Стаття написана до 19-ої річниці незалежності України і в честь остаточного краху в ній націонал-демократичної ідеї.
Що робити? Завдання націонал-демократії.
Говорити про націонал-демократію в Україні напередодні 19-тої річниці її незалежності - все-одно що казати про міфічного птаха пануклюмуса з планети Zета жовтого карлика №2 сузір'я Гончих Псів - результат буде один і той же. І одне, і інше в однаковій мірі є неіснуючим і нереальним.
Своїм послідовним шляхом брехні і зрад, розпочатим ще „героїчним подвигом" Степана Хмари з повернення на батьківщину з ізраїльського „вигнання" Юхима Звягільського (березень 1997-го), українська націонал-демократія нарешті остаточно і переконливо себе знищила.
Через це тепер й утворилася певна електоральна ніша - бо хоч цю ідею й підтримує багато хто, але реально обирати ні з кого. Ситуація дещо нагадує середину 90-х з ідеєю соціал-демократії. Тоді ця електоральна ніша так нічим заповненою і не була, незважаючи на всі потуги в цьому напрямку СДПУ(о).
Чи не чекає подібне й ідею націонал-демократії? Якщо говорити про залишки розбитих демократів - то очевидно що так. А ось чим буде заповнена сама ідея, чи вона загине, чи буде розвиватися далі і в який саме бік - питання вже зовсім інше.
Ідея націонал-соціалізму.
В Інтернеті іноді обзивають нацистами навіть за уживання української мови, куди вже там до ідеї націонал-соціалізму? А проте, щоб рухатися далі, для початку варто хоча б спробувати розібратися з цими термінами і поняттями.
Поняття націонал-соціалізму набуло аж настільки негативного забарвлення через аналогію з партією, що привела Гітлера до влади - націонал-соціалістичною демократичною робітничою партією. Правда дивно, що інші слова, що увійшли в її назву - демократія і робітники - такого недоброго відтінку не мають.
Тим більше, що демократія й справді майже завжди вироджується в тоталітаризм - тоді, коли стає владою лише більшості, коли не зрівноважується ідеєю захисту прав меншості і прав громадянина.
Більшість зазвичай гірше орієнтується в реаліях життя, ніж невелика група більш освічених і інформованих. Саме цей аргумент переважно й використовують для обґрунтування необхідності елітарного аристократичного правління.
Але таке правління майже завжди породжує деспотію - маніпулюючи цією необізнаною масою, виникає спокуса її руками знищити спершу одних незгідних, потім - інших, і так - аж до тих пір, поки не зостануться одні лишень покірні раби.
Про ніякий позитивний розвиток такої держави вже не йдеться - що й підтвердила, зокрема, історія російського царату. Проте на відміну від спадкового аристократичного правління, демократія володіє певним механізмом оновлення - процедурою виборів.
Саме вони й стають останньою перешкодою на шляху тоталітаризму. І тому запобігти виникненню диктатури може лише така демократія, яка визнає права меншості і права громадянина, в т.ч. - і право вибору влади.
Що ж стосується германського нацизму, то насправді його ідеологією був не стільки націонал-соціалізм, як расизм - найбільшого знищення зазнали народи, що на думку ідеологів Гітлера не належали до арійської раси - слов'яни, цигани, євреї.
Саму ж ідею національного соціалізму насьогодні ми бачимо частково зреалізованою в країнах північної Європи - Швеції, Норвегії, Фінляндії. Для України вона теж не нова - націонал-соціалістами були Винниченко і Грушевський, націонал-соціалізм був ідеологією й ОУН.
Проте навіть будучи захищеною від небезпеки переродження в нацизм принципом захисту прав і свобод громадянина, в сучасних умовах ідея національного соціалізму все одно навряд чи підійде нашій країні.
Будь-який соціалізм в своїй основі завжди несе загрозу підпорядкування інтересів громадянина інтересам соціуму. А тому - й зупинки розвитку людини, а згодом - і цього ж соціуму.
Принципи соціал-дарвінізму
Але тільки замислившись над ідеєю розвитку людини, ми тут же зіткнемося з іншою, не менш спірною ідеологію - соціал-дарвінізму. Виник він в свій час як спроба застосувати закони еволюції до людського суспільства, за що й був гнівно засуджений марксизмом-ленінізмом.
Тоді його оголосили злочинним дітищем капіталізму, що зводить всі прагнення людини до її примітивних тваринних інстинктів - і відправили на смітник. І хоч ці закиди в цілому й вірні, а проте не варто передчасно викидати те, на чому ще можна повчитися - хоча б заради того, щоб не повторювати старих помилок.
Так, скажімо, ідея розвитку людини декларувалася і в нацистській Німеччині, і в сталінській Росії. Але і в одному, і в іншому випадку основна умова еволюції була порушена - наявність природного, а не штучного, добору.
В будь-якому тоталітарному суспільстві такий добір здійснює інша людина, по-суті - чиновник, що в масі своїй переважно знаходиться далеко не на найвищій стадії розвитку. Що він може „відібрати", зрозуміло - в усякому разі не кращих за себе. Всі ж „занадто розумні" прямим ходом відправляються в табори.
Завдання лібералізму
Так захистом від переродження демократії чи аристократії в тоталітаризмом стає не лише захист прав громадянина, але й наявність достатньо вільного суспільства.
Зокрема все той же, дещо призабутий тепер, принцип верховенства права по-суті означає зверхність природніх прав громадянина (його волі й свободи) над штучними, створеними іншими людьми, законами.
Проте цей рівень „суспільної свободи" не повинен породжувати й того звіриного суспільства, стурбованого лише власним виживанням, загрозою виникнення якого так переконливо лякали нас колись ідеологи більшовизму.
Будь-яка свобода здебільшого означає свободу лише для тих, в кого більше грошей - а тому в результаті призводить до ще більшого накопичення капіталу в одних і зубожіння інших.
Тому проблема необхідності розвитку всього суспільства ставить суперечливе завдання. З одного боку - зібрати максимум коштів для підтримки найбідніших верств, з іншого - забезпечити його прогресивний розвиток незважаючи на це.
Тобто з одного боку необхідно щоб окремі громадяни були максимально розвинутими, багатими, сильними. З іншого - щоб цей їхній розвиток не відбувався за рахунок ущемлення інших громадян.
Зазвичай таке протиріччя в країнах західної Європи вирішують певним компромісом - „відбираючи" в більш забезпечених стільки коштів, щоб не знищуючи цілком їхнього розквіту, забезпечувати притому потреби інших.
Через це в Європі в результаті виборів здебільшого й відбувається почергова зміна ідеологій - соціалістичних на ліберальні і навпаки; чергуються періоди накопичення капіталу і його споживання.
Що робити?
За таких умов найпершими завданнями націонал-демократії мало б стати те, щоб:
•- створити повноцінну ідеологію розвитку людини і суспільства;
•- сформувати принципи і механізми побудови державної влади;
•- закласти основи відкритої процедури лобіювання законів;
•- врегулювати фінансову діяльність політичних партій.
Щодо останнього, то за зразок можна взяти США - внески не більші 2000 від фізичних, або 10 000 від юридичних осіб. Ще й звітність можна ввести, наприклад в Інтернеті. А тоді вже можна казати про завдання і в інших сферах нашого життя:
1. В сфері держуправління:
•- запропонувати ефективну систему прийняття і виконання управлінських рішень;
•- створити засоби громадського нагляду за їх виконанням;
•- закласти механізми контролю за фінансуванням цих проектів;
•- ввести залежність оплати чиновників від результатів їхньої діяльності;
•- створити інститут державної (пере)підготовки чиновників і управлінців (+тести чи екзамени).
2. В царині народовладдя:
•- віддати контрольні функції народу, а не партіям (скажімо ввівши палату представників);
•- гарантувати право кожного громадянина на інформацію про діяльність органів влади і зарплату кожного чиновника, прийняті судові рішення;
•- заборонити чиновникам призначати зарплати самим собі: або - своїм наступникам, або - через представників народу;
•- реформувати систему відносин з владою: органи міліції, прокуратури і суди мають служити людям, а не навпаки.
3. На ниві гарантування розвитку людини:
•- забезпечити права громадянина: на охорону здоров'я, освіту, роботу, свободу слова і свободу вибору;
•- відновити право на житло - повернути систему гуртожитків хоча б для малозабезпечених, випускників інтернатів, звільнених з місць позбавлення волі.
Ігор Лубківський
Опубліковано: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/08/19/53060...
