Нова ідеологія
українського суспільного розвитку
•1. Частина перша. Песимістична.
Передвиборча компанія вже майже наближається до свого завершення, а ми з вами, як того і слід було очікувати, так і не побачили жодної осмисленої програми жодного з кандидатів у президенти. Немає уявлень про те, якою саме має бути наша країна у майбутньому (немає мети), немає стратегії розвитку держави (програми її досягнення), немає ресурсів і можливостей для досягнення такої мети (команди, здатної виконувати поставлені завдання; причому навіть не просто немає гідної для цього команди, але й немає її взагалі - жоден з кандидатів у президенти так і не представив нам жодного свого претендента на посади - хто в нього чим буде займатися, хто буде Прем'єр-міністром, хто буде новим Секретарем апарату чи новим міністром: оборони, закордонних справ і т.д.), немає уявлень про те, як саме треба реформувати систему державної влади для того, щоб вона нарешті запрацювала і накінець - немає вміння визнавати і виправляти свої помилки - немає системи зворотнього зв'язку. Власне кажучи, особисто мене це й не здивувало - саме такого результату я і очікував...
Усе вищевикладене для нас з вами на жаль очевидно означає, що якісь зміни в розвитку нашої держави ми найближчим часом так навряд чи й побачимо. Але не треба думати мовби все те, що відбувається з нашою державою, відбувається випадково. Причин цього в основному три:
•- спадщина радянської доби - з її класом обраних, корупцією, чиновництвом, приниженням і залежністю людей, нездатністю людей заробляти самостійно, бажанням жити за рахунок держави, недосконалою фінансовою системою, фактичною відсутністю внутрішнього ринку, тощо.
•- особливості української ментальності. Прагнення українців до свободи дуже часто породжує надмірну, аж до хаосу і знищення, невпорядкованість, анархію і навіть вбивства. Згадаймо період розвитку Київської Руси, що передував татарській навалі, епоху Руїни чи громадянських воєн 1918-го. І так, прагнучи до свободи, ми нерідко потрапляємо в нову залежність - тепер вже від безладу і беззаконня, страждаємо від надмірної невпорядкованості.
•- геополітичні чинники. Вільна, незалежна і, особливо, сильна Україна нікому в світі не потрібна. Крім нас з вами. Всім іншим потрібна країна слабка і залежна, про кого саме не йшлося би - чи то про США, чи то про Росію, чи й навіть про Молдову. Певний виняток наразі становить лише Польща - і то лише тому, що на даному етапі вважає Україну своїм союзником, і то ще невідомо чи надовго. Мусимо це усвідомити. У нас, як і в України часів Богдана Хмельницького, як і колись в Великобританії, немає союзників, у нас є лише власні інтереси.
•2. Частина друга. Теоретична.
- Що маємо?
Проте не все так погано. Не все зі спадщини радянської доби було поганим, і не все в ментальності українського народу є руйнівним. Треба лише вміло скористатися і одним, і іншим. В СРСР були періоди цілком позитивного розвитку, хто б там що не казав. Можна навіть спробувати вичленувати їх: період українського національно-культурного відродження 1922-1928 років, період хрущовської відлиги, початок правління Брежнєва у 70-х з його більш-менш стабільним до пори до часу економічним піднесенням.
Кожен з цих періодів характеризувався однієї і тією ж ознакою - відносною свободою мислення, відродженням українських національних традицій та, одночасно, все ще сильною центральною владою, в основному - російської ментальності. Ця думка не нова - про подібне писав ще Микола Костомаров в статті „Дві руських народності", бачачи саме в цьому поєднанні українського свободолюбства і російського поклоніння перед силою держави позитивну можливість розвитку для обох народів. На це ж звертав увагу і Микола Бердяєв, стверджуючи (в статті «Истоки и смысл русского коммунизма») що саме схильність російського народу до авторитарно-тоталітарної влади і привела його до комунізму.
Тому тепер, говорячи про спадщину радянської доби, ми повинні говорити про дві зовсім різних її складових. Одну - тоталітарно-комуністичну. Іншу - радянсько-демократичну. Сам принцип Рад був проявом народної волі і тільки пізніше він вміло був використаний більшовиками, чого не змогла зробити, наприклад, українська Центральна влада. Але тепер, відділивши одне від другого, ми з успіхом могли би використати краще з нього для себе. Натомість же зараз ми маємо чітко навпаки - відродження найгірших комуно-тоталітарних залишків колишньої держави: корупції, цензури преси, такої системи законів, яку просто неможливо не порушити, відродження замкнутої касти обраних правителів і знищення всього позитивного, що вже існувало тоді - хоча б задекларованого, але народовладдя, ідеології системи розвитку людини: освіти, медицини, права на житло і роботу. Тому те, що маємо створити зараз, повинно означати:
•- свободу і визнання прав громадянина;
•- сильну централізовану систему влади, здатну вміло регулювати цю свободу, убезпечуючи від її надмірних чи некерованих проявів (наприклад захищаючи свободи одного громадянина перед свободами іншого, регулюючи відносини між громадянином і державою);
•- національну ідеологію розвитку людини, яка й має стати метою існування держави;
•- реальну, а не задекларовану систему народовладдя (взамін тієї ліберальної псевдодемократії, яку нам нав'язали в останні роки).
- Що таке система?
Це звичайно тут же ставить на порядок денний наступне питання - а що ж таке система? Однозначної відповіді на це запитання так і немає - кожна галузь сучасної науки шукає його самостійно. Проте для вирішення наших проблем цілком достатньо розуміння кількох речей:
•- система це поєднання кількох функціонально завершених елементів, які об'єднуючись утворюють нову якість, недоступну їм раніше. Тобто система - це більше, ніж сума її складових;
•- всі складові системи об'єднуються заради досягнення спільних цілей. Так навіть людський організм можна розглядати як систему органів (якщо точніше - поєднання систем органів), з'єднаних в ході еволюції метою спільного виживання. В ідеальному випадку всі складові системи навіть переслідуючи свої цілі, повинні працювати на здійснення цієї спільної для них мети, виконуючи притому кожна своє призначення. Подібний погляд на розвиток систем увійшов в вітчизняну науку під назвою теорії функціональних систем академіка Анохіна, сформульованої ним, до речі, набагато раніше виникнення кібернетики як науки;
•- всі системи умовно можна поділити на відкриті - ті, що здійснюють обмін енергіями і речовинами з навколишнім середовищем, і ті, які відокремлені від нього - закриті. Причому згідно до другого закону термодинаміки ентропія (міра невпорядкованості) закритої системи може або залишатися незмінною, або лише зростати, а ентропія відкритої - в принципі бути якою завгодно.
Про останнє проте варто сказати додатково. Це не означає, що відкриті системи на відміну від закритих не руйнуються, дуже часто навпаки - вони ще швидше можуть знищуватися впливом зовнішнього світу. Але сама така можливість більш тривалого існування відкритої системи є, і полягає вона в процесі протистояння ентропії, в умінні цілеспрямовано вибирати з хаотичного світу щось, що необхідне для її діяльності. Саме останнє - вміння відкритих систем протистояти ентропії, Ервін Шредінгер і вважав основною ознакою живого.
Це ж стосується і систем, які в свою чергу складені з окремих живих організмів - вони зберігають своє існування тільки тоді, коли можуть діяти цілеспрямовано і організовано, відбираючи з навколишнього середовища те, що необхідне для їхнього оновлення, для підтримки їхньої життєдіяльності.
Правда в цьому разі до такого їхнього функціонування додається іще один фактор - існування системи залежить тепер вже не тільки від її здатності протистояти ентропії, але й від життя окремих живих організмів, що входять до її складу, від її здатності підтримувати їхню життєдіяльність, від її здатності до внутрішнього самооновлення. З цієї точки зору розпад СРСР, як закритої системи, що стала зневажати правами й інтересами своїх громадян, виглядає цілком закономірним. Що ж стосується України, то тут ми спостерігаємо дещо інше явище - при надмірній відкритості до зовнішнього світу ми маємо абсолютне нерозуміння власних цілей - хоча б тих, які пов'язані з нашим власним існуванням. Не кажучи вже про таку ж, якщо й не гіршу, зневагу до своїх громадян, яка вже існувала в СРСР.
- Що повинні мати?
Тепер зрозуміло, що в плані побудови нової української держави ми перш за все мали би ставити завдання побудови такої держави, яка не обмежуючи свободу громадянина, могла би вміло регулювати її, відстоюючи інтереси існування держави в зовнішньому несприятливому для неї світі і захищаючи інтереси своїх громадян і всередині самої держави, і за кордоном. Держави, спрямованої на розвиток людини, а не проти нього.
Однаково поганими в цьому сенсі є як і повна зневага до своїх громадян (неможливість купити житло, отримати роботу, здобути освіту, дуже часто - навіть отримати довідку), так і їхня надмірна опіка: 500 (чи скільки їх там?) -тисячна армія міліціонерів, що знаходяться на повному утриманні держави, армія 40-ка річних пенсіонерів (не про військових в першу чергу тут мова), пенсії в десятки тисяч гривень і кілька мільйонів пільговиків усіх категорій. Людина перш за все повинна мати можливість самій заробити на своє життя, а не прагнути жити за рахунок держави, по-суті - за рахунок інших - тих, хто своєю працею ту державу і утримує. Ніщо з нічого не виникає і ніщо безслідно не зникає. І якщо депутат їздить на безкоштовній машині, то це не означає, що вона насправді безкоштовна, це означає, що ми з вами її йому вже оплатили. Можливо навіть тричі.
•3. Частина третя. Реалістична (практична).
Проте не все так просто - недостатньо просто задекларувати „хорошу" ціль і очікувати, що все зразу же стане добре. Очевидно подібне завдання ми вже ставили перед собою, принаймі уявно, але чомусь за останні роки незалежності так нічого путнього з того і не вийшло. Чому? Проблема тут в тому, що насправді інтереси влади і народу абсолютно різні. І якщо на початку статті ми з вами говорили про відсутність хоч яких свідомих уявлень про розвиток нашої держави в усіх кандидатів у президенти, то насправді це стосується лише одного - того, що ці кандидати не відповідають нашому сприйняттю того, якою вона мала би бути. А ось свої власні уявлення вони за ці роки навчилися відстоювати цілком пристойно. Просто цілі в них трохи інші, ніж у нас. От і створили систему влади вигідну їм, але не нам. Це й повертає нас до усвідомлення різниці між справжнім народовладдям (невиродженою, за Аристотелем, формою правління, що сприяє загальному благу) і демократією, чи точніше тією ліберальною псевдодемократією маніпулятивного типу, яку ми маємо зараз (яка сприяє благу лише певної частини людей). Справа в тому, що для того, щоб досягати бажаного, народ все так же повинен:
•- усвідомлювати свої цілі;
•- володіти програмою їхнього досягнення;
•- володіти ресурсами для їх досягнення;
•- мати можливість виправляти і коригувати помилки - володіти зворотніми зв'язками.
Нічого з цього в нас немає - ось про що-що, а про це наша владна „еліта" за останні роки вже точно подбала. Немає розуміння власних цілей (мети), немає розуміння способів досягнення цієї мети, немає ресурсів (через кого чи яким саме чином), крім обмеженого кола все тих же кандидатів, немає можливості коригувати дії вже обраних депутатів чи хоч якось впливати на них чи на владні органи. Слова про „єдність народу і влади" насправді лише слова. І завжди були лише словами - при будь-якій системі влади, якими лозунгами вона б не прикривалася. Навіть (і тим більше) - і при комуністичній.
•4. Частина четверта. Оптимістична.
Але не все так погано. Є проте один механізм, який завжди, за будь-яких обставин, знаходиться в руках народу - і тільки у нього. Це - вміння працювати. Ніколи, ніяк, ні один з тих, хто добрався до влади, не захоче сам щось робити своїми руками, весь смисл їхнього перебування ТАМ полягає якраз в тому, щоб гарно жити і нічого не робити. Ну в усякому разі - нічого такого, від чого можна забруднити руки (мова не про те, щоб не красти - від цього в НИХ руки точно не брудняться). Революція 1917-го пройшла під таким лозунгом - усвідомлення більшістю того, що владна меншість залежна від неї, що вона, меншість, меншістю і є. Проте до яких наслідків призвела та революція - знаємо, вміло використавши ненависть народу до однієї меншості, ним заволоділа інша - і ще гірша.
Сталося це тому, що в народу не було уявлень про те, для чого йому потрібна влада (крім як грабувати награбоване), тому що в нього не було реальних механізмів впливу на тогочасну владну і інтелектуальну еліту, тому що не було самої еліти (стару знищили, а нова тоді ще не з'явилася, а згодом знищили і нову). Зараз же ми маємо можливість обійти усі ці завади. Поки що маємо
Загальна освіченість народу порівняно з 1917 роком зросла - спасибі радянській владі, світ за цей час став мобільно-інформаційним - людям знаючим тепер легше донести свої думки в маси. Ми пережили Майдан з його найголовнішим уроком - якщо не можеш зробити подвиг, то зроби хоча б те найменше, що можеш: прийди (не прийди), проголосуй (не проголосуй), допоможи тому, хто на відміну від тебе може щось зробити, розкажи іншим, як треба діяти, роз'ясни ситуацію - якщо знаєш як, чи й просто принеси комусь чай.
А не можеш зробити нічого хорошого - так хоча б не твори зла: не виконай злочинний наказ, проігноруй невдале розпорядження, не захищай злодія тільки тому, що він твій кум чи сват. Нікого не принижуй і не думай, що за рахунок того можеш вознестися сам. Не молися на депутата тільки тому, що твій родич в нього помічником працює. Не надійся, що сам колись таким же станеш. Намагайся бути людиною вже зараз і залишайся нею завжди - навіть ставши начальником, чиновником чи депутатом.
В системі ж демократичних виборів, які в нас все-ще (поки що) є, це все означає лише одне - створення таких суспільно-значимих уявлень, в яких злодії, родичі і „гетьмани" (байдуже якого саме кольору) вже не будуть в пошані, якщо не слугуватимуть своєму народу, ідеї його розвитку. Іншого не дано. І це, до речі, зовсім не про корупцію. В існуючій системі влади корупція для рядового громадянина (не плутати з тими завданнями, яке вона виконує для „колядників", для них це хліб і сіль, весь зміст їхнього існування при владі) це якраз прояв народовладдя, можливість хоч якось вплинути на чиновника за свої гроші.
В ідеальному випадку народ мав би сам визначати зарплату своїм чиновникам, а замість того ми навпаки: зарплати їм не встановлюємо, але зате даємо доступ до „комори" - всіх національних скарбів і багатств. Який дурень за таких умов буде не красти!? Вони навіть згідні на саму мінімальну зарплату, тільки щоб дорватися до цієї самої „комори". А що, тут ще й зарплату платять?
•5. Отож висновки: Що можемо отримати?
Варіант 1, песимістичний. Нічого. Тобто все те ж, що і зараз - і оцей клубок проблем, які ми отримали вже більш як 18 років тому після розпаду СРСР і тих, які за ці роки вже встигли створити самі, так і буде далі латентно розплутуватися, в чомусь вирішуючи деякі з них, а в чомусь навпаки - породжуючи нові.
Варіант 2, ще більш песимістичний - загострення існуючих проблем під впливом зовнішніх чи внутрішніх факторів. Система, яка не є: а) достатньо стабільною; б) достатньо відкритою; в) не володіє „фільтром відбору" енергій зовнішнього світу (не має механізмів регулювання власної відкритості (активності) відповідно до своїх цілей); г) не усвідомлює цих цілей - рано чи пізно руйнується внаслідок або наростання своїх внутрішніх проблем (зростання ентропії), або внаслідок поглинання іншими, більш стабільними і більш цілеспрямованими системами.
Варіант 3, нейтральний. Спотворення розвитку. Залишкова енергія активності народу все-одно буде проявлятися тим чи іншим чином, а тому якісь спроби повернення до стабільності і регулювання відкритості все-одно будуть здійснюватися. Проте без усвідомленого розуміння народом своїх прагнень і потреб, ці спроби будуть носити лише епізодичний характер, який буде відтворювати в різних комбінаціях лише щось зі вже існуючого раніше. Це можуть бути як і подальші невдалі спроби копіювання розвитку інших держав, так і спроби повернення до життя чогось з колишніх націонал-соціалістичних чи комуно-фашистських ідеалів. Це може продовжити існування держави, але її розвиток буде лише до певної міри сприятливим для розвитку людей, а по суті - буде спотвореним, як в людини з невиліковною спадковою хворобою.
Варіант 4, ідеальний. Створення системи влади (і не тільки державної, але й влади народу, не ліберальної псевдодемократії, а механізмів справжнього народовладдя), розвиток суспільної еліти, формування суспільних уявлень, завершення формування нації. Нація виникає там, де руйнується колишній патріархально-общинний устрій і де народ внаслідок цього починає шукати нові критерії для усвідомлення своєї ідентичності. І по великому рахунку таких критеріїв є лише два: минуле і майбутнє: історія, традиція, культура і доля народу; та його уявлення про спільний майбутній розвиток. І якщо з історією ми мабуть ще довго будемо розбиратися, то ось можливість поєднання радянських (не плутати з комуністичними) і національних ідеалів побудови держави виглядає тепер цілком реальною.
За однієї, правда, умови: визнання зверхності інтересів людини над інтересами держави і визнання необхідності побудови своєї власної держави усіма громадянами України, не виясняючи хто там з них більший націоналіст чи русько-патріот. Доля (чи Бог?) розпорядилася так, що всі ми опинилися в одній державі. То й мусимо жити разом, не копіюючи ні Росію, ні Європу, не суперечачи їм, але й не схиляючись перед ними. Просто будуючи свою, українську, державу. В нас свій шлях. В нас немає ворогів, але немає й друзів. Є тільки інтереси, які не захистить ніхто, крім нас самих. То й мусимо самі їх захищати, не надіючись ні на вельможного пана, ні на доброго сусіда.
Ігор Лубківський.
м. Тернопіль.
16 грудня 2009 р.
Література:
•1. Бердяєв Н.И. Истоки и смысл русского коммунизма. - М.: Наука, 1990.; http://www.vehi.net/berdyaev/istoki/index.html
•2. Костомаров Н.И. Две русские народности. - Київ-Харків: Майдан, 1991.; http://newua.org.ua/index.php?nma=downloads&fl...
•3. Лубківський Ігор. Нова ідеологія, або чи стане солідаризм основою української національної ідеї? - http://ruthenia.info/text/pub/idea_nova.doc
•4. Шредингер Эрвин. Что такое жизнь? С точки зрения физика. - М., 1972. - с.5-86.; http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s00/z000...
