низьку явку виборців – бо особисто я щось дуже сумніваюся в тому, що вона була навіть такою, про яку нам тепер говорять. В мене на роботі ходила на вибори ледве третина – і це при умові, що раніше на вибори в Тернополі ходили усі. І так в результаті Юлія Володимирівна сама себе й обманула. Які висновки вона з того зробить і чи зробить взагалі – невідомо.

Ігор Лубківський.
23 березня 2009р
м. Тернопіль