... продовження раніше опублікованої статті "Про політтехнології на Інтернет-сайтах"
І. Необхідна передмова.
Політика – дітище сучасного капіталізованого світу. Тоді, коли ще не було вільного обігу коштів – практично не було і політики, чи вірніше вся політика тодішнього світу зводилася лише до одного – фізичного насилля одних над іншими та наступного релігійного обґрунтування його справедливості. Боротьба йшла тільки між різними представниками влади – за те, хто саме і як має виняткове право на те щоб гнобити свій власний чи загарбаний ним народ, який, проте, час від часу намагався відстоювати свої права шляхом бунтів, повстань та революцій.
Проте з розвитком торгового світу – купців, бояр та найнятих ними людей, і почалася розгортатися політична боротьба – тепер вже не тільки за можливість фізичного насилля чи доступу до державної влади, але й за підтримку пригнобленого народу – так він і був включений в політичні ігрища «сильних цього світу». І так, разом з такою боротьбою за вплив на уми свого чи чужих народів, і почався розвиток політики. А що насправді людина може діяти всього двома шляхами – або щось робити, або – ні, то і вплив теж був відповідний – за те, чи можна підняти народ на боротьбу за ідеали, вигідні тобі і тоді, коли тобі це конче необхідно, чи за те, чи можна тримати його в покорі і смиренності, так щоб він не приймав ніяких заходів і не робив ніяких дій тоді, коли це абсолютно тобі не потрібно – і з того часу основні методи політичної боротьби так практично і не змінилися.
Змінилися методи підкупу чи переманювання на свій бік політичної еліти чи наділених владою можновладців, які могли би забезпечити тобі інтелектуальну, фінансову чи владну підтримку, незначно змінилися методи боротьби за крісло верховного правителя – крім звичних вбивств і отруєнь до них додалися ще й механізми виборів, але методи впливу на народ залишилися поділеними на тих же два критерії – той, хто вже наділений владою, все так же намагається тримати його в покорі і залежності, а той, хто нею обділений – закликає до революційної боротьби.
1. Що таке демократія?
Певні відмінності в цей процес проте внесла демократія. Коли розвиток світу набрав таких форм, що невдоволення народу почало набувати загрозливих форм, політична еліта була просто змушеною якось домовлятися між собою для збереження свого власного безхмарного існування – а тому створила видимість управління держави народом, що забезпечувало певний вихід його невдоволення та дозволяло створювати ілюзію змін та прогресу. Проте така ілюзія почала вимагати і нових, більш коректних ззовні, методів політичної боротьби. Так отруєння і вбивства політичних супротивників стали публічно засуджуватися, хоч фактично нікуди і не щезли, а релігійне обґрунтування законності і справедливості влади замінило визнання її легітимності, яке, крім самої законності, включало в себе тепер ще й підтримку влади народом та її правонаступність.
Проте такі зміни в політичному житті світу чи окремих держав почали вимагати і нових методів впливу на народ – таких методів, які би не руйнували основне досягнення стабілізованого світу – ілюзію управління держави народом, яка й дозволяла тримати його в покорі. А тому методи прямого насильства над ним відійшли в минуле або почали пояснюватися лише крайньою необхідністю – як-от запобіганням ще гіршим масовішим заворушенням, вбивствам чи грабункам, а основні методи управління ним стали зовсім непомітними на перший погляд – і створити їх для людей, наділених владою, фінансами та вільним доступом до найкращої інтелектуальної спадщини, було зовсім нескладно. Так на арену сучасного політичного світу випустили нового монстра – монстра політтехнологій, який з часом настільки зміцнів, що навіть поглинув і своїх творців – і тепер вже не стільки він служив їм, як вони почали поклонятися йому, так що в результаті стали повністю залежними від його волі, його благословення чи прокляття.
2. Про структуру мислення людини.
Основа для виникнення політтехнологій була закладена в людину ще в момент її створення – правда невідомо ким саме – чи то Богом, чи то еволюцією, чи то ще кимось – сама структура її мислення. Структура, яка володіє здатністю запам’ятовувати все разом, в комплексі і діяти за принципом асоціацій – так що чимось схожі між собою речі, в пам’яті завжди теж поєднуються між собою. Для нормального еволюційного розвитку людини нічого страшного в цьому немає – вона повністю запам’ятовує всю картину тієї чи іншої події, потім розбиває її на складові саме за цим принципом подібності, а потім, знову ж таки користуючись цим же принципом, вишукує подібні складові в інших подіях, які відбувалися раніше, або слідували по тому. Це дозволяє створити з раніше єдиної цілісної картини прожитого дня протяжну причинно-наслідкову структуру, яка включає в себе пам’ять вже не одного, а кількох днів, місяців і років, а іноді і всього прожитого нею життя – що після чого слідує і що з чого випливає.
Цей комплекс причинно-наслідкових зв’язків цілком успішно дозволяє прогнозувати майбутній розвиток подій і відповідно до цього прогнозу в ту чи іншу сторону коригувати свою власну поведінку, щоб досягнути бажаного для себе результату, вдовольняти свої основні потреби і навіть прагнути до більшого. Подібним чином мислять і тварини – і в повсякденному житті такий механізм кращим чи гіршим чином повністю забезпечує потреби живих організмів в забезпеченні власного виживання та їхнього повноцінного існування. Проте для людини в його роботу включається ще одна додаткова складова, якої немає у тварин, наділена здатністю самостійно, а не автоматично, вишукувати причинно-наслідкові зв’язки, робити з них свої власні висновки і прогнози та навіть вносити корекції і в роботу автоматичного механізму асоціативного мислення – коли значення тих чи інших подій, що стали наслідками тієї чи іншої поведінки свідомо або применшуються, або навпаки – наділяються додатковою емоційною силою як щось надважливе.
Ця сила – людська свідомість, по суті – механізм корекції автоматичних процесів живого організму. Для еволюційного розвитку людини виникнення свідомості стало більш як позитивним чинником, так як її наявність дозволила швидше і краще прогнозувати розвиток подій, а тому, відповідно, в рази збільшила умови її виживання і повноцінного розвитку. І якщо для всієї живої природи основними чинниками еволюції стала боротьба за виживання і продовження роду, яка відбирала найбільш сильних фізично і найбільш сексуально привабливих для партнера, то для людини після того відбір почав здійснюватися ще й за третьою ознакою – наявністю свідомого розуму, який би дозволяв компенсувати чи додатково розвивати і одне, і друге. Але цей же, абсолютно позитивний третій еволюційний фактор, для людей, наділених такою свідомістю і такою здатністю до причинно-наслідкового мислення, став можливістю і використовувати когось іншого в своїх цілях, що найбільш повно проявилося саме в розвитку політики і політичної думки епохи розвинутої демократії…
3. Як отримати бажане для себе від іншої людини.
Вся справа виявилася в тому, що навіть в повсякденному житті людина не може просто так досягнути усього бажаного для себе одними тільки власними зусиллями – тому дуже часто їй для цього потрібна допомога чи підтримка інших. А раз так, то для того, щоб повноцінно існувати в людському середовищі і досягати бажаного для себе, вона повинна володіти не тільки власним досвідом, але ще й мати досвід взаємодії з іншими людьми, вміти якось впливати на них. Цей досвід може включати в себе дві можливості: перша проявляється тоді, коли ми хочемо чогось добитися для себе від іншої людини і якимсь чином переконуємо її допомогти нам – або переконуючи її що і їй це теж буде вигідно, або пропонуючи взамін їй щось своє – якісь матеріальні цінності чи якісь свої послуги, знання чи вміння. Це цілком природний приклад взаємодії двох людей. Але може бути й по-іншому, коли вимагаючи щось для себе від іншої людини, ми насправді нічого не хочемо давати їй взамін і надіємося досягнути бажаного для себе або силою, або обманом. І ось, власне кажучи, дуже часто саме цей другий метод взаємодії людей і лягає в основу сучасної політики і політтехнологій. Максимально використовувати інших, нічого не даючи їм за це взамін.
ІІ. Механізми політтехнологій.
Взагалі-то таких політтехнологій існує не так вже й багато – всі вони ґрунтуються на тому, що людина нічого не може зробити, якщо перед тим про це не подумає, коли не буде уявляти собі, що і як робити. В іншому випадку вона навіть з місця зрухатися не зможе. Тому ми мусимо або самі планувати свою діяльність, або копіювати в когось вже існуючу готову модель поведінки. Крім того неабияке значення має ще й механізм роботи пам’яті людини – його асоціативна структура, коли все запам’ятовується в комплексі і коли запам’ятовується те, що найчастіше повторюється. Ці два фактори і дозволяють штучно створювати в пам’яті людини хибні причинно-наслідкові зв’язки, поєднувати негативні чи позитивні почуття від одних подій з іншими, які насправді до перших не мають зовсім ніякого відношення. Тому якщо якась партія чи політична сила не хоче чи не може здобувати прихильність людей природнім чином, за допомогою своїх досягнень чи просто переконуючи їх, вона і може спробувати натомість змінити в уявленнях людей загальну картину світу і розуміння подій, що відбуваються, на свою користь.
1. Політтехнології, як вони є.
Основні, найпростіші і найефективніші методи політтехнологій відомі з давніх давен – вони використовувалися ще в давньому світі і тепер їх просто модернізували до сучасних потреб. Найпершим з них стало привласнення уявлень щодо майбутнього розвиток світу. Чи то правитель, чи то верховний жрець, монополізувавши собі право на такі знання, самовільно почав вирішувати що саме і як сказати своїм громадянам стосовно того, що могло би безпосередньо стосуватися їхнього життя, роблячи таким чином їх більш залежними від своєї волі та милості. Ще більшою силою володіли ті ідеї, які стосувалися вже не просто безпосередніх рішень правителя, але чогось, що відбувалося мовби поза його волею, описувало розвиток світу чи волю богів.
Проте в сучасному суспільстві в силу його не-релігійності відпала потреба звертатися до підтримки церкви чи волі богів, тому натомість новітні політтехнологи пропонують інше – логічне обґрунтування науковості і закономірності саме такого шляху розвитку суспільства чи світу, який і пропагує обрана ними партія. Або навпаки – створення такого іміджу певної партії, який буде позиціонувати її як найбільш ефективну структуру в майбутньому відповідно до якогось, вже раніше створеного прогнозу розвитку світу. Тобто в будь-якому разі це пов’язано з роботою тієї частини людського розуму, який відповідає за прогнозування майбутнього кожного з нас. Проте сам цей прогноз – це ще далеко не все, і для того, щоб повноцінно виживати і розвиватися, треба ще й знати як з вигодою для себе його використати, що саме і як робити далі. А тому в загальному механізм поведінки людини повинен включати в себе, разом зі вже перерахованим, ще й декілька надзвичайно важливих пунктів:
1. прогноз розвитку світу чи окремої ситуації;
2. ідею про те, як це можна використати з користю для себе;
3. програму досягнення бажаного результату – «що робити?»;
4. методи досягнення бажаного результату – «як робити?»;
5. критерії оцінки досягнутого рівня (в нашому випадку, в політиці – рівень життя, зарплат, зростання ВВП, можливість забезпечення освітою, медобслуговуванням – і т.д.);
6. оцінку отриманого результату – почуття задоволення чи ні;
7. залежний від результату підсумок поведінки – запам’ятовування її на майбутнє як усталеного механізму досягнення своїх цілей і вдоволення своїх потреб, її аналіз і корекція, чи може навіть повна відмова від неї.
Тобто якщо в загальному в результаті досягнуто бажаного, то даний тип поведінки і попередні прогнози розвитку світу записуються в пам’яті як достатньо достовірні і правильні, такі, які вже можна не перевіряючи автоматично використовувати для себе в подальшому житті. Якщо ж ні – то наступним етапом буде прийняття рішення щодо того, що робити далі – або відмовитися від такого типу поведінки, або пошукати помилки чи то в своїй поведінці, чи то в своїх уявленнях щодо прогнозу розвитку ситуації, чи то в ідеї про те, як її можна було використати, чи то в методах та програмі досягнення бажаного для себе. Можна також повторно спробувати досягнути бажаного для себе, якщо не вдається ні відмовитися від поведінки, ні знайти в ній помилку, аж до того моменту, поки не вдасться це зрозуміти, або поки нарешті не вирішиш остаточно повністю відмовитися від неї.
Відповідно саме до цієї схеми, використовуючи вже наведені нами раніше механізми роботи людської пам’яті, і впроваджуються всі сучасні політтехнології, вносячи свої корекції на будь-якому з етапів роботи механізму людського мислення і планування своєї діяльності. Крім того, в сучасному суспільстві до усього цього додається ще один фактор, якого майже не було раніше – можливість отримання необхідної тобі інформації для повноцінного аналізу подій, що відбуваються.
Ну і нарешті треба врахувати ще й те, що асоціативна робота пам’яті разом з тим означає й те, що в комплексі запам’ятовуються не тільки ті події, які відбувалися одночасно, або які пов’язані між собою якимись іншими, крім часу, подібними ознаками, але й те, що разом з кожною ситуацією чи способом поведінки записується й емоційний фон, що їх супроводжував, тобто ті хороші чи погані відчуття, які людина отримувала в результаті, по-суті – позитивна чи негативна оцінка певних подій чи типу поведінки. Тобто по-великому рахунку вплив може бути або на ту інформацію, яку отримує людина, або на почуття, які в неї викликає та чи інша ситуація, або на її здатність самостійно робити аналітичні висновки та отримувати готові аналітичні прогнози.
Методи інформаційного впливу здебільшого давно відомі. Перший з них – це контроль над ЗМІ, недопущення публікації чи оприлюднення достовірної інформації, обман споживачів інформації, підтасовка фактів та відверта брехня. Другий – це ізоляція незалежних експертів чи інтелектуальної еліти суспільства – так, щоб вони не мали ніякої можливості оприлюднювати свої висновки, аналізи та прогнози. Трохи складніше з механізмом оцінки людиною досягнутого результату, тобто з емоційною наповненістю тих чи інших ситуацій та з її здатністю самостійно, тепер вже без впливу експертів чи інтелектуалів, робити ті чи інші висновки, аналізи та прогнози, а проте структура людського мислення дає неабиякі можливості і тут. Основними методами впливу тут стають дві речі:
- повторюваність певних тверджень;
- їхнє додаткове емоційне насичення.
Тобто для того, щоб створити вигідні певним політичним силам уявлення в умах людей, треба поєднати одні причини зовсім з іншими наслідками. А для цього треба повторювати ці хибні причинно-наслідкові зв’язки в найрізноманітніших умовах, надавши при цьому людині можливість самій співставляти різні факти і самостійно робити «вірні» висновки, що закріпить таке спотворене уявлення додатковим емоційним насиченням, відчуттям задоволення від власного відкриття, насолодою від власної високої оцінки свого розуму чи здогадливості. Проте іноді пропонуються і вже готові схеми, і вже готові висновки – тоді їх доведеться додатково наповнювати потрібними почуттями. Тоді здебільшого разом з однією, досі нейтральною, ситуацією чи висновком шляхом створення штучного логічного зв’язку поєднується інша, яка вже несе певне емоційне навантаження. Наприклад: «всі не люблять злодіїв» – тому щоб створити неприємний імідж якомусь політику, треба тільки ствердити, що він саме ним і є.
Враховуючи все вищесказане, як і методи впливу на людське мислення, так і точки їх прикладання, тепер ми вже достатньо достовірно можемо описати все наявне поле застосування сучасних політтехнологій:
1). Неправильні прогнози і аналізи – як метод створення несправжньої, вигідної комусь картини або всього світу, або прогнозу розвитку якоїсь окремої ситуації.
2). Використання ідей – монополія на них, використання їх на свій розсуд або створення їх на замовлення, і для цього – ізоляція, знищення чи ставлення еліти суспільства на службу цілком певним політичним силам, так щоб вона вже не могла генерувати ідеї поза їх впливом.
Натомість тепер такими ідеями стають ідеї, які ведуть людей в потрібну комусь сторону, маніпулюють ними, ідеї, які створюють справжній або спотворений, вигідний комусь, образ майбутнього, навіть ідеї, що стосуються релігійної віри – такої, яка б постійно підживлювалася енергією мас, а тому впевнено би управляла ними.
3) Програми досягнення – створення неправильних уявлень щодо того, що робити для досягнення бажаної мети («щоб добре жити треба багато працювати, навіть незалежно від зарплати»). Заміна одного типу поведінки іншим (наприклад замість того, щоб страйкувати чи йти на мітинги людям пропонують такі вибори, які нічого по-суті не змінюють).
4). Вплив на методи досягнення цілі – навіть при найкращій ідеї можуть бути неправильними методи її досягнення, коли пропонується лише той чи інший тип поведінки або обмежуються її варіанти («як?» щось робити – працювати важко замість того щоб працювати ефективно). В загальному ж саме таким чином держава намагається зробити своїх громадян слабкими і залежними замість того, щоб вони були самостійними і сильними, незалежно навіть від того, про які б саме їхні здібності не йшлося би.
5). Критерії оцінки кінцевого результату. Плануючи свою діяльність і намагаючись досягнути тих чи інших цілей, людина повинна мати і критерії, які би чітко вказували їй на те, чи правильним шляхом вона розвивається чи ні, і наскільки швидко. Тому методом політтехнологій може бути і вплив на ці критерії – наприклад коли пропонуються неправильні критерії, за якими насправді зовсім нічого не можна вияснити чи зрозуміти, або коли пропонується оцінка по одним критеріям замість інших (наприклад зростання ВВП замість індексу зростання цін).
6). Механізм оцінки досягнутого результату. Насправді таким механізмом для людини завжди є лише одне – почуття, які вона отримує в результаті досягнення тих чи інших цілей. Тому методом впливу тут теж є лише одне – вплив на ці почуття, тобто або переконування людини в тому, що насправді все не так добре чи погано, як їй це здається, або додаткове насичення негативними чи позитивними почуттями тих чи інших ситуацій. Це можна зробити просто поєднавши одну ситуацію з іншою, яка вже і без того викликає в людини певні почуття. Наприклад найвідомішим методом тут є метод «нагороди» чи «покарання» за якусь певну поведінку – зниження цін перед виборами, підвищення пенсій чи зарплат, задоволення якихось насущних потреб, або навпаки – гіперінфляція і штучне провокування нестабільності чи чогось настільки ж неприємного для суспільства чи певної його верстви.
7). Прийняття рішення і наступна корекція поведінки чи уявлень. Цей пункт до певної міри схожий з першим, тому що основними методами впливу тут знову стають інформаційні методи – неправильні аналітичні прогнози і висновки, нехватка та приховування інформації, вплив на пресу та ЗМІ. Іншим, не менш надійнішим, методом стає відсутність механізму, який би зміг відкоригувати результати попередньої діяльності (наприклад немає механізму відкликання вже обраних депутатів, або весь час так змінюють вже існуючу систему виборів, що кожного наступного разу людині доводиться по-новому пробувати в ній зорієнтуватися, а тому вона не може зробити ніяких висновків з минулих виборів і виправити таким чином свій попередній, можливо в чомусь неправильний, вибір).
2. Політтехнології в Інтернеті.
Особливістю Інтернету стає те, що тут практично не здійснюється ніяких реальних вчинків – крім збору та аналізу інформації та можливості здійснення тих чи інших прогнозів щодо майбутнього розвитку світу чи власної поведінки. Проте в усякому разі, як виявляється, це не так вже й мало, а тому в політтехнологіях в Інтернеті використовується спрямованість все на ті ж сім факторів – прогноз розвитку світу, ідею як з вигодою для себе його можна використати, програму та механізм її досягнення, критерії та механізм оцінки досягнутого результату, конкретні почуття, які викликає отримане та відповідна корекція своєї поведінки в ту чи іншу сторону або її запам’ятовування і закріплення. Тому і механізми політтехнологій, за незначним виключенням, залишаються тими же – додаткова насиченість почуттями, повторюваність, робота з інформацією.
Тобто поєднання одного твердження з іншим, насичення його негативними чи позитивними почуттями та наступна повторюваність в різних темах і ситуаціях. Різниця правда полягає в тому, що тут можуть існувати три різних види впливу, систематизованих залежно від того, хто саме і як використовує Інтернет: вплив на його активних користувачів, вплив на пасивних, та створення певного уявного образу, нової інформації, насиченої певними оцінками і почуттями. Ну і ще, правда, можливий і четвертий спосіб дії – просте використання Інтернету як полігону для перевірки ідей перед їх випуском в «великий» світ. Не оцінюючи функції Інтернету як засобу журналістики або як своєрідного сховища інформації, скажемо тільки про те, що твориться на найрізноманітніших політичних форумах, розділивши ці політтехнологій за різними ознаками та цілями, які вони переслідують:
1. Механізм реалізації політтехнологій в Інтернеті – люди і практичні методи:
- емоційна насиченість – навіть провокація скандалу, тільки щоб не залишити користувача байдужим в тому випадку, якщо необхідно якось його зацікавити;- поєднання певних почуттів з певними твердженнями чи темами, наприклад оцінюючи ці твердження чи теми тим чи іншим чином, або додатково розміщуючи якісь повідомлення, що вже містять в собі певний емоційний позитивний чи негативний фон;
- послідовна повторюваність одного і того ж твердження в тій же темі;
- поширення неправильного твердження в різних темах і в різних ситуаціях, навіть по різних сайтах;- штучне створення неправильних логічних зв’язків між подіями та їх наступне закріплення використанням того чи іншого емоційного наповнення;
- порушення механізму оцінки результатів діяльності певної політичної сили, наприклад переконуванням, що насправді все не так добре чи погано, або штучною провокацією тих чи інших почуттів, наприклад просто сказавши щось приємне чи навпаки, навіть якщо воно ніяк не пов’язано з цією оцінкою;
- недомовлена підказка, можливість самому зробити «правильні» висновки.
2. Вплив на створення ментального образу. Тобто:
- статистична оцінка форуму – що в результаті утворює загальна сукупність всіх висловлювань на ньому;
- підтримка одних тем, "заговорювання" чи ігнорування інших, іноді навіть більш важливих;
- ширина висловлювання – поширення однієї і тієї ж інформації по різних темах;
- вигнання одних користувачів та підтримка інших;- створення зовнішнього іміджу окремих користувачів, власника сайту чи якоїсь психічної структури (наприклад ідеології чи програми партії, яка асоціюється з даним сайтом).
3. Перевірка ідей перед їхнім випуском в зовнішній світ:
- запустити провокацію, щоб перевірити її ефективність;
- потренуватися в дискусії, щоб набратись необхідних аргументів;
- запропонувати методи вирішення існуючої проблеми;
- вияснити причини недомовленої поведінки, приховані бажання опонентів, які не дозволяють їм стати на твою сторону;
- проаналізувати і обдумати ту чи іншу ситуацію, щось змінити чи вирішити для себе.
4. Обдуманість і створення світу ідей.
Це схоже на створення ідеології чи її окремих складових. Будь-яка ідея стає повноцінною лише тоді, коли є в достатній мірі продуманою, коли описує найрізноманітніші ситуації і коли застосовна до найрізноманітніших людей. Але в той же час одна ідея повинна певним чином взаємодіяти і з іншими, бути логічним доповненням до них.
Тобто таким чином, поширюючи вже не одну, а декілька взаємопов’язаних між собою ідей, з них створюється цілий комплекс ідей, який містять в собі опис тих чи інших ситуацій та дає відповіді на ряд запитань: «якщо-то, чому?, як?, що буде?», та ін. Схожим чином радянська влада містифікувала історію Великої Вітчизняної війни, замінивши реальні події і причини, що призвели до їх утворення, комплексом видуманих ідей та їхніх наслідків.
Тому в даному випадку мова йде про цілу групу ідей, пов’язаних між собою різними типами відносин, які вже практично майже неможливо проаналізувати, поскільки в кожному разі вони створюються заново і тому до певної міри є унікальними.
ІІІ. Форумні війни. Тактика та методи ведення бою.
Цілком зрозуміло, що тут ми не будемо розглядати всі способи звичайного спілкування в Інтернеті, хай навіть і на політичному форумі, які не містять в собі нічого аж надзвичайно складного чи напряму пов’язаного з політтехнологіями. До аналізу береться тільки те, що виходить за такі межі.
1. Нечесні методи ведення дискусії
1. «Атака» окремих користувачів – може переслідувати зовсім різні цілі, як і приховані, так і явні, як і пасивні, так і активні. Наприклад це може бути передумова до підготовки провокації. Або – спроба пов’язати певні неприємні почуття з якоюсь окремою темою чи цілим сайтом, спроба вигнати незручного користувача, спроба створити неприємний імідж сайту, спроба створити статистичну закономірність, яка би переважала середню кількість користувачів чи їхніх висловлювань на певну тематику в той чи інший бік.
2. «Провокація» – щодо тієї чи іншої категорії користувачів теж може переслідувати кілька цілей, хоч і більш конкретизованих, ніж у першому випадку. Це може бути і спроба змусити когось отримати «вірні», наперед передбачені висновки, і спроба вигнати когось з форуму чи виставити його не в дуже хорошому світлі перед іншими користувачами (чи пасивними споглядачами), спроба створити несприятливу для нормального спілкування атмосферу на форумі – і т.д.;
3. «Класифікація» – штучне відношення опонента до того чи іншого розряду, якому заздалегідь приписуються ті чи інші риси характеру чи мотиви поведінки. Класична політтехнологія ще радянських часів. Спочатку створюється обдуманий і завершений образ певного типу людини (гнила інтелігенція, буржуазний націоналіст, несвідомий робочий клас, куркульське селянство, люмпен-пролетаріат, – і т.д.), і потім вже під цей готовий образ відносять ту чи іншу людину.Якщо вона погоджується з таким ставленням до себе, то автоматично приймає на себе і весь цей комплекс уявлень, тобто не тільки ті первинні ознаки, за якими її віднесли до того чи іншого класу, але й все інше, що його стосується – наприклад те, що інтелігенція завжди має бути в боргу перед державою, або те, що селяни завжди ліниві і жадібні, а тому нічого не хочуть робити самі, без нагайки.Тобто іншою обов’язковою умовою такої класифікації стає те, що ці «додаткові» ознаки як правило містять в собі додатковий емоційний фон негативного характеру. Тоді, щоб позбутися такого ставлення до себе, уникнути цього неприємного відчуття, людина стає до певної міри залежною від «автора» такої класифікації, намагається не робити нічого, що би могло спровокувати таке його повторне негативне ставлення до неї.
4. «Приписування іншим несправжніх висловів чи мотивів поведінки» для підтасовки під готовий, заздалегідь спланований сценарій. Цей випадок прямо протилежний попередньому – бо якщо там людина спершу класифікувалася тим чи іншим чином, а вже потім від неї вимагали певної керованої поведінки, то тут навпаки – формується готовий результат, якого треба досягнути – що вона має робити і казати, а потім будь-який вчинок людини пояснюється виходячи саме з цих позицій, навіть якщо це абсолютно не відповідає дійсності.Спроби ж людини виправдатися в такій ситуації, чи пояснити, що вона насправді зовсім не робила нічого такого, тільки навпаки будуть сприйняті як додаткове підтвердження правильності початкового припущення щодо її дій і їхніх мотивів, так що в кінці кінців може виявитися що те, що вона робила насправді, і взагалі вже не має тепер зовсім ніякого значення.
5. «Ставлення під сумнів їхніх джерел інформації» – не є політтехнологією, якщо тільки не має на меті повністю знищити опонента, принизити його, чи створити йому якийсь певний заздалегідь спланований образ – наприклад «ваші джерела сумнівні, а отже і Ви…»
6. «Ставлення під сумнів їхньої компетенції чи освіти» … те ж саме, звичайний метод дискусії, якщо тільки з цього не виводяться якісь висновки щодо особи опонента чи мотивів його дій.
7. «Ставлення під сумнів достовірності висловленого ними твердження» – також, якщо тільки не переходить на персональні образи з ціллю чи то спровокувати конфлікт, чи то заставити когось піти з форуму. Крім того, за таким типом поведінки може приховуватися ще й бажання перейти в результаті на такі узагальнення щодо когось, які вже позволили би зробити відповідні «вірні» висновки щодо нього самого та мотивів його поведінки.
8. «Відхід від проблеми чи відповіді» – звичайно означає небажання визнати поразку в дискусії, але може також бути і передумовою для наступної провокації, спробою перед тим «приспати» суперника. Або просто може бути і проявом звичайного флуду, який проте теж може переслідувати свої певні цілі, наприклад бажання «запустити по кругу» повторення одного і того ж твердження з усім комплексом аргументів «за» і «проти», що його супроводжують.
9. «Провокації і особисті образи» перш за все переслідують ціль створити негативний імідж всьому сайту, його власнику чи тим ідеям, які він сповідує. Можуть бути проте і менш глобальні цілі – наприклад в тому, щоб поєднати неприємні почуття, які викликає стороннє споглядання такого конфлікту, з певною темою, якій треба надати негативного забарвлення, або й просто метою може бути й те, щоб чи то вигнати якогось конкретного користувача, чи то класифікувати його і віднести до певної заздалегідь створеної категорії відповідно до п.3 даного переліку.
10. «Флуд і оффтоп» – спроба підтримувати «потрібні» теми на плаву, на вершині Інтернет-сторінки, «заговорити» незручні теми чи важливі повідомлення, створити певний негативний імідж сайту чи його власникам, чи сформувати таку атмосферу, яка вже не дозволятиме повноцінно обговорювати важливі питання. Це в першу чергу створює перешкоди звичному спілкуванню вже існуючих користувачів, але одночасно закладає і такі умови, за яких в нових потенційних користувачів вже не виникає ніякого бажання реєструватися і висловлювати свою точку зору, а тому в перспективі буде означати або занепад форуму, або втрату інтересу до нього.
2. «Чисті» політтехнології.
1. Повторюваність певного, переважно недоведеного, твердження в найрізноманітніших формах, в різних темах і в різних ситуаціях. Іноді навіть – під різними ніками, щоб створити враження його масової підтримки.
2. Емоційна насиченість в потрібних ситуаціях, коли треба звернути увагу на щось, навіть провокації, тільки щоб не залишити користувачів байдужими.
3. Позитивні чи негативні почуття тоді, коли треба закріпити в пам’яті людини якесь певне твердження. Наприклад похвалити чи сказати їй щось приємне в одному випадку чи спровокувати скандал в іншому, чи й взагалі відволікти її тоді, коли вона може самостійно дійти до правильних висновків.
4. Пов’язування неприємних почуттів з тим, що є важливим для людини, наприклад не тільки сварки і скандали, але й навіть мати і відверте хамство в цілком позитивній до цього моменту темі.
5. Флуд чи офтоп щоб заговорити важливі теми, зруйнувати їх, поєднати їх з неприємними почуттями або змінити загальну статистичну картину форуму в співвідношенні корисної інформації до пустої в гірший бік.
6. Неправильні логічні висновки, софістика. Руйнування логічної послідовності в мисленні іншого користувача, так що в нього надалі взагалі пропадає будь-яке бажання будь з ким дискутувати.
7. Створення користувачу образу його же власного «Я» та наступна спроба переконати його, що він саме таким і є. Тобто про суті це така ж класифікація, як і в першому випадку, тільки тепер вже спрямована не на його зовнішній імідж для інших, а на нього самого – так щоб згодом відповідно і заставити його вести себе тим чи іншим чином. Для цього проводиться вибіркова селекція його окремих тверджень і з них створюється потрібна картина того, яким він є, яка потім і пробується нав’язатися автору цих тверджень разом з готовими висновками-прогнозами щодо того, як він має себе вести надалі.
3. Створення ментального образу
1. Демократична система правління буде справді демократичною лише тоді, коли народ зможе робити правильні висновки з подій, що відбуваються. А для цього він повинен мати своїх аналітиків чи експертів, свою еліту. Інтернет – одна з можливостей для цієї еліти висловити свою точку зору, донести її до інших, а тому всі види політтехнологій цілком закономірно будуть спрямовані в першу чергу саме на тих, хто здатний аналізувати події і робити правильні висновки – на те, щоб не дозволяти їм висловлюватися, на те, щоб заставити їх піти з форуму чи на те, щоб всіляко применшувати значення того, що вони говорять аж до того, щоб навіть повністю знищити їхній авторитет.
2. Створення певної статистичної закономірності в сукупності усіх висловлювань чи її зміна в ту чи іншу сторону – вигнання неугодних користувачів, масові беззмістовні однотипні повідомлення, пропаганда тільки якогось одного певного твердження чи обмеженого способу мислення.
3. Сумніви в логічності опонента, які мають за мету не стільки те, щоб спростувати чи заперечити його твердження, як те, щоб взагалі порушити всі можливі закони логіки і як наслідок – посіяти таку атмосферу деструктивності і хаосу, в якій вже взагалі неможливо буде хоч щось довести, чи хоч щось вияснити та зрозуміти.
4. Руйнування ієрархічної структури мислення одного чи багатьох користувачів – руйнування якихось основних, базових логічних тверджень, що лежать в основі їхнього розуміння певної картини світу чи розвитку подій, можливо навіть всього кількох, але найважливіших.
5. Створення атмосфери розгубленості і хаосу – цілим рядом послідовних методів і вчинків, фактично навіть використовуючи все, перераховане раніше – і тоді вже підкидання нових, не до кінця висловлених, тверджень та варіантів поведінки – мовляв «а тепер робіть висновки самі», хоча насправді вся ця попередня система вже були вибудована саме під ці, заздалегідь сплановані, висновки.
6. Створення нових, раніше невідомих, авторитетів взамін тих, хто раніше виконував цю роль, бажано таких, щоб те, що вони пропагують, сприймалося тими, хто їм повірив, хто до цього долучився, як щось нове, як якесь відкриття, але таке, яке насправді вже давно відомо обмеженому вибраному колу, до якого тепер нарешті дозволили долучитися і їм. Тоді ця насолода від відчуття власної винятковості і вибраності тільки ще більше закріплює попередньо набуті уявлення.
7. Через те, що в результаті такого типу поведінки, внаслідок цілого ряду послідовних дій народ втрачає своїх авторитетів і позбавляється вміння думати самостійно, в нього виникає залежність від нових, штучно кимсь створених, авторитетів, виникає бажання служити їм тільки заради того, щоб тебе не відлучили від цієї когорти вибраних. Натомість за це він отримує «нагороду» – задоволення собою через те, що його долучили до нового, кращого світу, який ніби-то піклується про нього, і який, насправді, його просто використовує для досягнення своїх цілей і виконання своїх завдань.
4. Навіщо?
Звичайно тепер може виникнути і наступне питання: «А навіщо все це потрібно?». Відповідь на нього не така вже й складна, бо в умовах сучасного демократичного суспільства політтехнології по великому рахунку переслідують всього три цілі:
- Позбавлення народу можливості робити правильні висновки і вірні прогнози, щоб таким чином зробити його більш залежним і передбачуваним, навіть незалежно від того, хто саме за цим стоїть, бо в кінцевому результаті в цьому зацікавлені усі, без винятку, політичні сили;
- Боротьба за майбутнє, за його ментальний образ, за те, яким воно має бути, тобто це може бути той образ цілі, до якої треба прагнути чи то в силу своїх переконань, чи то в силу нав’язаних кимось тверджень – наприклад боротьба за те, якою саме повинна стати Україна;
- Боротьба за створення образу того лідера чи політичної сили, які здатні допомогти людям досягнути вже існуючих цілей відповідно до їхніх уявлень, чи можуть сформулювати їм нові цілі та окреслити нові, кращі перспективи.
Точкою ж прикладення усіх цих політтехнологій в першу чергу стає знищення чи ізоляція тих, хто може робити незалежні експертні висновки. В тому ж випадку, коли політтехнології спрямовані ще й проти конкуруючої політичної сили, вони можуть виконувати ще й завдання зниження її популярності, а тому можуть переслідувати ще й наступні дві цілі:
- створення такого іміджу політичної партії чи її лідера, в результаті якого він здавався би настільки поганим, що він нього залишається тільки відмовитися; або в іншому разі, якщо його прихильники не хочуть цього робити, то їм будуть нав’язувати таке уявлення, щоб вони змінили думку про себе самих – раз він такий, то і ви не кращі, а тому повинні вести себе тим чи іншим, наперед спрогнозованим чином;
- можливий також і зворотній вплив – коли створюється спочатку негативний образ прихильникам політичної сили, а вже потім через них намагаються поширити таке ж негативне ставлення і на цю силу, яку вони підтримують, тобто в даному випадку через користувачів форуму – відображення на політичну силу чи її лідера, які є власниками сайту, тільки щоб надати їм певного негативного зовнішнього іміджу.
ІV. Не-війни,
або просто випадки,
які ніби-то не вкладаються
в природну логіку поведінки людини
1. Природна схильність людей до провокацій і вдоволення відчуття власної значущості. Прагнення звернути на себе увагу.
2. «Справжня» гра. Тобто моделювання реальних життєвих ситуацій в ідеально безпечних умовах, приблизно так, як це буває в дітей, коли вони схожим чином моделюють своє майбутнє і в той момент настільки щиро вірять в нього, що на ту мить гра стає для них важливішою самого життя.
3. Підсвідома реалізація. Тобто задоволення тих прагнень, які не знаходять реалізації в реальному житті – наприклад звільнення від якихось раніше накопичених негативних почуттів, позбутися яких в реальному житті забороняють певні моральні норми чи обмеження. Наприклад так на форуми приходять ті, кому хочеться всім хамити і навіть безпричинно матюкатися.Іншим проявом такого ж бажання підсвідомої реалізації стає можливість відчути себе іншим, ніж ти є насправді – молодим і красивим, чи навпаки – старшим і досвідченішим. Можливі й інші прояви таких бажань – ним може стати навіть прагнення просто зігнати на комусь злість, накопичену в результаті своїх повсякденних проблем, наприклад за аналогією: «Я ненавиджу жінок. Ви поклоняєтесь жінкам. Значить я ненавиджу вас.»
4. Природна реалізація. Тобто більш повне вдоволення тих прагнень, які вже й так знаходить свою реалізацію в реальному житті. Можливість висловити і відстояти свою точку зору. Можливість отримати потрібну тобі інформацію. Відчуття приналежності до більш широкого, глобального світу. Пошук нових друзів. Клуб за інтересами, і т.д.
5. Спілкування з іншими людьми. Можливість «перехресного», неможливого в реальному житті спілкування, наприклад представників тих професій, які ніколи не перетинаються між собою, чи набагато старших з набагато молодшими; такі різностатеві відносини, які практично неможливі в реальному житті через різницю в віці, віддаленість місця проживання, соціальний статус чи щось інше – і т.д.
6. Провокація як метод швидшого отримання інформації. Спровокувати когось, щоб отримати «горизонтальний», одномоментний зріз його особистості, взнати про нього та якості його характеру те, що він зазвичай приховує від інших, «скачати» з нього цілісну інформацію про те, яким він є; тобто отримати такий образ його особистості, який містить максимально повну інформацію про його життя, можливо потрібну тобі в чомусь.
7. Інкогніто. Можливість просто побути кимсь іншим, ніж ти є, що зовсім неможливо в реальному житті. Іноді так можна змінити свій вік, уподобання, ім’я, друзів, можна навіть віртуально змінити стать. Це може бути або своєрідною втечею від життя, або моделюванням тієї його сторони, яка раніше тобі була недоступною в силу непереборних причин реального життя.
Післямова. А навіщо все це потрібно?
Проте насправді сфера основних життєвих інтересів людини лежить далеко поза межами політики, а тому створення образу майбутнього світу в неї відбувається навіть тоді, коли насправді до політтехнологій все це не має зовсім ніякого відношення. Тобто навіть не переслідуючи якісь явні ідеологічні цілі, людина може не тільки прогнозувати розвиток майбутнього світу, але й навіть намагатися самостійно його створювати.
1. Але щоб це зробити, щоб дійсно створити своє майбутнє, треба спершу створити його видуманий уявний образ – що, як і після чого буде, що від чого буде залежати і як воно буде взаємодіяти між собою. Щось схоже відбувається тоді, коли людина просто мріє, або тоді, коли ще дитиною планує своє подальше життя.Проте мрії здебільшого взагалі не здійснюються – хоча би просто тому, що вони можуть бути абсолютно нереальними і відірваними від життя, не враховувати всі його закони. Це відбувається через те, що в них немає основного деструктивного фактору, через який вони в основному і не можуть реалізуватися в подальшому житті – волі інших людей, а тому вони в принципі не можуть бути достатньо достовірно обдуманими і прорахованими так, щоб перетворитися з власне мрій на реальну програму поведінки.В Інтернеті же цей елемент наявності чужої волі і чужого способу мислення є. Тому висуваючи там будь-яку ідею і пробуючи обґрунтувати і відстояти її, або навіть і нав’язати її іншим, ми ніби створюємо вже більш-менш реальний образ, який і справді може спрацювати в майбутньому – навіть якщо не вплинувши на волю чи уявлення інших людей, то просто давши нам достатньо перевірену модель взаємодії з ними, яку цілком вже можна буде використовувати наряду з власним життєвим досвідом.
2. Крім того будь-яка ціль має бути ще й сама по собі достатньо добре продуманою через те, що вона буде взаємодіяти з іншими бажаннями і прагненнями, і навіть до певної міри – змінювати і того, хто прагне до неї. Тому необхідна ще й обдуманість окремих моментів її впровадження – обдумування вже не тільки самої цілі, але й прогнозування щодо того, що саме і як буде після її впровадження; як саме зміниться вся система, якщо внаслідок впровадження нашої ідеї доведеться поміняти один чи декілька з її елементів.Тобто необхідний ще й прогноз щодо того, що саме і як треба змінити в тому, що вже існує, щоб воно не перешкоджало реалізації наших планів і повноцінно взаємодіяло з додатково внесеними нами новими елементами. Тобто тут мова йде вже не тільки про творення, на відміну від першого випадку, але й про реконструкція вже існуючої системи, про те, що необхідно в ній змінити, можна викинути з неї, а що залишити.
3. Проте, як ми вже раніше це говорили, сама ціль – це ще ніщо, значення має ще й те, як саме її досягати. А тому на третьому етапі необхідним буде ще й відпрацювання думок і уявлень щодо методів досягнення такого вже достатньо обдуманого синтетичного образу, який тепер вже буде містити в собі не тільки саму ціль, але й ту видозмінену структуру світу, яка виникне в результаті її впровадження, тому що навіть сама реальна в принципі ціль, існування якої не суперечить законам природи, може бути недосяжною через неможливість практичного здійснення методів її реалізації.Цих методів тепер вже буде два типи – як і щодо створення чогось нового, так і стосовно реконструкції старого, і іноді саме через неможливість другого може бути зупинена реалізація найблагороднішої ідеї. Тому необхідна ще й логічна перевірка цих методів, що саме і як треба зробити, чи дійсно це вдасться, чи вистачить сил, можливостей, і ресурсів, в т.ч. і часу.
4. Проте для практичної реалізації будь-яких поставлених завдань для будь-якої достатньо складної системи, якою є і людина, чи, тим більше, сукупність людей (суспільство), необхідний ще один додатковий механізм – механізм зворотнього зв’язку – тобто можливість контролювати власну діяльність, отримувати інформацію з зовнішнього світу і співставляти її з наперед спланованим образом, якого ми прагнемо досягнути. Проте тут виникає ще одна зайва проблема в тому, що така інформація отримується одним цілісним образом, в якому є інформація і просто про стан зовнішнього світу, і про вплив на нього наших дій, і ще про десятки чи й сотні речей, які відбуваються разом з тим.А тому на практиці вичленити з усього цього потоку інформації саме те, що нам і потрібно – зміни в розвиткові світу та наслідки впливу на нього наших дій – дуже часто буває просто неможливо. За таких умов єдиним виходом стає тільки одне – штучне руйнування отриманої цілісної картину світу, спрямоване на те, щоб знищити таке його відображення в нашій уяві поділивши його на окремі розрізнені складові, з яких вже потім можна буде вибрати щось необхідне собі.Методом же такого «руйнування» насправді є лише одне – послідовне вишукування вже існуючих протиріч і їх подальше загострення – аж до того моменту, поки вони не почнуть взаємознищувати одне одного, розриваючи таким чином взаємозв’язки і між собою, і між іншими елементами системи – і для виконання цієї процедури Інтернет, з його різноплановістю і різноманітністю представлених в ньому людей, підходить якнайкраще. Тобто тут протиріччя між окремими твердженнями чи елементами цілісного світу виступають як необхідний метод, що дозволяє правильно оцінювати ситуацію і вибирати напрямок подальшого розвитку. Інакше, без розвитку таких протиріч, зрозуміти те, що відбувається, може виявитися абсолютно неможливим.
5. Ну і нарешті останнім завданням стає завдання побудови нашого власного «я» – або звільнення від чогось вже непотрібного, або обдумування певних ситуацій, або переймання чужого досвіду, або реалізація в якихось раніше недоступних сферах, або ще щось; тому що насправді людину ніколи нічого не цікавить, крім її власного «Я».Проблема ж полягає тільки в тому, що воно для неї є одночасно і ціллю, і методом її досягнення. Саме через це настільки необхідною і стає потреба в наявності двох додаткових факторів для його повноцінного розвитку, які і дозволяють відрізнити одне від іншого – спілкування з іншими людьми та взаємодія з зовнішнім світом.Тут Інтернет теж стає до певної міри додатковим позитивним чинником, якщо тільки він не починає повністю заміщати собою цю саму можливість спілкування з зовнішнім світом, якщо не стає механізмом втечі від нього, хай навіть і в більш реальний, ніж пусті мрії, але все в такий же віртуальний світ…
Ігор Лубківський
25 вересня 2007-го року.
м. Тернопіль.
http://igorlll.mylivepage.com/home/index
