ВхідРеєстрація
Ігор Лубківський
 

Тут я розміщую свої сторінки - в основному статті і книги

Додати до обраного Отправить мне e-mail
   Стартова))!..
  Щоденник
  Картинки
  Сторінки
  Посилання
  Форум
  Чат
  Друзі
  Мітки
  Про мене
  Архів файлів
  Опитування
  Статистика

Відвідувачі
dudza Максим dudza
19 дні(в) тому 12.11.2009 13:24:34

Опитування
Чи знайшли Ви щось цікаве для себе на цьому сайті?
Так!
Ні!
Не знаю...
Я тут взагалі випадково...

Результати опитування

Топ коментаторів
igorlll Ігор Лубківський
Коментрі: 123
sunnyshelma
Коментрі: 10
ashnar Ashnar Lynx
Коментрі: 8
kozeta lolita* lora
Коментрі: 4
mariapurt Maria Purt
Коментрі: 2

Повернутися на головнуІгор Лубківський / Сторінки / Статті друзів / Солідаризм у працях В.К. Винниченка

Солідаризм у працях В.К. Винниченка

0.00 (0)

Створити сторінкуСтворити сторінку

На жаль автор наступної статті залишився невідомий, чи вірніше відомий тільки за ніком "Вихор"...


 

Про "Третій шлях" і я дещо думав. Ось результат:



СОЛІДАРИЗМ У ПРАЦЯХ В. К. ВИННИЧЕНКА

 Проблема погодження у взаємодії народів і держав, соціальних груп та окремих індивідів завжди хвилювала людство, тому що саме погодження, солідарне об’єднання індивідів уможливлюють існування суспільства і взаємодію задля задоволення спільних інтересів. Згода є основою суспільного життя. У ХХ сторіччі проблема згоди набула особливо гострої теоретичної та практичної актуальності. Минуле сторіччя було позначене двома світовими війнами, які за своїми масштабами перевищували всі попередні війни в історії людства, і подальшим протистоянням двох супер-держав, яке у 1962 році поставило людство під загрозу знищення. Це було результатом панування у світі двох конфронтаційних ідеологій, які до того ж були протилежними одна одній. Два основних принципи побудови суспільства, лібералістичний та соціалістичний, виявили свою неспроможність вказати оптимальні шляхи вирішення глобальних та локальних проблем, повністю чи почасти дискредитувавши себе.

Природно виникає потреба у винайденні нового принципу вирішення протиріч, який би не призводив до війн і конфронтації як на рівні окремих суспільств, так і на міжнародному рівні. Розповсюдження ринкової економіки та ліберальних рухів не знімає протиріччя, а замінює їх іншими, іноді більш гострими і глобальними. ХХІ сторіччя потребує нової ідеології і нових методик вирішення проблем. Олвін Тоффлер у книзі „Третя хвиля” пише: „Світ, який виникає з величезною швидкістю із зіткення нових цінностей і технологій, нових геополітичних відносин, нових стилей життя і засобів комунікації потребує зовсім нових ідей... Ми не можемо втиснути ембріональний завтрашній світ у прийняті вчора категорії. Ортодоксальні соціальні установки або настрої також не підходять цьому новому світові”[1, 22]. І саме наприкінці ХХ – на початку ХХІ сторіч досить великої популярності набули ідеї солідаризму – третього, принципово іншого шляху, який поєднує у собі позитивні риси лібералізму і соціалізму, будучи вільним від їхніх недоліків.

 Суспільство є продуктом діяльності і взаємодії індивідів і згода відігравала і відграє величезну роль у суспільному житті. На початку людської історії в основі прасоціальних відносин лежала згода, яка базувалася на кревній спорідненості. Пізніше все більшого значення набули економічний і виробничо-господарчі чинники, але в основі суспільства все одно залишалася згода. Визначне місце згоди у формуванні людського суспільства є настілки очевидним, що уявлення про її соціально-історичну роль виникли ще за часів античності. Наприклад, Аристотель розглядав суспільство як сукупність індивідів, які об’єдналися для задоволення спільних потреб та „суспільних інстинктів”. Антифонт вбачав у згоді специфічний для суспільства закон, який полягає у тому, що індивід має діяти згідно встановлених у суспільстві правил, а не порушувати їх.
Ідея згоди як засобу об’єднання індивідів у суспільстві набула подальшого розвитку в кінці середньовіччя і на початку Нового часу, в період трансформації традиційних суспільств у індустріальні та перетворення монархічних суспільств на буржуазно-демократичні. Т. Гоббс у своїй праці „Левіафан” визначив згоду як визначний фактор утворення суспільства і держави. Держава, за Гоббсом, є единою особистістю, чия воля, виходячи з погодження багатьох людей, повинна вважатися волею для всих, для того, щоб держава мала можливість захищати загальні інтереси. Гоббсову концепцію згоди було прийнято багатьма філософами та соціологами Європи того часу. Жан-Жак Руссо у праці „Про суспільний договір” надав розгорнуте обгрунтування цієї концепції. В умовах економічної, соціальної та політичної нерівності Руссо пропонував знайти особливу форму ассоціації, здатну захищати кожного свого члена і обстоювати його інтереси, тотожні інтересам усього об’єднання. Такою ассоціацією громадян та держави Руссо філософ вважав „суспільний договір”, який має бути утворений шляхом узгодження інтересів громадянина і держави.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя виникає політико-правова концепція солідаризму, згідно з якою „рушійною силою суспільного розвитку є не класова боротьба, а одностайність членів суспільства, відносини солідарності його членів і взаємозалежність всіх соціальних груп, гармонія інтересів праці і капіталу”[2, 326].

 Термін „солідаризм” вперше було вжито у 1907 році французьким філософом Селестеном Бугле, який у праці "Le Solidarisme" заклав основу теорії солідаризму, виводячи його з принципу солідарності. Саме у Франції солідаризм набув значного поширення. Так, теоретичні засади солідаризму розроблялись у працях Е. Дюркгейма („Про розподіл суспільної праці”). Дюркгейм вважав абсолютно неможливим існування суспільства без солідарності людей. Об’єктивним показником солідарності Дюркгейм називав право і, виділяючи його репресивний та реститутивний види, розрізняв відповідно механічний та органічний види солідарності. Механічна солідарність, основана на примусі і тотальному суспільному контролі, характерна для традиційних суспільств. В такому суспільстві індивід не є особистістю, а лише відображенням суспільного життя. З переходом до індустріального суспільства збільшується значення реститутивного права, спрямованого не на покарання, а на відновлення первісного стану речей. Посилення реститутивного права свідчить про те, що солідарність у розвинених суспільствах грунтується не на уподібненні індивідів одне одному, а на суспільному поділі праці. За таких умов індивіди почувають потребу один в одному і на основі цього виникає органічна солідарність. На думку Дюркгейма, особливе значення в її забезпеченні мають моральні правила, які є основним чинником об’днання індивідів у сучасних суспільствах. Моральні норми забезпечують високий ступінь інтеграції соціальних структур і відіграють значну роль у підтримці єдності суспільства.

 Ідеї солідаризму розроблялися Леоном Буржуа, Гайнріхом Пешем та іншими мислителями. Значне місце принципи солідаризму посідають у теорії неотомізму. Неотомісти виводять принцип суспільної солідарності з християнської любові до ближнього.

 В українській суспільній думці теорію солідаризму розвивав на початку ХХ сторіччя Володимир Кирилович Винниченко. До цієї ідеї він прийшов не в результаті умоглядних міркувань. Солідаризм Винниченка є наслідком художнього і філософського осмислення ним бурхливих політичних подій, безпосереднім учасником і небайдужим свідком яких він був.

 Винничнеко є однією з непересічних постатей вітчизняної історії. Видатний літератор, чиї твори читали по всьому світові і перекладили на іноземні мови, був водночас політичним діячем, борцем за визволення України. Але, відійшовши після років боротьби від політичної діяльності, Винниченко не був визнаний „своїм” ні українською еміграцією, ні більшовиками. Більшовики кваліфікували його як „ворога пролетарської диктатури”[3, 422], а українська еміграція – як прихильника більшовиків. Грушевський, Петлюра та інші колишні соратники Винниченка були так чи інакше визнані, а Вінниченко, який зробив не менший внесок у боротьбу за визволення України, опинився у забутті. Хоча художні твори Винниченка було перекладено на іноземні мови і вони неодноразово видавалися у багатьох країнах світу, головна його праця – філософський трактат „Конкордизм” – не видрукувана до сих пір, незважаючи на те, що сьогодні ідеї солідаризму є досить популярними. Винниченко був першим на Україні, хто проголосив ідею соціального, політичного та економічного солідаризму, хоча і не використовував термін „солідаризм”, називаючи свою доктрину Конкордизмом.

 Володимир Винниченко народився у сім’ї селянина-наймита і з дитинства ненавидів поміщиків та зросійщену буржуазію, серед представників якої йому довелося вчитися у гімназії. В старших класах гімназії він писав революційні вірші, приймав участь у революційній організації, за що зазнавав репресій і тиску з боку вчителів та учнів. Після виключення за національно-свідомі погляди Винниченко не покинув навчання, а пішов складати іспит екстерном до іншої гімназії. Він був одягнений у національне українське вбрання і лише завдяки протекції директора-патріота Винниченкові вдалося отримати диплома – незважаючи на його прекрасні знання, вчителі ненавиділи молодого українця. Після гімназії він вступив до Київського університету, де створив „Студентську громаду” – таємну революційну організацію. Через рік Винниченка було кинуто до в’язниці. По кількох місяцях його випустили з ув’язнення і виселили з Києва. Винниченка виключили з числа студентів і забрали в солдати. І там молодий патріот знаходився під пильним наглядом влади, але все рівно таємно веде революційну пропаганду серед військових. Суспільно-політичні погляди Винниченка носили двоїстий характер. З одного боку, він був патріотом України, а з другого – бажав перебудови світу на підвалинах соціалізму. Активну політичну діяльність він розпочав в період лютневої революції 1917 року. На Всеукраїнському конгресі 6-8 квітня 1917 року його було обрано заступником Голови Центральної Ради Михайла Грушевського.
З самого початку Винниченко надавав перевагу національній ідеї, вважаючи першочерговим завданням української революції відродження української національної державності, а лише потім – розвиток українського народу за соціал-демократичними принципами. Винниченко вважав, що українська нація ще не завершила процесу свого формування і не має міжкласових протиріч, які б завадили українцям бути єдиними у боротьбі за власну державу. Стоячи на принципах поступових реформ, Винниченко всіляко намагався зберігати помірковану позицію. Згодом Винниченко зрозумів, що абсолютизація завдання національного відродження, розбудови власної держави заступили вирішення соціальних проблем. Чим довше Центральна Рада відкладала їх вирішення, тим більше народні маси схилялися у бік більшовиків з їхніми фантастичними, але привабливими слоганами. У січні 1918 року Винниченко полишив владу і на деякий час відійшов від політики.

 Після так званого „гетьманського перевороту” Винниченко очолив Національний Союз – блок опозиційних гетьманові партій, сфактично ставши лідером антигетьманського руху. Винниченко розумів, що національна ідея втратила популярність серед народу. Невдала політика Центральної Ради і непопулярна серед широких робочих та селянських мас політика Скоропадського дискредитували українську ідею. В цей час Винниченко дійшов висновку, що необхідно встановити органічний зв’язок між вирішенням соціальних і національних проблемам, який зміг би викликати підйом національно-визвольного руху, залучення до нього мас.

 Об’єднати національне та соціальне спробувала після приходу до влади Директорія. Гасла нової влади про відновлення УНР та демократичних свобод і здійснення соціальної програми українських соціалістичних партій більше відповідали настроям суспільства.

 Після кількох років напруженої, але практично безрезультатної боротьби Винниченко прийшов до висновку, що „найкращий вихід – соціяльна революція... І найкращий спосіб для нас загладити свої вільні й невільні помилки та злочинства проти соціялізму... Послати послів до більшовиків... помиритися з ними, стати на коліна перед соціялізмом...” [4]. У перші місяці 1920 року Винниченко декларував свій перехід на бік комуністів, просив уряд УСРР надати йому повноважень представляти Україну за кордоном, бо в той час Винниченко вважав можливою побудову української держави на грунті Радянської влади, на засадах соціалізму. Винниченко вів переговори зі Сталіним, Троцьким, Камєнєвим, вносив пропозиції щодо впровадження конфедеративних відносин між Україною та Росією, але через деякий час зневірився у курсі більшовиків і виїхав до Австрії. Пізніше він був вражений величезною розбіжністю між декларованими комуністичними ідеалами і тим, що насправді було побудовано. Винниченко почав розуміти, що абстрактна модель досягнення національного ідеалу за допомогою соціалістичної революції виявилася нежиттєздатною. У 1920 році він написав у своєму щоденнику, що „є тільки два виходи: або відмовитися бути українцем і тоді бути революціонером; або вийти зовсім з революції й тоді можна бути українцем. Ні того, ні другого я не можу зробити, і те й друге боляче мені смертельно. А з’єднати те й друге не можна, історія не дозволяє”[5]. Зійшовши зі шляху політичної боротьби, Винниченко присвятив себе літературі та філософським пошукам, результатом яких став трактат „Конкордизм”.

 За роки своєї політичної діяльності Винниченко не зміг остаточно визначитися у своїй політичній орієнтації. Він не міг погодитися ні з більшовиками, ні з гетьманом, ні зі своїми „колегами” по Центральній Раді та Директорії. Винниченко, як патріот своєї Вітчизни, бажав створення Української держави. Але він розумів, що можливо було створити лише буржуазну Україну, і то в разі активної співпраці з іноземними країнами. Цього Винниченко, як соціаліст, також не бажав. Він бачив хибність буржуазного і соціалістичного шляхів розвитку суспільства і поставив питання про необхідність обрання принципово нового шляху. Свої міркування з цього приводу він виклав у формі фантастичного роману „Сонячна машина”, який почав писати у 1922 році.

В цьому романі він піддає різкій критиці буржуазне суспільство, змальоване в образі Німеччини майбутнього:

„Хто пан і владика сучасності? На кричущо-золотому троні по нігті у брильянтах, до підборіддя в шовках і оксамитах засідає всевладний, усекупуючий, усеграбуючий, усезадоволений капітал. Черевата потвора з вузенькою крихітною голівкою самозакоханого кретина, з масними одвислими від самовпевненості губами й вузлуватими руками професійного ката.

А круг трону хто? Мізерні, манюсінькі, шамотливі фігурки колишньої аристократії... Весь же народ, згори донизу, до останнього сільського наймита, пройнятий цим духом Черева. Весь він проїжджений болячкою наживи... насичений мораллю безмилосердної конкуренції, брехні, обману, визиску, образи слабшого, насили, крові, глуму. Сучасна Німеччина — це залізобетоновий дім божевільних, моральнооголених, хижожорстоких і моторошно-нещасних істот” [6].

Різко висловлюючись про капіталістів, Винниченко не вихваляв і їхніх ідеологічних противників – соціалістів. Про них устами одного з героїв роману сказав так: „Соціалізм — це віра в чорну магію. Проповідують її фанатичні дурні або реалістичні шарлатани, а вірять у неї каліки, невдахи і плебеї... Рівності людей не було, ніде немає й бути ніколи не може. Слабші й дужчі, гірші й кращі, чернь і аристократія. Так було завсігди, так є тепер і так буде повік. Міняються тільки форми, але сам закон зостається непорушним і незмінним” [6]. Винниченко на власному досвіді побачив, що умоглядні проекти теоретиків соціалізму неможливо практично втілити в життя, не спотворивши їх.

 У романі соціалістам вдається зруйнувати існуючий суспільний лад за допомогою геніального винаходу - сонячної машини, яка виробляє особливий сонячний хліб. Людина, маючи таку машину, може не працювати, бути абсолютно незалежною від суспільства, бо машина зможе нагодувати його. Поширення цих пристроїв серед народу призвело до руйнації суспільства, здичавіння людей, а не до утвердження соціалістичних ідеалів. Коли було знищено економічну потребу у співпраці задля здобуття шматка хліба, буржуазне суспільство перестало існувати як таке, а на його руїнах соціалізм збудувати не вдалося. В романі капіталізм та соціалізм „гинуть” одночасно, бо виявляється, що крім матеріальної, економічної зацікавленості ніщо не об’єднувало людей. Коли до Німеччини прибули війська іноземних інтервентів, і пролетарі, і інтелігенція, і аристократи об’єднуються для визволення своєї країни. Але вони не стали на шлях збройного опору окупантам. Єдиною їхньою зброєю є „Сонячна машина, набита приязною веселістю духу й любов'ю до наших бідних ворогів”. Один з героїв роману закликав боротися „щирою любов'ю, щирою ласкою й веселістю... Ніякого опору, ніякого саботажу, виконувати всі розпорядження, слухатись усяких безглуздих і жорстоких наказів... Ніякісінького приводу до найменшого непорозуміння, сварки, сутички. Ніяких насмішок, глуму, потайної зловтіхи, захованої злості. Щиро, ясно, весело й любовно до найбрутальніших заходів противника” [6]. Скоро армію ворога було розкладено і інтервенти почали виводити війська.

  До речі, тактика боротьби, аналогічна описаній у „Сонячній машині”, була застосована технологами Помаранчевої Революції. „Польовий командир” Юрій Луценко у інтерв’ю „Дзеркалу тижня” описав характерний для Майдану епізод: „Полтретьего ночи захожу на Банковую проверить посты. Вижу, что за двумя КамАЗами, которые власть поставила, чтобы не допустить штурма, стоит маленький ансамбль из галицкого села — гармошка, скрипка, бубен — и поют «Гуцулку Ксеню», а потом «Наша служба и опасна, и трудна». И перед ними стоит семнадцать рядов крымского спецназа — без теплых подшлемников, а на улице минус десять, и ребята уже синие... При этом все вокруг покрыто цветами — и КамАЗы, и щиты спецназовцев. Люди им сигареты клали, горячие чай и кофе приносили”[7].
У „Сонячній машині” Винниченко відкрито не проголошував ідеї солідаризму\ конкордизму, але показав, що суспільство потребує солідарності і єдності, інакше воно не може бути стійким. „Сонячна машина” є спробою художнього осмислення майбутнього буржуазного суспільства і спроб соціалістичних перетворень; осмислення хибності буржуазного та соціалістичного шляхів розвитку і важливості погодження і солідарності в житті суспільства.

 Подальше наближення Винниченка до створення доктрини конкордизму відбувалося після Другої Світової війни, коли світ розколовся на два ворогуючих табори, між вчорашніми союзниками по антигітлерівській коаліції починалася так звана „холодна війна”. В цей час різномасна українська еміграція в’язла у чварах та міжгрупових амбіціях. Винниченко, вболіваючи за долю України, звернувся до українства всього світу з закликом до об’єднання задля здобуття незалежності України. Він вважав, що незалежна Україна повинна стати передовою державою, яка виступить ініціатором та провідником ідеї всесвітнього миру, встановлення суспільної злагоди на основі загальнолюдських цінностей, конвергенції суспільних формацій. З цією метою у 1949 Винниченко написав „Заповіт борцям за визволення”, який було опубліковано тільки у 1991 році.

 В цій праці Винниченко далі розвиває свою ідею конкордизму. „Визнаючи державу основним засобом збереження і розвитку „національного колективу”, Винниченко наголошував, що без держави нація є „покаліченою”, неповноцінною. Державність за Винниченком – це „устрій всього матеріального і психічного буття цілого народу, його національности, економіки, політики, культури”[8, 9].

 У „Заповіті” було визначено головні вади ідеології лібералізму та соціалізму. Лібералізм передбачає повну свободу індивідів, невтручання держави в економічну діяльність індивіда. Винниченко писав, що „інстинкт панування” індивідів має обмежуватися, тому що цей інстинкт є руйнівним, він заважає працювати на користь суспільства, народу. Суспільства, збудовані на засадах лібералізму, де інстинкт панування індивідів не обмежується державою, знаходяться в стані постійною боротьби між індивідами. Сучасний російський дослідник Алієв у своїй праці „Соціалізація Погодження” зазначає, що „особая роль согласия индивидов в одном и несогласия в другом в демократическом обществе порождается все более растущей дифференциацией его по горизонтальной и вертикальной сферам. В результате дифференциации общество обретает характер бесконечного множества возникающих и распространяющихся микрогрупп... Общество в целом обретает характер динамичного, внутренне противоречивого живого социального организма» [9]. Соціалізм же, навпаки – передбачає державний контроль над індивідами. Але підпорядкування мас диктаторові, проводиреві, панівній групі породжує у мас інстинкт підлеглості, покори, „забиває” здатність до ініціативи, робить маси безвольними – шкодить їм.
Винниченко у „Заповіті...” наблизизив читача до осмислення важливості принципу гармонії у всесвітньому масштабі: „Світ уже так спаявся весь, що як тільки в якійсь країні робиться якийсь струс, так він моментально відбивається в інших частинах планети” [8, 87]. Сьогодні, коли має місце процес світової інтеграції, посилення міжнародних політичних та економічних зв’язків, гармонізація міжнародних відносин є одним з найважливіших завдань світового співтовариства.

У „Заповіті” було викладено ідею колектократії, яка мала полягати у впровадженні кооперації не тільки в торгівлі, а й в усьому національному господарстві. Винниченко виступає за введення кооперації „не з наказу начальства, не примусом, не терором, а доброю волею, свідомістю, радістю”[8, 88]. На думку Винниченка впровадження колектократії призведе до значного підвищення продуктивності праці. „Продуктивність праці в колектократії буде на стільки більша, на скільки більше є ціле за частини” [8, 89]. Винниченко пояснює це тим, що „робітник знатиме, що він працює не на хазяїна, приватного чи державного, а на самого себе... що вся його надвартість іде не на розкошування паразитів, а на нього самого та на його родину” [8, 89].

 Найбільш повно свою ідею солідаризму\ конкордизму Винниченко виклав у великому трактаті „Конкордизм”. Над цим трактатом він працював протягом 1938 – 1948 років. Але до самої смерті у 1951 році Винниченко вважав публікацію „Конкордизму” передчасною, бо вважав неможливим впровадження в життя своїх ідей в той час. Наскільки відомо, цей трактат не опубліковано до цього часу, рукопис його зберігається в архіві письменника у Колумбійському університеті в США.

 В цій роботі найбільш повно викладено соціальну й етичну концепції Винниченка. Підгрунтям усієї філософії Винниченка є його переконання, згідно з яким справжнім спрямуванням філософського пошуку має стати пошук шляхів до шасливого життя людини. Винниченко презентує конкордизм як своєрідну систему методів і правил боротьби з нещастям. Щастя Винниченко трактує як те, що дає довгу, постійну радість життя. Щастя можливе лише тоді, коли людина перебуває у стані узгодження, рівноваги між різними цінностями, досягти яких вона прагне все життя. Головною перепоною для реалізації цього Винниченко вважає соціально-економічну нерівність. Виходом з цієї ситуації є колектократія – влада колективу, основні принцтпи якої викладені у „Заповіті”. Винниченко говорить про необхідність утвердження колективної власності, а не приватної чи державної, як це передбачає лібералізм чи соціалізм. Винниченко не був прибічником встановлення колектократії шляхом революції і тому приділяв багато уваги моралі, етиці конкордизму, яка носить колективістський характер.

 Конкордистська мораль спрямована на ліквідацію егоїзму, який, на думку Винниченка, лежить в основі нерівності. Винниченко протиставляє два терміни: конкордизм і дизкоркондизм. Конкордизм означає систему, основану на рівновазі та гармонії, а дизконкордизм – навпаки. Дизконкордистське суспільство породжує егоїстичну мораль: живи для себе, пригнічуй інших задля своєї вигоди. Всупереч цьому конкордистська філософія закликає до гармонії між людьми, між людьми та природою. Тому Винниченко створив досить об’ємну етичну систему конкордизму, яка б стимулювала прагнення індивідів до порозуміння, погодження та гармонії. Конкордистська мораль відкидає накази, заповіді, не визнає принципу „ти мусиш”, а навпаки – вона побудована на правилах-порадах. Ці правила мають регулювати відносини індивіда і колектива, міжнародні та міжрасові відносини.

 Індивідуальна мораль конкордизму складається з 13 основних правил, які охоплюють досить широкий спектр людської діяльності, буття. Перше правило рекомендує бути часткою природи, звільнившись від „релігійного гіпнозу”. Видно, що Винниченко прагнув створити зовсім нову мораль, ідеологію – вільну від образів та стереотипів християнства. На відміну від українських націоналістів, які підреслювали свою віданість християнській вірі, Винниченко ставився до релігії дещо негативно. Це знайшло своє вираження ще у „Сонячній машині”, де одна з героїв роману каже: „...страшенно несимпатичне враження робить те, що бог страшенно любить усякі вшановування, наче який-небудь генерал. І як хто не зробить усього, то знов викоріняти його до четвертого покоління. Хіба ж це гарно? А потім, чого бог так любить, щоб неодмінно його прохали помогти в біді? І чого він сам без прохання не зробить? Люди — діти його. А хіба маму треба прохати, коли вона бачить, що дитині погано? Хіба вона жде, що дитина почне страшенно благати її? Так бог же повинен бути добріший за матір і не бути таким церемонним” [6]. У „Конкордизмі” викладено ці правила у формі коротких лаконічних порад.

 „Будь погоджений з іншими, не шкідливими тобі істотами на землі...”. „Не годуйся нічим, непритаманним природі людини”. Ці поради стосуються відносин людини та навколишнього середовища, природи.

Наступні чотири настанови стосуються гармонізації власного духовного світу особистості: „Будь суцільним”, „Будь чесним з собою”, „Будь погодженим у своїм ділі”, „Будь послідовним до кінця”.

 Чотири наступних правила стосуються гармонізації відносин з іншими людьми: „Не силкуйся любити ближніх без власної оцінки і не претендуй на їхню любов, не будучи цінним для них”. „Завсігди пам’ятай, що всі люди і ти сам хворі на страшну хворобу дизконкордизму. Борися з нею не догмою, не ненавистю, не карою, а розумінням, жалістю, поміччю”. „Живи тільки з своєї власної праці”. „Кохайся, з ким любо кохатися, але родину твори тільки з тою людиною, яку ти всією душею і всім тілом твоїм хотів би мати за матір (батька) дітей твоїх”.

 Останні два правила регулюють відносини індивіда та колектива, закликають до повної гармонізації відносин індивіда та колектива: „Не пануй і не підлягай пануванню”. „Будь ні над колективом, ні під ним, ні поза ним, а тільки активною, відданою клітиною його. І тоді навіть страждання за нього буде тобі за вищу радість”[10].

Таким чином, ідеалом винниченкового конкордизму є абсолютне погодження у суспільстві та природі, погодження добровільне і свідоме. Реалізація настанов етики конкордизму передбачає „оздоровлення” кожного індивіда, всих людських колективів в усіх сферах життя.

Взагалі, в основі конкордизму лежить етика. Винниченко виступав проти втілення в життя своїх ідей шляхом насильства, примусу, і тому приділяв велику увагу розробці саме етичної складової свого вчення, яка б мала стати внутрішнім стимулом людей до консолідації та об’єднання. Втіленням цього є винниченкова теорія „чесності з собою”, яка полягає в тому, що віддана праця на користь суспільства не повинна обмежувати свободи індивіда, а бути виявленням його природного прагнення докласти своїх зусиль до розбудови створення різноманітних суспільних благ.

 Політична програма, згідно з конкордизмом, повинна бути вільною від тоталітаризму, диктатури та пригнічення усякого роду, повинна утверджувати принцип демократії та свободи. У сфері міжнаціональних відносин Винниченко наголошує на необхідності встановлення „Світової Економічної Федерації з єдиним планетарним господарчим планом” для гармонізації міжнародних відносин у всесвітньому масштабі.

 Таким чином, в трактаті „Конкордизм” В. Винниченко намагався створити цілісну, всеохоплюючу доктрину, яка б стала тим „третім шляхом”, що вивів би людство з постійної кризи, породженої пануванням дизконкордизму у світі. „Конкордизм” є яскравим прикладом філософської утопії, але утопія Винниченка є не абстрактною, а практично-корисною. Лібералізм та соціалізм є принципово дизконкордистськими системами, які рано чи піздно мають остаточно розладнатися. Конкордизм – система, згрунтована на гармонії, рівновазі та погодженості людей та природи, окремого індивіда та суспільства.
Ця проблема є актуальною і для сучасної України, яка стоїть перед вибором: наслідувати західноєвропейські зразки побудови суспільства, повернутися у соціалістичне минуле чи обрати новий шлях розвитку. Цим новим шляхом є солідаризм. О. Шморгун вважає, що "український солідаризм є... концентрованим вираженням української національної ідеї на сучасному етапі розвитку людської цивілізації"[11].

;



Література:

1.Тоффлер Э. Третья волна. – М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999. – 748 с. – (Классическая философская мысль.)
2.Социологический энциклопедический словарь. – М., 1998. – 480 с.
3.Революция на Украине: По мемуарам белых/Сост. С. А. Алексеев/ Под ред. Н. Н. По-пова. – Репринтное воспроизведение издания: М.- Л.: Государственное издательство, 1930. – 435 с.
4.Винниченко В. К. Відродження нації. Репринтне відтворення видання 1920 року. – К., 1990. Видавництво політичної літератури України.
5.Цит. По: Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2004 № 63-65.
6.Винниченко В. К. Сонячна машина. Роман/ Володимир Винниченко; [післямова П. М. Федченка]. – К.: Дніпро, 1989. – 618 с.
7.http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/525/48663/
8.Винниченко В. К. Заповіт борцям за визволення.–К.: Вид. Т-во „Криниця”, 1991 – 128 с.
9.Алиев М.Г. Социализация согласия. – М., 1998.
10.Цит. по: Горський В. С. Історія української філософії: курс лекцій. – К.: „Наукова думка”, 1996 – 281 с.
11.Шморгун Олександр. Інтелектуальні корені українського солідаризму // Перехід-IV. 2002. Вип. 9. С. 33

 

Взято з форуму персонального сайту Юлії Тимошенко- http://www.tymoshenko.com.ua/ukr/forums/index.php?...


Мітки: Сайт тимошенко, Солідаризм, Ідеологія, Винниченко
image Коментар: 0 Переглядів: 3561 [Історія змін] Розмір:54879 байт
Останні зміни зроблені: igorlll Ігор Лубківський 67 дні(в) тому 25.09.2009 15:18:10
Опублікувати коментар

Введіть код на зображенні
Ваше ім'я
E-mail
(видний лише власнику сайта)
WWW

Тема

В тексті можна використовувати Wiki або HTML теги






Хто на сайті?
Анонімні: 4 Зареєстровані: 0 (?)

Календар
<
Грудень 2009
>
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Підписка
E-mail: 

Скарга | Розміщено на MyLivePage | | Design by Wolf | © Kolobok smiles, Aiwan