Метафізика історії земної цивілізації та українське питання

Ще з самого раннього дитинства я завжди вірив, та що там вірив - знав, що Україна має якесь своє особливе призначення в цьому світі. І це здавалося тим більше дивним, що був я тоді звичайною дитиною своєї епохи і щиро вірив в істинність комуністичних ідеалів, місця серед яких тій самій Україні зовсім не знаходилося, і навіть навпаки - самим своїм існуванням вона тільки загрожувала справі побудови «нової історичної спільності».

Тому для мене вона була моєю любов'ю і моєю долею, віру в яких я не втрачав ніколи. Але тепер, коли час такого особливого призначення давно вже так наполегливо стукає нам в двері, коли ми вже навіть спізнюємося з можливістю його реалізації, напевно пора вже нарешті зрозуміти - в чому саме воно полягає - це особливе місце України в світі, її доля і її майбутнє, так невіддільно пов'язані з долею і майбутнім всього світу...

* * *

І. Методи аналізу та вирішення проблеми.

Враховуючи те, що питання яке ми спробуємо тут проаналізувати, достатньо важке і незвичне, напевно і методи його аналізу теж будуть дещо специфічними. А проте нічого принципово нового в такому підході нема - це лише спроба тверезо і зважено підійти до розгляду питань, що вже далеко не перше десятиліття чи навіть і століття хвилюють людство...

На практиці це відбувається кількома можливими способами - або тоді, коли нам просто щось подобається і ми хочемо такого ж для себе - це може бути і чимось позитивним, а може бути і, в поганому варіанті, чимось близьким до відчуття «спокуси» чи «прокляття» - це здебільшого автоматичний, повністю неусвідомлений вибір, але таке ж може відбуватися і цілком усвідомленим шляхом - або через прийняття рішення щось зробити чи ні, або тоді коли свідомо змінюються деякі з наших уявлень про життя, наприклад тоді коли ми розвиваємося самі, або коли починаємо розуміти деякі закономірності розвитку подій по-іншому. Тоді, якщо мова йде не просто про прийняття рішення а справді про зміну наших уявлень і про усвідомлення чогось по-іншому, наш змінений розум відповідно і місце нам в житті підшукує вже інше - таке, щоб відновити втрачену рівновагу. Якщо це неможливо - то це звичайно може стати причиною і нового конфлікту - так людина, яка раптом усвідомлює що живе в рабському чи недорозвинутому суспільстві, починає від цього страждати і вже не може «знайти собі місця» в ньому. Тоді в неї залишається єдиний вихід - в міру своїх сил та можливостей змінювати суспільство під себе - так з'являються геніальні люди.

ІІ. Створення та функціонування людини

Тепер, щоб зрозуміти про що йдеться, доведеться ввести ще одне застереження щодо того як саме функціонує людина, як вона працює і живе. Зараз, виходячи з наших теперішніх знань про її будову і особливо враховуючи останні досягнення генетики, напевно можна сказати що якщо відкинути щось унікальне і неповторне - як би його не називати: чи то «душею», чи то - «психічною енергією», чи то - «іскрою Божою», то все інше за принципом роботи надто вже сильно почне нагадувати діяльність звичайного технічного пристрою. І хоча багатьом напевно буде неприємним таке порівняння, але це цілком можна собі уявити, якщо асоціювати себе не з тілом, а з тією внутрішньою іскоркою про яку ми говоримо і навіть якщо людський мозок вважати всього лиш чимось на зразок комп'ютера - механізму, завдяки якому розум людини тільки й може функціонувати.

Але й це ще не все - крім цієї «іскри Божої» є і ще одна суттєва відмінність між людиною і самим досконалим механізмом - її здатність здійснювати самостійні вчинки, чого поки що не може зробити ні один, навіть самий довершений комп'ютер чи навіть ціла їхня система. Тому треба врахувати і те, що кожна людина в більшій чи меншій мірі є активним, творчим елементом - тобто не просто пасивно реагує на зовнішні подразники, але іноді і сама пробує зробити щось своє, приймати якісь самостійні рішення чи якось передбачати і змінювати майбутнє. І механізм такої зміни чи побудови майбутнього є лише один - наші власні вчинки, правильність яких перевіряється почуттями, чи вірніше всього одним комплексом почуттів «біль-насолода», який і задає бажаний для даної конкретної людини напрямок розвитку.

Таке іноді дійсно буває, але таких людей одиниці - і вони дійсно стають Творцями. Причому існує два механізми такого творення - або справді створення чогось нового - що ближче до художньої творчості, або відкриття чогось нового, що ближче до наукового відкриття. Але переважна більшість людей в таких випадках має лише один вибір - вони не можуть вийти на таке відчуття нового і невідомого і тому змушені звертатися до минулого: або до свого власного, або до чужого - досвіду предків чи досвіду земної цивілізації. Є правда і ще один вихід - спробувати звернутися до досвіду інших людей. І якщо він в них справді є і якщо вони при цьому дійсно захочуть допомогти вам - то це справді буде реальним виходом з ситуації. Але якщо мова йде про щось справді зовсім нове - то й допомога інших не зарадить і в кінці кінців все-одно доведеться повернутися до того ж - до минулого, яким би воно не було. А там, як ми це вже встановили для себе, може зустрітися і щось не дуже хороше, що ми знову ж бачили всі на нашому власному досвіді - тоді, коли виникла необхідність вирішити нове завдання - збудувати українську державу - тут же виник і ряд старих, здавалось би вже давно забутих речей, в т.ч. і навіть такого, чого вже зовсім ніхто не чекав - самої простої примітивної і незрозумілої магії, забобонів і упереджень і всього такого, чого здавалось давно вже не було в такому матеріалістичному Радянському Союзі. І тому, щоб зрозуміти чому так відбувається і чому людина не може вирішувати проблеми, без остраху використовуючи минулий досвід чи просто творячи щось нове, і доведеться мабуть повернутися назад, до нашого далекого минулого і спробувати зрозуміти, що там все-таки було не так...

ІІІ. Походження людської цивілізації

Тут звичайно виникають серйозні проблеми - тому що здається що для того, щоб зрозуміти що саме не так з нашою цивілізацією - а останнього напевно не буде заперечувати ніхто - треба знати звідки вона з'явилася. Ніякої достатньо достовірної інформації на цю тему все-ще так і немає, але навіть незважаючи на це можна спробувати дещо вияснити для себе вже просто зараз.

... це стало наслідком діяльності тієї сили, яка ...

яке це має значення, як саме її назвати? Що би це не було - чи наслідок діяльності природи, чи - еволюції, чи - недосконалості людини, для нас це теж не має принципового значення. Основне для нас - це те, що ту силу треба виділити в «окреме провадження» і спробувати зрозуміти як вона працює, як впливає на людину і як їй можна протистояти. Тому чисто умовно назвемо цю силу «Зло» - як силу, яка перш за все в свій час протистояла діяльності ще Ісуса Христа, і яка повністю не щезла ще й досі ...

ІV. Зло в розвитку нашої цивілізації як сила, що протистояла діяльності І.Х.

Ну що ж, спробуємо якось систематизувати цю силу та її вплив як на розвиток окремої людини так і всього людства, виходячи саме з таких наших попередніх припущень. Тобто уявимо собі, що навіть якщо розвиток нашої цивілізації і відбувається не так як нам би того хотілося, чи навіть якщо він повторює собою розвиток тих цивілізацій, які вже могли існувати раніше на нашій планеті і які могли безслідно загинути внаслідок якихось невідомих нам катаклізмів, то все-одно вся наша діяльність за тисячі років усвідомленого життя людства прагне лише одного - уникнути такого безславного кінця. І якщо гарантії уникнення такого шляху розвитку все-ще так і нема - то значить щось все-таки не так чи то з нашим розумом, чи то - з характером, як механізмом реалізації його діяльності, чи то - з нашою здатністю реально оцінювати ситуацію і розуміти справжній стан речей та їхній можливий розвиток. А раз так - то десь тут воно і має існувати - те Зло, про яке ми говоримо - в наших думках і уявленнях, в здатності оцінювати ситуацію і впливати на зовнішній світ так, щоб він дійсно змінювався в бажану для нас сторону.

Хоча, звичайно, тут може виникнути інше застереження - а може все-таки загибель цивілізацій - природній і невідворотній процес і нічого змінити ми тут вже не зможемо? Ну що ж - може й так. Але, по-перше, це ж все-одно не означає, що ми обов'язково маємо мучитися і страждати, чекаючи такого невідворотного кінця. Рано чи пізно помирає кожна людина, але одному при цьому вдається прожити повноцінне і цікаве життя, а інший, паралізований страхом, даремно втрачає весь відведений йому час. А по-друге, особисто мені це нагадало один мій невеликий недавній диспут з однією молодою симпатичною особою, яка на має зауваження  в якійсь зовсім іншій ситуації, що "тут ми вже нічого змінити не можемо", запитала: «Ви фаталіст, пане Ігоре?» Довелося добре подумати, перш ніж щось сказати і після цього моя відповідь прозвучала приблизно так - «Я вірю в певний наперед визначений розвиток подій, але це не зовсім фаталізм. Просто є речі, які вже неможливо змінити чи відвернути, а є й ті, які ще знаходяться в процесі розвитку, або ті, які ми самі творимо і які визначають наше майбутнє».

Тому якщо хтось вважає, що загибель нашої цивілізації - справа вже вирішена і невідворотна - то залишимо це на його совісті. Тут він може закинути це безглузде читання і піти зайнятися своїми справами. А проте - які в нього можуть бути справи? Адже все-одно, чим би він не займався, робити він буде лише одне - впиватися жалістю до себе. Тому тут ми з ним з радістю розпрощаємося, а самі підемо далі і спробуємо зрозуміти два наступних пункти - те, що відбувається зараз і що ми ще можемо змінити чи відвернути і те, що можемо створити чи отримати для себе в майбутньому. І для цього напевно ще раз повторимо вже сказане нами - що якщо все-ще немає ніякої гарантії уникнення такого шляху розвитку, який може привести до загибелі нашої цивілізації - то значить щось все-таки не так чи то з нашим розумом, чи то - з характером, як механізмом реалізації його діяльності, чи то - з нашою здатністю реально оцінювати ситуацію і розуміти справжній стан речей та їхній можливий розвиток. А раз так - то десь тут воно і має існувати - те Зло, про яке ми говоримо - в наших думках і уявленнях, в здатності оцінювати ситуацію і впливати на зовнішній світ так, щоб знаходити своє місце в ньому або щоб дійсно змінювати його в бажану для себе сторону. І тому давайте спробуємо зрозуміти, що ж це воно таке - те Зло, яке приховується десь глибоко всередині нас?

І. Основа Зла:

1. Егоїзм - розділення однієї і тієї ж психічної енергії (думки, уявлення, прагнення) на дві складових («свої-чужі») так, що людина вже не бачить того як її вчинки впливають на інших людей та на розвиток всього суспільства, або не розуміє того що приходить їй внаслідок її вчинків - в т.ч. і того, що може бути можливою відплатою за здійснення чогось поганого - через що не може повністю оцінити ситуацію та побачити взаємозв'язок своїх вчинків та їхніх наслідків.

2. Надмірний матеріалізм, який привів до розколу цілісного сприйняття світу на дві складових - матеріальну та ідеальну, які до того ж стали взаємно конфліктувати між собою та взаємно заперечувати одна одну, в результаті чого і сформувалася нездатність до сприйняття нового та неможливість подальшого розвитку в сторону такого нового та невідомого.

3. Поділ всієї системи уявлень на дуалістичні антагоністичні пари та зникнення в результаті цього вміння бачити будь-які інші шляхи розвитку за межами такого протистояння, навіть найбільш близькі та споріднені.

4. Замкнутість та захищеність таких дуалістичних пар від стороннього впливу - так, що будь-який комплекс протилежностей здається ідеальним, повністю завершеним, замкнутим та незмінним в часі.

5. Розірваність мислення, коли різні проблеми існують абсолютно незв'язано та незалежно одна від одної - так, що при вирішенні однієї проблеми абсолютно не помітно аналогій з іншими схожими проблемами та так, коли кожна з проблем існує мовби сама по собі, без належного зв'язку з зовнішнім світом.

6. Відірваність почуттів від справжньої причини їхнього виникнення, тобто від тих речей та подій зовнішнього світу, які їх викликають.

7. Формування «зони витіснення» в підсвідомості кожної людини з цілим рядом допоміжних та захисних механізмів, які приглушують вплив свідомості і здатності зрозуміти, що відбувається, та формування в таких зонах «альтернативного Я» (альтер-Его).

8. Порушення повноцінної взаємодії з зовнішнім світом через створення механізмів відбирання енергії в теперішньому часі та програмування поведінки в майбутньому (прокляття), зміни минулого (зневага, приниження чи спотворення минулого досвіду або втрата пам'яті) та інших специфічних механізмів впливу.

ІІ. Вплив Зла

1. Підсилення егоїзму аж до визнання його єдино правильною «ідеологією» для кожної конкретної людини та його «логічне обґрунтування» як найкращої та найрозумнішої лінії поведінки на всі випадки життя, і в першу чергу - саме ті, в яких людина і так орієнтується недостатньо добре чи впевнено.

2. Підсилення або подальше закріплення надмірно-матеріалістичного сприйняття світу.

3. Підсилення або закріплення вже існуючого дуалістичного протистояння та вплив на структуру фізичного мозку в сторону його відірваності від природного гармонійного способу мислення.

4. Зашорення розуму, розвиток тільки його фізичної складової не пов'язаної з можливістю усвідомлення чи з відкриття чогось нового, або такий здебільшого важкий і депресивний вплив на нього, який пригнічує здатність людини самостійно оцінювати ситуацію та самостійно думати.

5. Дезорієнтація механізму логічного мислення в конкретній життєвій ситуації, що приводить до нездатності правильно оцінити цю ситуацію так, щоб прийняти важливе рішення, що як наслідок приводить до виникнення бажання віддати все або на розсуд зовнішніх обставин, або - інших людей, здебільшого саме тих які цього і добиваються.

6. Дезорієнтація почуттів людини в різних життєвих ситуаціях, внаслідок чого біль і насолода замість того щоб бути рознесеними в часі, зливаються в щось одне, утворюючи садомазохістські комплекси і вже не можуть бути критерієм оцінки правильності напрямку розвитку реальної ситуації на відповідність її нашим бажанням.

7. Масове впровадження та поширення таких психічних структур (життєвих уявлень, правил поведінки), в яких «думка-дія» стають безпосередньо зв'язаними між собою, без проміжного етапу оцінювання ситуації та прийняття рішення.

8. Зростання залежності від зовнішніх факторів впливу, як психічних (страх жити самостійно, без допомоги інших), так навіть і просто фізичних (залежність від споживання їжі чи від необхідності знайти хоча би якесь житло), а по-великому рахунку - залежність від можливої втрати того, що маєш (страх втратити свій соціальний статус).

9. Спотворення минулого, розвиток зневаги до теперішнього стану речей і програмування майбутнього (прокляття) та інші специфічні механізми психотропного впливу на людину.

10. Втрата душі (комплексу психічних енергій які відповідають за повноцінний розвиток людини в теперішньому та в майбутньому) та спотворення пам'яті людини (механізму який захищає минуле), що приводить до віддавання енергії (коли людина починає робити щось таке, що їй насправді абсолютно непотрібно), взяття на себе чужої вини (відповідальності за наслідки чужих вчинків) та перерозподілу дії механізму взаємозв'язку вчинків та їхніх наслідків (карми - за термінологією східних релігій).

ІІІ. Захист від Зла

1. Встановлення для себе чіткого розподілу «думка-дія» через усвідомлення того що не кожна думка обов'язково має мати своїм наслідком вчинок, що приводить до утворення цілого комплексу таких думок, які продовжують існувати але до певного часу не реалізовуються і або затухають з часом, або реалізовуються опосередковано, схоже на те як це часто буває в людей творчих з розвинутою фантазією;

2. Звільнення від залежності від певних уявлень - відновлення внутрішньої свободи:

а) обдумування вже прожитої ситуації (переживання) і звільнення від минулого або через усвідомлення і визнання своїх помилок (усвідомлення того, що можна було зробити інакше), або - через акт прощення стосовно того болю, який нам могли причинити інші;

б) усвідомлення того, що не кожен зовнішній подразник (стимул) зразу ж має викликати негайну реакцію (в теперішньому часі) і що навіть в такому випадку все-одно завжди можна вчинити по-своєму;
в) звільнення від залежності від майбутнього - або через логічне обдумування (прогнозування можливого розвитку) ситуації яка спочатку здається надзвичайно привабливою, або через акт мужності і примирення стосовно того, що викликає тривогу або страх;

3. Спроби встановлення взаємозв'язку між різними, на перший погляд не пов'язаними між собою, психічними уявленнями та відновлення гармонійності механізму розуму, при якому кожне уявлення чи думка можуть взаємодіяти між собою, викликаючи інші думки, на перший погляд абсолютно дивні чи нелогічні, але такі що згодом можуть привести до чогось нового;

4. Знищення, чи точніше зниження рівня егоїзму до нормального стану рівноваги з навколишнім середовищем через усвідомлення того, що те, що ми отримуємо від зовнішнього світу і що дуже часто здається зовсім поганим, насправді здебільшого може бути наслідком наших власних вчинків, тобто взяття перед собою відповідальності за свої власні вчинки і свою власну поведінку;

5. Відновлення ієрархічної структури мислення через механізм оцінювання думок (комплекс «важливість-зневага»), обумовлення можливості їхньої реалізації (коли, що саме і за яких обставин ми хотіли б отримати це для себе) та утворення того, що зветься «мудрістю» - вміння співвідносити власні знання з процесами, які відбуваються в реальному світі;

6. Обрання власного напрямку розвитку (чітко спрямованого бажання розвитку) і усвідомлення того, чого саме хочеш досягнути в майбутньому для себе та своїх близьких такого, що би не конфліктувало з бажаннями інших людей та чітке розділення в часі відчуттів болю та насолоди як механізму, який перевіряє правильність такого розвитку;

7. Спеціальні методи захисту - як молитва, вплив спеціально навчених чи просто обдарованих людей та використання спеціальних знань, спрямованих на духовний пошук та інтелектуальний розвиток людини.

V. Історичний розвиток земної цивілізації

Звичайно зараз нам вже важко судити, якою саме могла бути ситуація на нашій планеті ще до втілення Ісуса Христа - до нашої ери. Але з того часу ми бачили як і поступову еволюцію та розвиток в сторону гуманістичних цінностей, так і одночасний розвиток в сторону нагнітання матеріалізму, егоїзму, замкнутості мислення та відірваності його від реального життя, про що ми вже говорили як про основу Зла і що в результаті і привело до того стану речей, який сформувався було на кінець ХІХ ст., коли світова система десь біля 1890 року була вже повністю сформованою як система пригнічення людей та панування і розвитку Зла - незалежно від того чи мова йде про царську Росію, чи про Західну Європу, хоча в останній ситуація і була дещо кращою після „весни народів" 1848 року. Можливо природний розвиток подій тоді і не привів би до загибелі цивілізації - але навряд чи можна вважати позитивним той важкий депресивний стан суспільства, який склався було на той момент, адже ідеологія комунізму як і ідеологія його протилежності-близнюка - нацизму виникла далеко не на пустому місці.

Що ж можна було зробити в такій ситуації? На той час еволюція людства зайшла, по-суті, в тупик і найбільш ймовірними виглядали три варіанти подальшого розвитку подій - і всі вони тепер видаються вже достатньо поганими:

І. Жовтнева революція 1917-го року .

Ця історична подія, яка й справді потрясла весь світ, мала такі наслідки, більшість з яких дійсно були достатньо двозначними, але які в цілому привели до певного відновлення позитивного розвитку світу, хай навіть і шляхом війн, потрясінь та незчисленних людських жертв:

ІІ. Складові радянського комунізму

1) Релігійна складова комунізму. Безсумнівно - це його найважливіша частина, недаремно ж комуністи знищували в першу чергу саме церкву - як можливого конкурента. Тепер, коли християнські цінності стали для нас більш доступними, це вже цілком зрозуміло. Здебільшого вважається що християнство пропонує царство Боже на тому світі, в той час як комуністи пробували збудувати його на Землі, але це не зовсім так, тому що в Євангеліях ніде нема посилання на те що на Землі людина обов'язково має мучитися і страждати, і навіть навпаки - саме слово „Євангеліє" означає благовіщення - Блага Вість про те, що таке Царство Боже незабаром прийде на Землю. Тому проповіддю і кінцевою ціллю християнства мало стати якраз те, чого не вдалося зробити комуністам - змінити людське суспільство в кращу сторону.

Хоча, правда, один етап розвитку коли ці протилежності співпадають все-таки є - тоді, коли мова йде про захист слабких та принижених - цього прагне гуманізм і це ж робить і община. Конфлікт інтересів виникає пізніше - коли в такій общині з'являються люди яким стає тісно в її рамках, люди які перевершують рівень такої общини і яким для дальшого розвитку необхідно вирватися за її межі. Тоді розвиток індивідуалізму, гуманізму і християнства і починає суперечити суспільним общинним цінностям - як це і сталося в кінці-кінців в Радянському Союзі, який почав знищувати всіх, хто виходив за встановлені державою рамки обмежень і в кінці кінців, знищивши таким чином кращу частину свого народу, рухнув і сам.

Проте в цьому плані Радянський Союз зробив крок уперед, відмовився від розширення своїх територій і обмежившись узаконенням на Ялтинській конференції того, що здобув в результаті Другої Світової війни та замінивши таке територіальне розширення експансією духовною та ідеологічною. Так з'явилася комуністична Східна Європа, В'єтнам, Корея, Китай, виникла, хай навіть і не на такий вже й тривалий історичний проміжок часу, світова комуністична система. Це стало наслідком переродження колишньої православної ідеології в її більш універсальну комуністичну ідеологічну форму. Знову ж таки, як і у випадку з общинною складовою - на якийсь обмежений час, тільки до того моменту поки вона сприяла розвитку тих частин суспільства, які досі було приниженими і поки не починала жити за рахунок тих, хто переростав таку ідеологію, по-суті просто паразитуючи на них.

Таких шляхів оновлення держави є лише два. Або - коли на зміну існуючій структурі владі приходить все те, що всередині неї досі було максимально приниженим, як це майже завжди і стається в процесі революцій і бунтів, або - коли таке оновлення можна провести за рахунок якогось хоча би частково зовнішнього чинника. Саме таким чинником, відносно безболісним, стали ущемлені досі права українського та інших народів, які і отримали свій розвиток в новій комуністичній державі.

ІІІ. Друга світова війна та післявоєнний розвиток світу

Таким чином російська революція 17-го року привела до виникнення комуністичної держави в Росії та до цілого ряду комуністичних та пролетарських революцій та бунтів в багатьох країнах Західної Європи. Звичайно це мало якийсь свій вплив на тамтешню владну еліту, змусивши її прислухатися до прагнень своїх народів і породивши в результаті сучасну західну демократію, але ще цікавішим стало продовження цієї революції в тому, що взаємно підтримувати один одного на світовій арені стали дві держави, які до цього в першій світовій були ворогами - Росія і Німеччина. Але знову ж - чому тоді саме Радянський Союз протистояв фашизму в Другій світовій війні, хоч на початках він був такий близький до Німеччини - тоді, коли після війни 1914-го року саме на його території Німеччина розвивала свою військову промисловість? І чому ці дві держави, об'єднавшись, не стали розпоряджатися долею всього світу?

Можливо на це були різні причини, але напевно тепер це вже неможливо зрозуміти не згадавши про той общинний родовий фактор, про який ми вже згадували як про одну зі складових російського комунізму. В основному він проявлявся в тому що людина могла зовсім нічого не робити і ні про що не турбуватися, тому що про це мала подбати якась верховна влада, байдуже - чи то цар, чи то пізніше - лідер партії. Таке світосприйняття, яке свідчить про певну суспільну незрілість або про страх відповідальності перед життям, спеціально культивувалося спочатку царською а потім і радянською владою, щоб тільки підсилити незрілість і залежність власного народу, його страх перед самостійним життям та його керованість.

Проте саме це змогло хоч трохи об'єднати суспільство, не допустивши його розколу на два класи вибраних і принижених саме за національною ознакою, що є основною характеристикою нацизму. Крім того тут очевидно треба говорити і про роль комуністичного лідера того часу - Йосипа Сталіна. Звичайно вся ця система знищення людей сформувалася саме при ньому і саме вона виявилася найбільш близького до того, що виникло пізніше в фашистській Німеччині. Але не все так однозначно. Річ в тому, що і без нього все це могло розвинутися досить сильно руками інших большевистських лідерів того часу - наприклад за допомогою того ж Троцького, тому Сталін і став для нас тепер таким собі символом дуалізму тієї епохи. З одного боку - втіленням сталінізму, близького до того ж нацизму, з іншого - символом родового суспільства, в принципі з нацизмом несумісного - «батьком народів» і навіть своєрідним захистом від чогось страшного і непередбачуваного - напевно саме від того, що могло виникнути в результаті поширення такої нацистської ідеології на весь світ.

Тому реально на той момент могло існувати достатньо багато людей, особливо в тих сільських районах які пережили голодомор, які співставивши ці два факти цілком логічно могли вважати можливий прихід німецької влади чимось нітрохи не гіршим від влади сталінської. Звичайно тепер, з т. зору нашого теперішнього сприйняття тих подій, це здається незрозумілим і навіть сама думка про таку можливість здається страшним блюзнірством, але давайте не будемо забувати про те, що мова йде про події ДО початку війни, коли ніхто ще не міг нічого знати про можливі звірства фашистських німецьких військ. Тим більше, якщо врахувати що мова йшла про зовсім інші часи розвитку людства, коли сучасних інформаційних засобів ще просто не існувало - ні телевізорів, ні Інтернету, ні навіть звичайних, не те що мобільних телефонів і єдиним достовірним каналом зв'язку були лише розповіді інших людей - очевидців подій, яких на той момент теж ще просто не було. Було, правда, провідне радіо і були газети, але от який парадокс - згадаймо знову той же пакт Молотова-Рібентропа і постійні нарікання на віроломність нападу Німеччини на Радянський Союз - до 22 червня 1941 року ці засоби масової інформації працювали зовсім в інший бік, в усякому разу зовсім не на створення образу ворога зі свого союзника.

Тому можливо фашистський німецький уряд і справді мав спочатку деякі підстави розраховувати на підтримку місцевого населення і навіть якщо такої на початках війни і не було, то і організованого спротиву - теж. І тільки аж тоді, коли дії окупаційного уряду щодо України стали жорстокішими, коли стали відправляти молодь в Німеччину і почалися масові розстріли на місцях і коли почали повертатися ті, хто чудом вижив в фашистському полоні і кому вдалося втекти щоб розказати про це правду - аж тоді для Радянського Союзу друга світова війна переросла дійсно в Велику Вітчизняну, в якій українці знову ж таки понесли численні втрати. Є вже навіть такі дані, що після закінчення війни в 1945 році населення України могло становити всього лише біля 23-26 млн. чоловік. Просто були це в основному жінки і діти і тому відносно швидко його кількість відновилась, але потім ще довго, через покоління з певною періодичністю, відмічався його спад.

1)

ІV. Уроки 60-х.

Але друга світова війна так і не вирішила основних завдань, які стояли перед людством і те про що ми говорили ще на самому початку - можливість глобальної світової катастрофи, дуже швидко стало реальністю. Проте до того часу той розколений розвиток світу, який став формуватися після російської революції 1917-го року, привів до утворення двох, приблизно рівних по силі світових систем, що на якийсь час і давало можливість зберігати рівновагу. А протистояння цих двох новоутворених світових систем та виникнення нової, вже «холодної», яка мало не стала ІІІ-ою світовою, війни та загрози повного знищення планети та цивілізації - на цей раз загрози цілком реальної і відчутної, привело до відчуття слабкості та незахищеності вже цілої планети, породивши перший важливий висновок в суспільній свідомості:

Мова йде про ставлення до психічних хвороб і до психічно хворих. Здебільшого за всю історію розвитку людства це були переважно принижені і ущемлені люди аж до того, що на практиці зреалізував Гітлер - визнавши їх неповноцінними відходами еволюції і повністю знищивши їх фізично. Звичайно про наслідки такого кроку ми так ніколи і не дізналися б, якби не цей нелюдський експеримент, але от який парадокс - процентне співвідношення кількості таких хворих в німецькому суспільстві після того дуже швидко повернулося до свого попереднього значення.

А отже щось тут все-таки не так - і не в генах і не в хворобі діло! І навіть більше того - хто ж має визначати, що саме є нормою для даного суспільства? - адже дуже часто буває зовсім навпаки, коли справжні таланти, від яких залежить доля інших, з'являються якраз на стику норми і аномалії. Чи може тепер, з точки зору наших теперішніх знань і нашої теперішньої позиції, значно логічнішим було би говорити про ненормальність чи неповноцінність всього такого нацистського чи сталінського суспільства і про необхідність лікування психічних хвороб саме заради такого хворого, а не тільки заради того, щоб такі люди не створювали проблем оточуючим чи державі?

І в кінці кінців це привело і до остаточного усвідомлення того, що немає чіткої межі між нормальністю і ненормальністю і до наступного, вже другого, значимого висновку в суспільній свідомості:

V. Загибель комунізму.

Але вже за нашої пам'яті ця могутня колись комуністична держава - СРСР - зазнала повного краху та руйнації. Чому так сталося? Про деякі причини цього ми вже частково згадували, аналізуючи складові радянського комунізму - і тепер нам залишилося тільки згадати та систематизувати вже досліджене нами. Отож причинами деградації і розпаду колись могутнього Радянського Союзу могли стати наступні фактори:

Поки псевдохристиянська комуністична ідеологія сприяла розвитку найнижчих верств населення - доти такого конфлікту не існувало. Тоді Радянський Союз і справді досягнув було значних успіхів - загальної освіченості і зайнятості населення, відсутності бездомних, гарантованого забезпечення медичним обслуговуванням. Але тоді, коли загальний рівень розвитку населення почав перевищувати встановлені державою рамки, коли державна машина почала всіляко принижувати і використовувати його, по-суті просто паразитуючи на більш активних та розумних - тоді цей конфлікт став прогресувати, аж до того моменту, поки останні це не усвідомили і не зневірилися і в такій державі і в такій ідеології, і не почали просто пасивно опиратися цьому. В основному це виявлялося в ставленні до виконання роботи - і тоді проблеми ідеології поступово перейшли в проблеми економіки і в проблеми реального життя, причому не тільки в СРСР, але й в усіх інших країнах колишнього комуністичного чи соціалістичного табору.

Тому щоб уникнути тієї небезпеки, яка стає наслідком всіх революцій, що ми вже тепер, до речі, бачимо і на прикладі України, і було прийняте рішення розвивати саме цю національно-демократичну складову нової держави. Очевидно - під впливом позиції тодішнього провідника комуністичного руху Володимира Ульянова - відомими стали його слова щодо того, що без України нова держава неможлива. Такий крок спершу і дійсно дав якісь свої позитивні наслідки для розвитку національних республік, аж поки в 80-х рр. і ця складова радянського комунізму теж не почала поступово занепадати і деградувати. І справа тут була вже навіть не стільки в культурній, як в економічній сфері, коли республіки колишнього Союзу РСР стали обтяженими зв'язками з центром і повністю позбулися будь-яких можливостей здійснювати самостійну економічну політику чи захищати свій власний інтерес. Тому те, що в 80-х роках ХХ ст. почало розглядатися як загроза існуванню СРСР - прагнення республік до національної і економічної самостійності - насправді було прагненням системи до самооновлення, яке так і не вдалося реалізувати. Очевидно перш за все тому, що в цьому не були зацікавлені люди які стояли на чолі такої системи. Система державного управління, нездатна до оновлення в масштабах всієї держави, виявилася нездатною і до оновлення своїх власних управлінських кадрів і таким чином повністю замкнулася на собі, що привело до того ж результату - її краху.

Звичайно в демократичних західних суспільствах цієї небезпеки уникають частковим оновленням кадрів (державної еліти) в результаті виборів, основне значення яких можливо саме в цьому і полягає - не стільки в реалізації волі народу, як в тому щоб привести до цієї самої влади нових людей, здатних і далі управляти державою і народом замість тих, хто вже не справляється з таким завданням. І ця ж проблема давно вже назріла і перезріла і для України, коли вже добрий десяток років або й більше того країною правлять одні і ті ж люди, просто переходяч з одних владних структур в інші, що знову ж таки привело до то о ж результату що і в історії з загибеллю Союзу - до краху кучмістської системи державного управління, нездатної відповідати реальним вимогам життя. Хоч правда і тут, як і в момент створення СРСР, була здійснена спроба здійснити часткове оновлення системи за рахунок відносно зовнішнього, в даному випадку донецького, чинника. Відносно зовнішнього - тому що будучи частиною України Донецьк і донецька еліта деякий час розвивалися дещо ізольовано. А проте тут була і суттєва, принципова відмінність з досвідом оновлення царської імперії за рахунок національно-демократичних сил - там мова йшла про оновлення держави, а тут - про оновлення тільки вла ної еліти якраз зовсім з іншою ціллю - щоб зберегти і законсервувати існуючий стан справ в державі і по-суті - просто зупинити на якийсь час будь-який еволюційний розвиток.

VI. Майбутня ідеологія України через переосмислення радянського досвіду.

Але що відбувається тепер? Вірніше, що відбувається тепер, за останні 10-15 років, починаючи з 90-х років тепер вже минулого ХХ ст., коли вже не тільки Україна, але здається і все людство здається зовсім втратило всілякі орієнтири і чому ми тепер вже не можемо просто йти природнім еволюційним шляхом розвитку, закріплюючи вже здобуті досягнення? Звичайно деякі з тих процесів, про які ми вже говорили стосовно кінця ХІХ - початку ХХ ст., відбуваються ще й зараз. Але що ще? На перший погляд ніби все зрозуміло - Радянський Союз накопичив достатню долю зла, обманюючи і експлуатуючи людей та залишив після себе далеко не найкращі спогади періоду сталінізму та тоталітаризму, тому після його розпаду і виникла відраза до всього, що з ним асоціювалося і завдання знищення старої радянської системи, яке до речі так і не було повністю виконаним, стало головним. Але якби це було тільки так, то тоді події останніх років, після розпаду Союзу, не викликали би в нас такої дивної, неадекватної реакції. І тоді напевно ми мали би тільки гордитися збереженням тих цінностей ХХ ст., про які вже говорили. Але на практиці ми бачимо щось зовсім інше - втрату найкращих здобутків і реставрацію найгірших уламків радянської системи. Чому?

А далі? А далі необхідно створити якийсь механізм розв'язання таких протиріч, який можливий лише за однієї умови - коли існує якийсь визначений напрямок розвитку, уявлення про те що саме, навіщо і для чого робити і як жити. А отже - мова повинна йти про якусь релігійну віру чи світоглядне утворення (ідеологію суспільства) та про те, як воно буде впливати на взаємодію людини з державою та до якого розвитку світу в результаті це приведе.

І. Україна як частина демократичного комунізму.

Отож ми вже говорили про те, що на зломі ХІХ-ХХ ст. мова йшла саме про те, що тодішня державна машина потребувала значного оновлення, навіть незважаючи на те про яку саме державу вести мову - і в е тим більше, якщо говорити про царську Росію. Якщо ж відволіктися від тих складних метафізичних роздумів, якими ми були обтяжені досі, то таких шляхів оновлення держави виявиться всього два. Або - коли на зміну існуючій структурі владі приходить все те, що всередині неї досі було максимально приниженим, як це майже завжди і стається в процесі революцій і бунтів, або - коли таке оновлення можна провести за рахунок якогось хоча би частково зовнішнього чинника. Саме таким чинником, відносно безболісним, стали ущемлені досі права українського та інших народів, які і отримали свій розвиток в новій комуністичній державі.

Спочатку це мало навіть і позитивні наслідки для України - породивши відродження селянства (аж до початку колективізації та голодомору) та національно-культурне відродження 20-х на Харківщині. Ця ж сама ситуація повторилася потім і з точністю до навпаки в історії розвалу Радянського Союзу - спершу, коли саме проголошення Україною незалежності стало фіналом ГКЧП-істського путчу, а потім - коли остаточним підсумком розпаду СРСР стало проведення Україною референдуму щодо проголошення незалежності 1 грудня 1991-го року. Так само як своє значення мало і те, що всі ці роки Україна зберігала особливий статус в СНД, що можливо стало єдиною реальною перешкодою на шляху відновлення старої держави. І ось все-це, разом взяте, і зможе допомогти зрозуміти один феномен, повністю осмислити який все-ще так і не вдавалося і який ще й досі ніхто так і не зміг пояснити, і який в свій час так шокував Михайла Горбачова, тобто - результати реф рендуму щодо збереження СРСР та всі наступні події.

Результати, згідно з якими Україна дружно проголосувала за його збереження, а потім так же дружно, чи навіть і ще дружніше голосуючи за проголошення своєї незалежності, забила останній цвях в його домовину. Але це, здавалось би незрозуміле протиріччя, вирішується дуже просто вже в нас час, якщо поглянути на психологію жителя теперішньої південно-східної України. Просто все те, що для західника чи тепер вже й навіть і жителя центральної України є його сьогоденням, для східняка ще не стало реальністю й го життя і залиша ться здебільшого таким же, як і в ті радянські часи і навіть більше того - за даними соціологічних опитувань в цій частині України 13% населення вважають, що вони все-ще живуть в Радянському Союзі, а до 20% хотіли би його відновлення. Тому голосуючи за незалежність України, населення цих регіонів таким чином і дальше голосувало за збереження СРСР - і звідси тепер і йдуть всі ці крики про статус російської мови, про злочини ОУН-УПА і їм подібне, але звідси і щось таке, що може стати позитивним для розвитку всієї України. І напевно надто наївно було би вірити тільки в те, що вони не знають в якій саме державі живуть вже більше 14-ти років, все пояснюється ще простіше - просто ця нова українська держава якраз і стала для них продовженням і логічним розвитком попередньої комуністичної саме через ту національно-демократичну складову, про яку ми вже неодноразово згадували.

Не будемо зараз казати про те, наскільки це відповідає реальному стану речей - зараз це для нас не настільки важливо, адже говоримо ми про ідеологію і значить - про майбутній розвиток держави, а отже цей фактор обов'язково треба буде враховувати. А раз так, то треба тоді все-таки говорити і про те, що Україна отримала в спадщину багато старих радянських проблем і тому напевно мала би зробити і якісь свої висновки зі свого власного радянського досвіду і вже точно використати все те позитивне, що там було. Наприклад - все в тій же сфері міжнаціональних відносин, коли саме наявність фактору присутності інших культур виступає додатковим стимулом для оновлення держави. Або - в сфері економіки.

ІІ. Нова економічна політика: комунізм чи капіталізм?

Звичайно економікою повинні займатися професійні економісти і не справа філософа вмішуватися в їхню буденну працю. Але зрозуміло, що виходячи з наших міркувань, тепер мають бути створені умови не тільки для простого забезпечення роботою, але і можливість для більш талановитих досягнути чогось більшого. А для цього треба сказати ще декілька слів про саме спірне місце комуністичної теорії, яке стосується питання доданої вартості. В часи Енгельса і Маркса вона і справді складалася з двох речей: з вкладеної праці - тут Енгельс був правий, і з того що ми отримуємо задарма, від природи: продукції сільського господарства і корисних копалин.

Але ситуація змінилася з початком широкого промислового використання нафти - людина отримала можливість отримувати більше, затрачаючи менше праці. Це, до речі, стосується і інших видів енергії, але в кінцевому результаті все-одно все зводиться до того ж, що і в першому випадку - до вкладеної праці і до того що ми отримуємо від природи, навіть незалежно від того чи мова йде про відновлювальні ресурси, чи - ні. І на цьому етапі капіталіст отримує свій прибуток або і справді за рахунок привласнення (недооплати) чужої праці, або як винагороду за свою працю і свої організаторські здібності. Але є і ще одна, унікальна складова доданої вартості, яка появляється тоді коли товар продається. Ця складова проявляється в завищенні ціни товару, коли люди самі готові платити за щось більше ніж воно коштує насправді. Це - психологічна складова і пов'язана вона з уявленнями про розвиток майбутнього. Це, до речі, добре знають всілякого роду шахраї, акцентуючи увагу саме на тому що людина може отримати в результаті придбання такого роду товару, бо переплачуючи за нього вона в першу чергу платить саме за можливість долучитися до такого майбутнього раніше за інших. Саме так зараз рядові споживачі платять за нові моделі мобільних телефонів і комп'ютерів тільки тому, що саме на це спрямована нав'язлива агресивна рекламна компанія.

І найцікавіше, що такий же механізм спрацьовує і в масштабах держави - коли люди готові „платити більше" - віддавати більше енергії і праці тоді, коли це асоціюється в них з якимось позитивним образом майбутнього, особливо - найближчого і доступного. Коли ніякої схожої ідеї зовсім нема, то максимум на що здатна економіка такої держави - на рабську працю. І в якійсь мірі в Україні всі зараз так і живуть, і ніхто особливо працювати і не хоче, крім тієї відносно невеликої частини підприємців які справді вкладають в справу свої зусилля і свою душу. Тому якщо ми хочемо справді розвивати економіку ВСІЄЇ держави, то такий приватний інтерес має бути в кожної людини - приблизно так, як ми всі це уявляли собі в 1991 році стосовно результатів майнової приватизації, коли кожен з нас хоч в якійсь частині мав стати власником і підприємцем. В свій час ми всі саме в це і вірили, коли так дружно, без ніякого поділу на Схід і Захід, голосували на референдумі за незалежність України. Тільки річ тоді була не в матеріальних благах, вірніше не тільки в них - все значно простіше і складніше одночасно. Просто Радянський Союз, яким би він не був, все-таки мав і щось позитивне в своєму розвитку - ту гуманістичну складову, про яку ми вже не раз говорили.

Звичайно тепер можна довго дискутувати про те наскільки в ньому виконувалися такі права людини, як право на свободу слова, наприклад, але ж на той момент основну масу наших громадян це не дуже-то й хвилювало. Та й справді, хто знає, а що ще є більшим порушенням прав людини - відсутність свободи слова, чи та залежність і обмеженість яка виникає тоді, коли людина не може забезпечити себе і свою сім'ю хоча би самими елементарними матеріальними благами, хоча би їжею і теплом, як це було зі всіма нами в перші роки незалежності і як це все-ще багато в чому продовжується і досі? Тому те єдине, що здавалось треба було зробити тоді - так це при загальному збереженні такого гуманістичного спрямування та тих здобутків в соціальній сфері, які вже були досягненні, повернути людині ту втрачену можливість самій визначати свою долю, яку так наполегливо намагалася відібрати в неї тоталітарна держава, повернути належну їй часточку загальнодержавного майна і дозволити вільно, без обмежень розвиватися в економічній сфері - настільки, наскільки в когось і справді виявляться для цього відповідні здібності. І це було би якраз чимось дуже схожим на те, чого ми всі так хотіли отримати для себе в ході приватизації за допомогою майнових сертифікатів.

Але ще більше це схоже все-таки і на дальший розвиток гуманізму - на відновлення права людини на вільний і нічим необмежений, крім права інших людей, розвиток в усіх сферах життя. Правда про щось схоже вже не перший десяток років нам не втомлюється повторювати західна пропаганда, от тільки ніхто вже там в них тепер особливо і не вірить ні в яку рівність можливостей і тим більше - ні в яку загальнонародну власність. І якщо для жителя сходу, який ще тільки позбувається пострадянських стереотипів мислення, це може й справді омріяний рай, то вся Україна давно вже встигла розчаруватися в такому раю і давно вже звикла бачити в такому суспільстві свої недоліки. І знову ж таки - чи можливо це для України, саме такий чи вірніше лише такий західний шлях розвитку? Чи може краще все-таки подумати над тим, щоб використати щось з колишнього радянського досвіду і спробувати відтворити ту мрію, яку нам в свій час так і не вдалося реалізувати і самим створити зовсім іншу ідеологію, яка змогла би об'єднати ці два шляхи розвитку людства?

ІІІ. Ідеологія нової епохи.

Отож - що ми маємо тепер? Цілком очевидно, що теперішня державна політика мала би відповідати кільком факторам:

1. Збереження гуманістичних принципів ХХ ст.

3. Забезпечення прав громадянина в усіх сферах життєдіяльності, в т.ч. і в економічній - не тільки права на приватну власність, як права на вільний економічний розвиток.

4. Повноцінний обмін інформації.

5. Створення умов для розвитку і реалізації творчих здібностей кожної людини в будь-якій сфері, яку вона собі обере та забезпечення умов для вільної конкуренції і розвитку.

6. Забезпечення розвитку релігії, науки та атеїзму без будь-яких пріоритетів і обмежень, крім тих релігій чи розвитку тих знань, які обмежують свободу волі людини.

VІІ. Віра небесна та віра земна

Але неможливо побудувати нормальну державу без розвинутої світоглядної чи релігійної моделі. Перше ж протиріччя, яке тут може стати на заваді - між науковим і релігійним способом сприйняття світу, вирішується тепер дуже просто - релігійна віра відповідає тому, що ще не стало знаннями, або що так завжди і може залишитися незрозумілим і непізнаним, а наука досліджує те, що ще вчора могло бути лише вірою. Тому в цілому для нормального розвитку суспільства необхідне як одне так і друге, що ми самі бачили зовсім недавно на прикладі Радянського Союзу. Проблема ж виникає в іншому - в тому, що релігійна віра не є достатньо зрівноваженою і відкритою, а іноді навіть відверто обмежує будь-який розвиток людини, замінивши його вимогою смирення і покори. Саме це і привело до того катастрофічного розвитку земної цивілізації, про який ми вже говорили на кінець ХІХ ст. і саме тоді, як протиставлення такому засиллю церкви, і виникла політика та атеїзм. Політика - як спротив владі церкви в реальному житті, атеїзм і науковий пошук - в духовному. Тому, щоб уникнути небезпеки повторення такого протистояння, треба добре усвідомлювати, якою саме має бути релігійна віра і як саме має вона розвиватися.

Одним з коренів цієї проблеми стало те, що Бог-Отець набув в християнстві якихось надто вже чоловічих рис, чого ніяк логічно пояснити не вдається та й важко якось уявити собі Вищу Силу з таким же статевим поділом, як в людей чи тварин. Тому напевно така надмірна «чоловічність» мала би бути якось зрівноваженою чимось жіночим. Так от, виявляється що такий, рівноцінний Богу-Отцю жіночий образ, незаслужено забутий християнством, в Старому Заповіті Біблії дійсно є - це образ Софії-Мудрості:

Господь мав мене на початку
Своєї дороги,
перше чинів Своїх,
спервовіку, -
відвіку була я встановлена, від
початку,
від правіку землі.
Народжена я, як безодень іще
не було,
коли не було ще джерел, водою
обтяжених.
Народжена я, поки гори
поставлені ще не були,
давніше за пагірки,
коли ще землі не вчинив Він,
ні піль,
ні початкового пороху всесвіту.
Коли приправляв небеса - я
була там,
коли круга вставляв на
поверхні безодні,
коли хмари зміцнював Він
нагорі,
як джерела безодні зміцняв,
коли клав Він для моря устава
його,
щоб його берегів вода не
переходила,
коли ставив основи землі, -
то я майстром у Нього була,
і була я веселощами
день-у-день,
радіючи перед обличчям Його
кожночасно,
радіючи на земнім крузі Його,
а забава моя - із синами
людськими!
(Біблія, Книга приповістей Соломонових 8.22-8.31)

Цікаво також, що в православному християнстві цей жіночий образ мудрості-Софії в значній мірі зберігся - це храми святої Софії в Києві і в Константинополі, столиця Болгарії - Софія, осіннє свято Віри, Надії, Любові і матерії їх СОФІЇ. А по-великому рахунку - земним відображенням цього жіночого образу має слугувати і весь інститут церкви, через що, до речі, священиками стають саме чоловіки - знову ж для відновлення цієї ж рівноваги. Тому нормальна повноцінна релігія, яка би не обмежувала розвиток людини, має бути достатньо зрівноваженою в двох планах - в плані співвідношення божественного чоловічого і жіночого начал між собою і в плані співвідношення між вищими «небесними» релігійними символами з одного боку і їхніми можливими земними проявами - з іншого.

Проблема тільки в тому що все те, що вдалося зберегти, має здебільшого жіночу природу - колядки, крашанки, свято Івана Купала. А от сильний і земний чоловічий характер було втрачено. В основному з двох причин. З одного боку - через те що проповідуючи мученичеську смерть Ісуса Христа церква привила відразу саме до чоловічого тіла, а з другого - тому що на цьому відбилася доля саме українського народу - коли впровадження християнства проводилося «вогнем і мечем» - тобто знищуючи найсильніших і найактивніших чоловіків, які могли опиратися такому насиллю. І в результаті сильний чоловічий характер і чоловічий розум було втрачено, хоч ми і можемо спробувати його реконструювати. Тому що якщо Софія знайшла своє відображення в образі молодої дівчини-українки, втілення краси і мудрості, то молодий чоловік мав би стати втіленням сили і розуму. І якщо з силою ще так-сяк виходить, згадуючи досвід козацтва, то з розумом вже не все аж настільки зрозуміло. А проте - це не біда однієї тільки України - інакше ми напевно не говорили би про загрозу знищення цивілізації. І навіть навпаки - якщо Україна зможе якимось чином вирішити для себе це завдання, то тоді вже вона зможе запропонувати щось і для розвитку всього світу.

VІІІ. Події, які відбуваються зараз - звільнення від Зла

А ось зрозуміти те, що відбувається зараз, вже не так просто, бо деякі речі ще не завершилися і все-ще знаходяться в процесі розвитку, тому можуть бути не настільки очевидні як віддалені історичні події. Тому щоб зрозуміти їх, доведеться перейти і на відповідну мову - мову міфів, символів та переказів.

І. Історія магії та християнства

Історія розвитку та виникнення християнства була спрямована на знищення будь-яких специфічних містичних чи чаклунських методів впливу на людину. Відомою стала оповідь про те як Ісус Христос заборонив віщувати ворожці, хоча для тих часів це було звичайною практикою. Більше того, хоч загальноприйнятим вважається і те що євреї ніби-то є закоренілими матеріалістами і при цьому традиційно посилаються на їхнє прагнення до збагачення і історію з «Золотим тільцем» (І сказав їм Аарон: «поздіймайте золоті сережки, що в вухах ваших жінок, ваших синів та дочок ваших і поприносьте до мене». І ввесь народ поздіймав золоті сережки, що в їхніх вухах, та й позносили до Аарона. І взяв він це з їхньої руки, і вформував його в глині, і зробив із нього лите теля. А вони сказали: «Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з Єгипетського краю!» І побачив це Аарон і збудував жертівника перед ним. І кликнув Аарон та й сказав: «Завтра свято для Господа» Біблія. Книга Вихід 32.2-32.5), але насправді це не зовсім так.

Достатньо згадати іншу давньозаповітну біблейську історію, яка розповідає про виведення євреїв з єгипетського полону і в якій Мойсей та його брат Аарон змагалися з єгипетськими жрецями саме в чаклунських здібностях і в якій вони в кінцевому результаті все-таки перемогли їх

(І ввійшов Мойсей та брат його Аарон до фараона, та й вчинили так, як наказав був Господь. І кинув Аарон палицю свою перед лицем фараона й перед його рабами, - і вона стала вужем! І покликав фараон також мудреців та ворожбитів, і вчинили так само й вони, чарівники єгипетські, своїми чарами. І кинули кожен палицю свою, і вони поставали вужами. Та Ааронова палиця проковтнула палиці їхні. Біблія. Книга Вихід 7.10-7.12).

Тому напевно правильнішим було би сказати, що для древніх євреїв таке поєднання приземленого матеріального прагнення до збагачення саме з чаклунськими здібностями видавалося цілком природнім. І на час діяльності Ісуса Христа такі здібності, знання, вміння і специфічні методи впливу на людину в їхніх жреців теж зберігалися ще напевно досить сильно, що напевно може нам пояснити ще одне цікаве місце з Біблії, вже Нового Заповіту:

«Візьми Цього, - відпусти ж нам Варавву. А той за повстання одне, яке сталося в місті і за вбивство посаджений був до в'язниці. І знову сказав їм Пилат, хотячи відпустити Ісуса. Так кричали вони й говорили: «Розіпни, розіпни Його!» Він же втретє промовив до них: «Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуговувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу». А вони сильним криком свого домагалися, та вимагали розіп'ясти Його. І взяв гору крик їхній та первосвященників (виділено мною). І Пилат присудив, щоб було, як просили вони: відпустив їм Варавву, посадженого за повстання та вбивство в в'язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі." (Євангелія від Луки 23.13- 23.25).

Або тут ще краще - Євангелія від Матвія 27.20
«А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просили за Варавву, а Ісусові смерть заподіяли».
Або тут - Євангелія від Марка 15.11
А первосвященики натовп підмовили, щоб краще пустив їм Варавву.

ІІ. Методи впливу на людину. Уроки Майдану

Важко проте судити, в чому саме може проявлятися такий можливий чаклунський чи навіть психотропний вплив на мислення і діяльність людини - та спадщина минулого, повністю позбутися якої нам не вдається ще й досі, в усякому разі це неможливо зробити в такому короткому викладі, але один достатньо чіткий критерій оцінки наявності такого впливу відомий давно, ще з тих же біблейських часів - той, який в Біблії називається свободою вибору. Те, що сприяє здатності людини самостійно думати, аналізувати і приймати рішення - це добре, а те що тільки підсилює її залежність - зле. І в цьому плані Україна вже має свій перший унікальний досвід, в якому саме дух і ідеологія київського Майдану стали до певної міри вирішальними. Ще в ті дні професійні психологи зі здивуванням відмічали що поведінка людей там була достатньо незалежною, що не спостерігалося того явища, яке часто буває на заходах такого порядку - не виникало натовпу і не було втрати індивідуальності. Крім того всі завжди підкреслювали якусь особливо піднесену атмосферу Майдану. Звичайно останнє часто буває тоді, коли людина звільняється від якогось страху чи позбувається чогось дуже неприємного що її давно гнітило, але це було не зовсім й так - бо що би не говорили зараз, але якийсь страх тоді все-таки був присутній, адже в такій ситуації могло бути що завгодно і ніхто не міг дати зовсім ніякої гарантії, наприклад, того, що влада не вдасться до силових методів або того, що навіть випадково не станеться чогось страшного і непередбачуваного, пов'язаного наприклад з можливими провокаціями.

Тому це почуття звільнення було не звільненням від страху самого по собі, а швидше звільненням від необхідності боятися - коли страх як природній механізм захисту, як інстинкт самозбереження в небезпечній ситуації залишався, але вже не паралізував психічну діяльність і вже не заставляв вести себе якимось певним чином. Проте було в тому і ще щось. Людина, яка хоч раз в житті бувала в церкві і після того прислухалася до своїх внутрішніх відчуттів і побувала на Майдані, напевно могла помітити певну схожість таких почуттів. Казали - що над Майданом було якесь Боже благословення, чи що його захищали Ангели. Може й так - сам я їх ніколи не бачив і навряд чи зможу підтвердити чи спростувати факт їхнього існування. А проте - навряд чи хоч щось в цьому житті може проявитися без реального впливу людей і навіть в церкві таке благословення наступає не інакше як через посередництво священика, який здійснює службу. Священики на майдані дійсно були, але напевно справа не тільки в них, тому що навіть з церкви одна людина виходить кращою, а інша - ще гіршою ніж до того, якщо поганими є ті її думки які керують нею і які тільки додатково підживлються такого роду енергією. Так і тут - про яке би сильне благословення не йшлося, але якщо не буде відповідного механізму його реалізації - думок, прагнень, бажань і уявлень про те, що і як треба робити - то воно все-одно не знайде ніякої можливості свого втілення, якщо тільки ще більше не погіршить ситуацію. А для цього нам вже треба хоча би приблизно спробувати зрозуміти, в чому ж він полягав - той досвід протистояння на київському Майдані 2004-го року?

- або розвиток зневіри і депресії;
- або розвиток надмірної збудливості;
- або стимулювання якогось конкретного типу поведінки в якійсь конкретній ситуації.

Але це характерно не для одних тільки психічних захворювань і навіть навпаки - такі люди виступають здебільшого індикаторами загального стану суспільства, відображаючи в найгіршій формі те, що в ньому твориться. І те, що в якійсь мірі характерно для здорового, в такого хворого набуває паталогічних рис, про що ми вже частково говорили як про основу Зла і про вплив Зла - тільки там цей же механізм ми розділили на багато складових і тому в загальному він міг пройти непоміченим повз нашу увагу. Тому якщо Майдан і був чимось унікальним, то в першу чергу саме цим - таким способом уникання можливих неприємностей, коли не існувало розділення психіки на протилежні складові і коли вдавалося зберігати гармонійне поєднання таких протилежних тенденцій. Тому хоч він і став для нас тепер символом певного протистояння, але це не було протистоянням антагоністичним, бо навіть якщо схід України і був політичним суперником то аж ніяк не був суперником в цьому протистоянні зі владою і зі злом, які здавалися спільним ворогом на шляху побудови кращого життя. До того ж в психологічному плані спосіб мислення «південно-східних» був може й такий що все-ще не вийшов за рамки обмеженого способу мислення та самого примітивного матеріалізму, в повній відповідності до того що ми говорили стосовно СРСР, але зате і такий що зберіг те позитивне прагматичне ставлення до життя, яке існувало тоді.

Так в чому ж вони тоді полягають, ці життєво необхідні уроки Майдану?

ІІІ. Національний український характер в історичному плані та в плані розвитку земної цивілізації. Нація-народ-держава

Але все, досі сказане нами - лише половина відповіді на питання, що не так з нашою цивілізацією, що відбувається зараз і що треба зробити аби уникнути розвитку майбутніх можливих проблем аж до безславного кінця загибелі всієї цивілізації, тому що все це стосувалося лише того що має якесь відношення до віри і до людини. Правда не тільки віри релігійної, але і народних традицій та духовного та інтелектуального розвитку кожної окремої людини, але все-одно це зовсім нічого не каже нам про те, яким буде суспільство в цілому, тому що навіть за таких умов може існувати ціла маса самих ідеальних людей налаштованих на найправильніший розвиток, але повністю розрізнених між собою - так, що кожна з них буде існувати сама по собі, сугубо індивідуально - і це не буде повноцінним суспільством доти, доки вони не стануть соціально-сумісними і доки не будуть об'єднані між собою спільним інтересом.

Тому в порівнянні з ним навіть прагматичний селянський розум і то був більш довершеним - хоча би тому, що сприяв розвитку і збереженню нації. Пізніше дещо схоже протиріччя проявилося вже між Лівобережною та Правобережною Україною, хай навіть залежною і підневільною, але державницькою хоча би в межах тієї автономії, яку можна було «виторгувати» для себе в Росії. Але в якійсь мірі таке ж протистояння зберігається ще й досі, хоча вже і в дещо іншій формі, як протистояння Центрально-Західної та Південно-Східної Україн. Тільки тепер це вже більше схоже на боротьбу характерів і способів вирішення основних ідей, де схід проте і далі залишається і більш прагматичним але й одночасно - егоїстично-розрізненим між собою, не пов'язаним спільним інтересом чи однією ідеєю. Тому навіть якщо вся велика Україна і має тисячолітню історію, то зате за цей період вона майже не мала своєї державності, хай навіть дуже часто і готова була покласти заради цього голову, а вся південно-східна її частина, яка заселена значно пізніше, в т.ч. вже навіть і в радянські часи і не одними тільки українцями але й представниками різних народів, навпаки - має вміння зберігати своє власне життя і будувати його заново на новому місці, але не знає що саме і як треба робити далі, заради чого розвиватися і жити. Тому в ідеальному випадку таке їхнє поєднання мало би влити «молоду кров» в розвиток всієї України і створити щось зовсім нове, поєднавши прагматизм і відданість ідеї, завершити той процес формування нації, який ще так повністю і не дійшов до свого кінця, або породити щось нове, гідне нової епохи.

IХ. Сучасність.

Проблема побудови держави стоїть перед українським народом далеко вже не вперше, а деякі з наших теперішніх проблем напряму перегукуються з тим, що існувало ще в часи Богдана Хмельницького, чи вірніше зразу після його смерті. Ось як про це розказує І. П. Крип'якевич - „Історія України", Львів, видавництво „Світ", 1990 р. Ст. 186:

І. Походження держави

Таких поглядів щодо її генезису існує два. При першому вона розглядається як суспільне утворення, можливо тільки трохи більш складніше ніж первіснообщинне чи навіть і тваринне стадо, владу в якому завдяки своїм здібностям здобуває найактивніший, найрозумніший чи найсильніший чоловік. В той момент ніякого «узаконення» своїх прав він звичайно і не потребує, оскільки стає цілковитим відображенням того стану речей, який виникає внаслідок дії принципу природного відбору - настільки, наскільки ми можемо собі це уявити виходячи з якихось самих примітивних дарвіністських позицій. Але є дві складових такого добору: сам природний добір як наслідок боротьби за виживання і прагнення до розмноження та джерело з якого він черпає для себе матеріал. Таким джерелом стають мутації, відхилення від норми, причому зауважте що в природному середовищі, наприклад в стаді диких тварин, самі тварини одного і того ж виду ніколи такі відхилення не знищують - відбір здійснюють переважно зовнішні чинники - або природне середовище проживання, або інші тварини - здебільшого хижаки. Тому тварини з такими відхиленнями від норми, внаслідок яких вони виявляються менш пристосованими - гинуть, а ті, в розвитку яких проявилося щось краще - виживають і дають нове, вже частково відмінне потомство та можливість розвитку для всього виду. Але в людському середовищі такий лідер, користуючись своїми розумовими здібностями, починає направляти всі свої зусилля якраз на те щоб знищувати всі відхилення від норми. І в першу чергу ті, які він не може зрозуміти і розвиток яких не може передбачити - тільки тому, що серед них є і ті, які можуть призвести і до виникнення чогось такого, що з часом почне становити йому загрозу. Таким чином знищуючи будь-яку можливу конкуренцію, він придушує саме джерело мутацій і по-суті направляє всі свої зусилля на зупинення еволюційного розвитку.

Але це лише половина проблеми, тому що до певного моменту поки він справляється з таким завданням придушування всього нового, боятися особисто йому все-таки зовсім нічого і мова ні про яке виникнення держави і не йде. Проблеми в нього виникають пізніше - тоді, коли він в силу якихось обставин починає втрачати владу чи впевненість в собі, наприклад - в силу старості яка наближується, внаслідок хвороби або й просто того, що змінюється зовнішній світ і він вже не може реагувати на ці зміни своєчасно, достатньо адекватно і сильно. От тоді він вже і сам починає виступати за впровадження такого механізму відносин, який би захищав все те що ще вчора йому самому здавалося слабким, немічним і просто поганим, що він сам всіляко знищував і до чого тепер відносить не тільки того, хто ще тільки розвивається, але й себе самого. В цьому звичайно вже починає проявляється позитивна складова - оскільки починає відновлюватися той механізм природного добору, який досі зовсім придушувався, але зате з'являється і негативна - тому що сама інтенсивність добору знижується і тому що іноді таке «узаконення» приводить в результаті до створення таких нових законів - байдуже чи то юридичних, чи то соціальних, які будуть захищати не тільки того, хто з часом мав би стати джерелом розвитку чогось нового, але й того, хто все-ще залишається при владі і хто цією владою не хоче поступатися навіть незважаючи на те, що давно вже не відповідає реальним вимогам життя. Тому в сучасному політичному житті все це завершується утворенням якогось певного компромісу між цими двома крайнощами - або повним знищенням всіх слабких і беззахисних, як це наприклад було в фашистській Німеччині, або таким суспільством, де при владі залишаються ті хто вже давно реально втратив всі свої найкращі якості і хто давно вже не являється ні найсильнішим ні найрозумнішим представником людського роду, що частково нагадує нам деякі африканські та південноамериканські владні режими і ще більше нагадує те, що заледве не утворилося в Україні останнім часом.

ІІ. Події 2005-го.

Звичайно тут, як і в ситуації про яку ми вже неодноразово говорили, проявився той же механізм, який завжди стає першим наслідком всіх революцій - погіршення ситуації і поступове набуття новою владою рис старої. Проте були й деякі відмінності - в тому, що нова влада виявилася неоднорідною і між собою і в ставленні до влади старої, тому не оцінюючи нікого конкретно відмітимо тільки, що поки існував союз Ющенко-Тимошенко - доти такої загрози не існувало, хай навіть і могли існувати інші проблеми. Але повністю відкидати можливість повторення такого переродження напевно теж не варто, тим більше що першим тривожним симптомом для нас стали ті події 2005-го року, які для багатьох стали символом зради. Можливо і це не мало би такого великого значення, якби не те відчуття зневіри і депресивності, яке знову повернулося в результаті цього і якого, здавалось, остаточно позбулися на Майдані.

І ось цікаво, що і в цьому є щось надзвичайно важливе для нас і для нашого дослідження розвитку держави і подій української революції - мова йде про порушення того природного механізму перерозподілу наслідків вчинків, про який ми згадували як про один з механізмів впливу Зла, бо не повинен той хто відчуває що його і так зрадили, відчувати за це свою же вину, про кого конкретно не йшлося би. І пов'язано це якраз з тим зв'язаним типом мислення, про який ми теж вже не раз говорили - коли людина робить щось одне, а думає при цьому щось зовсім інше. І коли це «інше» не відбувається - те, що вона собі спланувала чи уявила, вона і відчуває себе обманутою чи зрадженою. А коли між собою стикаються вже два суб'єкти з таким взаємопов'язаним способом мислення, то вони вже вдвох відчувають себе обманутими і ображеними. А проте такого не буває і в світі психічної реальності рівновага відновлюється ЗАВЖДИ - і тим більше, якщо ми вже заговорили про думки і уявлення як про щось близьке до нашого розуміння фізичної енергії.

А значить в цьому випадку від такого протистояння повинен конче вигравати хтось третій і енергія має перерозподілятися на його користь. Не заглиблюючись детально в сам механізм такого перерозподілу, достатньо складний щоб його можна було так легко пояснити, скажемо тільки що в нашому конкретному випадку цей «хтось третій» проглядається достатньо чітко - той донецький клан, який здавалось був зовсім дезорієнтований і розбитий після поразки на минулих президентських виборах. Хоча правда, справедливості заради, треба відмітити що такий перерозподіл - це і не його вина і не його заслуга, просто таким виявився загальний розвиток подій.

А проте одну частину такого перерозподілу енергії ми все-таки покажемо - те відчуття що тебе зрадили, чи зрадили твої мрії і надії, викликає лише одну реакцію - бажання в майбутньому уникати повторення такої ж ситуації - тобто знову ж взагалі не цікавитися політи ою. І хто вже конкретно, яка саме політична сила від цього вигр є, напевно теж вже не має значення - тому що виграють всі, хто має хоч якесь відношення до влади - в повній відповідності до того що ми говорили стосовно розвитку держави - для збереження займаного становища і для відстоювання права того, хто вже й так знаходиться при владі на те, щоб і надалі самому вирішувати хто цією владою має розпоряджатися, і в цьому плані вже навіть нова команда помаранчевих переможців і то отримує якийсь свій зиск. Але тут проявилося і ще щось цікавіше - це відчуття зради і зневіри стосується в основному лише тих людей які понадіялися на ті зміни, які їм принесе революція, але самі в Києві при цьому не були - тому що саме там, в Києві і проявився основний, останній урок Майдану - відчуття того, що щось треба зробити самому і що самому треба вирішувати свої справи і влаштовувати свою долю, замість того щоб на когось надіятися. Тому в якійсь мірі це і говорить про те, якою має бути держава - байдуже чи на її чолі буде стояти одна людина, чи ціла система, але це має бути щос таке, чому не страшно було би делегувати право на те щоб розпоряджатися собою і своєю власною долею в тих питаннях, в яких ти нездатний зробити це самостійно. І щось таке, що не присвоювало би собі права одноосібно розпоряджатися наданою йому владою незважаючи ні на які зовнішні чинники і в тім числі - і на вимоги того суспільства, яке його до цієї влади привело.

Звичайно тоді в ідеальному варіанті суспільство мало би мати можливість контролювати владу якимось наступним чином:

а) відкликаючи в будь-який момент того її представника, який його не влаштовує, чи який не справляється зі своїми завданнями;

б) замінюючи представників влади новими кращими кандидатурами;

в) найцікавіше - оплачуючи діяльність влади, а не так як це відбувається зараз, коли вона сама собі встановлює оплату з чужих по-суті грошей. І навіть більше того - коли розпоряджаю-чись ними на свій розсуд, вона фактично просто паразитує за рахунок суспільства.

ІІІ. Країна мрій (українська утопія).

Отож знову, вже вкотре, нам доведеться спробувати розібратися, що воно є таке - держава? Якщо поки що відволіктися від всього того, що ми вже говорили про її походження і про спотворення її розвитку, то дуже часто її визначають просто як якусь систему управління. Ну що ж, спробуємо і ми поглянути на неї з цієї точки зору - дійсно, а чому б і ні? - здається таке формулювання теж достатньо добре відображає існуючий стан речей. Але будь-яка система ефективно працює лише тоді коли має зворотній зв'язок, який би вказував наскільки ефективною є її діяльність і дозволяв би коригувати цю діяльність в ту чи іншу сторону. Дуже часто кажуть, що таким зворотнім зв'язком є виборча система, іноді - що журналістика. А проте це - не зовсім так, чи вірніше - зовсім не так. Зворотній зв'язок для того щоб знати що в неї в країні твориться і чим живуть її громадяни, влада може забезпечувати собі і через посередництво своїх же чиновників, або навіть поліції чи секретних служб - наприклад так, як це було в сталінській Росії чи в гітлерівській Німеччині, де не було ні виборів, ні незалежної журналістики і де держава проте була достатньо ефективною і сильною.

Але і одна і інша держава в результаті загинула. Одна - раніше, друга - дещо пізніше. Одна в результаті зовнішніх факторів, інша - внутрішніх. Чому? Може одного такого зворотнього зв'язку недостатньо? Так, це дійсно так - тому що те, про що ми сказали, відображає лише ставлення держави до свого народу і ефективності управління ним і тому може пояснити лише загибель однієї з названих держав - СРСР, і то не в повній мірі. Друга ж половина того, від чого залежить життя держави, стосується як зовнішньої політики - вміння ефективно співпрацювати з іншими державами, що залежить в першу чергу від дипломатів та розвідки, та вміння розвиватися так щоб це відповідало загальному розвитку світу - так щоб в результаті і не опинитися на узбіччі історії і не бути знищеними внаслідок війни. А це вже залежить не тільки від держави і її зовнішньополітичних відомств, але і від тих, хто визначає її стратегічний курс розвитку - не тільки від влади, але й від вчених та філософів, від еліти нації.

Тому щоб уникнути загрози такого знищення або в результаті внутрішніх конфліктів - революцій і бунтів, або зовнішніх - руйнації та поневолення, напевно треба було би поставити собі саме таку ціль - створити таку державу, яка би достатньо добре відносилася до власного народу, розвиток якої відповідав би позитивним тенденціям на міжнародній арені і яка була би забезпечена достатньо ефективною системою зворотного зв'язку і в одній і в іншій сфері так, щоб вчасно реагувати на можливі зміни ситуації і залишатися стабільною і сильною. Дійсно - а що в тому поганого і чи не буде це вже само по-собі тією ідеальною державою, яку ми шукаємо? Але от який парадокс - як би не назвати таку державу: чи то монархія, чи то аристократія, чи то навіть демократія - але в кінцевому результаті це буде одне і те ж - відображення того уявлення, що саме влада має керувати народом - і не інакше, якщо звичайно не рахувати того мінімального впливу народу на владу, який існує при демократії.

Одне - це звичайні новини, які дають можливість кожному громадянину порівняти своє власне життя з життям інших, друге - це експертні оцінки, готові виважені рішення інших людей - тих, які заслуговують на довіру і напевно саме тих, хто мав би стати елітою нації. Але і в одному і в другому випадку це все-одно напряму чи опосередковано буде зводитися до «четвертої влади» - журналістики. Ось це і є її справжнє призначення, кінцевим результатом якого може бути лише одне - вплив на результати виборів, як єдиного поки-що реального механізму впливу на владу. Тому напевно тут можна говорити лише про перші зародки системи управління, і не більше того - і може саме тому ця демократія багатьох і не влаштовує. І справа вже навіть не в неефективності самої системи виборів, хоча така загроза дійсно існує - коли вибори приводять не до реального оновлення кадрів, а лише до зміни діючих еліт.

Звичайно уникнути небезпеки такого застою можна, створивши умови для виховання нових кадрів і заміни старих. Можна навіть спробувати приблизно сформулювати такі умови - в основному вони мали би сприяти розвитку і просуванню:

а) молодих, сильних та розумних;
б) порядних, чесних і пр нципових;
в) налаштованих на співпрацю, з розвинутим соціально-адаптованим типом характеру.

Ну що ж - може й так, тоді це напевно пояснює живучість корупції в нашому суспільстві. І основне тут напевно в відновленні цього принципу регулювання, якого нам так не вистачало - найманий чиновник повинен служити народу за гроші - на то він і найманий і має виконувати те, що якийсь представник народу від нього і хоче. Не будемо зараз говорити про всі можливі негативні наслідки такого явища як корупція, подумаємо лише над тим, чи можна якось уникаючи її, зберегти чи відновити такий реальний вплив на владу і забезпечити його якимось інши чином, ніж підкуп чиновн ків. Але давайте спочатку глянемо ще раз, як ці ж завдання вирішує система західної демократії? тже там реальний вплив полягає в тому, щоб:

1) не вибрати того, хто неефективно працював чи погано себе зарекомендував;

І навіть більше того - дозволяє йому користуватися своїми же власними грошима. Що це, як не прямий шлях до зловживань? Цікаво, чи зробив би таке хоч хтось з нас в реальному житті, наймаючи собі управителя для вирішення своїх справ, не призначивши йому зарплату, але натомість давши йому можливість розпоряджатися своїми власними грошима? Напевно що ні! Тоді чому ми, будучи такими розумними в повсякденному житті, проявляємо таку нерозважність в набагато важливішій справі побудови держави? Тому єдиний висновок, який тут напрошується, виглядає таким чином що фінансові справи повинні бути усуненими з рук виконавчої влади і що оплата праці їй має встановлюватися не нею самою, а представниками «роботодавця» - народу, бажано навіть в залежності від результатів праці. Звичайно таке твердження на перший погляд теж здається достатньо спірним і навіть дивним та незрозумілим, хоч і реалізувати його на практиці напевно не так вже й складно, вивівши податкову та митну інспекції та міністерство фінансів з підпорядкування Кабінету Міністрів в окремий незалежний державний орган. В усякому разі здається цілком логічним те, що не має бути зосередженою влада фінансова там, де вже є влада силова. Зауваження викликає лише те, що такого нібито ніхто раніше ніколи не робив.

А проте - чи не саме так побудована система державного управління США, де ФРС (федеральна резервна система) не підпорядковується урядові? Чи може все-таки це теж має якесь своє значення для процвітання тієї держави? І чи не саме це в якійсь мірі пояснює і процвітання Японії та країн Західної Європи, де існує найпотужніша банківська система, в якій серед іншого циркулюють гроші і рядових громадян, замінюючи хоч таким чином той механізм, про який ми говоримо? Хоча для ефективної діяльності такої системи мав би бути доданий ще один пункт - раз ми вже забираємо з рук керівників виконавчої влади фінансові важелі - то значить взамін маємо дати їм якийсь інший інтерес в їхній діяльності - саме той, про який ми вже казали - оплату їхньої праці і очевидно достатньо велику і таку, яка напряму була би пов'язана з результатом такої діяльності. Або наприклад у вигляді якогось проценту від зростання ВВП країни, або - в залежності від ефективності управління державними підприємствами, або від середньої зарплати в державі, або ще якимось іншим чином. Можливо навіть, як варіант - за результатом якогось опитування «роботодавця»-народу - тоді напевно мало би проводитися щось на зразок проміжних виборів - тестувань, або так щоб тоді, коли проводяться нові вибори, окремим пунктом стояла і оцінка діяльності влади старої. Ну і для цього звичайно тоді має бути добре розвинутим той фактор, про який ми вже говорили - дійсно незалежна журналістика та вільний доступ до будь-якої інформації. Хоча звичайно як краще це зробити і чи можливо це зробити взагалі - незрозуміло...

Але й це ще не все - такі спроби створити систему впливу народу на владу, чи вірніше спроби зрівноважити дві взаємопов'язаних системи, очікують ще дві небезпеки:

Х. Післямова. Майбутнє цивілізації.

Відносно цього, як завжди, сказати щось напевно достатньо важко - на те воно і майбутнє, але варіантів його розвитку існує всього два - негативний та позитивний. Стосовно негативного правда тепер вже все в основному зрозуміло - ті тенденції, про які ми говорили, звичайно в якійсь мірі будуть продовжуватися і далі, хоча можливо дещо і затухаючи при цьому. Їх існує всього три:

а) дальший розвиток людиноненависництва (нацизм+сталінізм);

а) створювати щось нове, своє власне і неповторне;

Література:

Концепції Ідеальної країни (http://www.kraina.org.ua) :

1. Концепція українського третього шляху - автори Olex, Igorlll
http://www.kraina.org.ua/ua/module/national-idea/c...
2. Концепція український інь-янь - автор Dreamer http://www.kraina.org.ua/ua/module/national-idea/c...
3. Концепція «Украина спасется красотой?» - автор і1оv
http://www.kraina.org.ua/ua/module/national-idea/c...

Статті та книги:

4. Про право розумних та сильних на владу. Два погляди на розвиток держави
Ігор Лубківський http://www.day.ua/158116/
5. Про «три України», історичну пам'ять та «молоду кров» Ігор Лубківський http://www.day.ua/158634/
6. Ви готові розплачуватися за чужий бізнес? Ігор Лубківський
http://www.day.ua/159764/
7. Зраджена революція або стратегічний розвиток України. Ігор Лубківський http://www.vesna.org.ua/txt/pub/revolution.doc
8. Підсумок обговорень концепції «третій шлях України». Узагальнюючий нарис. Олександр Чистяков, Ігор Лубківський. http://sasaaa2004.narod.ru/Pidsymok.htm
9. І.П. Крип'якевич, „Історія України", Львів, видавництво „Світ", 1990 р., 519 ст.
http://vesna.org.ua/txt/krypyakevych/istukr/index....
10. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту

З М І С Т:

Вступ
І. Методи аналізу та вирішення проблеми  
ІІ. Створення та функціонування людини
ІІІ. Походження земної цивілізації  

ІV.Зло в розвитку нашої цивілізації як сила, яка протистояла діяльності І.Х. 4
1. Основа Зла
2. Вплив Зла  
3. Захист від Зла
V. Історичний розвиток земної цивілізації
1. Жовтнева революція 1917-го року
2 Складові радянського комунізму
3 Друга світова війна та післявоєнний  
розвиток світу
4. Уроки 60-х
5. Загибель комунізму

VІ. Майбутня ідеологія України через переосмислення  
радянського досвіду

1.Україна як частина демократичного  
комунізму
2. Нова економічна політика: комунізм чи
капіталізм?
3. Ідеологія нової епохи
VІІ. Віра небесна та віра земна
VІІІ. Події, які відбуваються зараз - звільнення від Зла  
1. Історія магії та християнства  
2. Методи впливу на людину. Уроки Майдану  
3. Національний український характер в історичному плані та в плані розвитку земної цивілізації. Нація-  
народ-держава
ІХ. Сучасність  
1. Походження держави  
2. Події 2005-го  
3. Країна мрій (українська утопія)
Х. Післямова. Майбутнє цивілізації  
Література  

Мітки: Метафізика історії земної циві, Українське питання, Метафізика, Земна цивілізація, Ідеологія, Третій шлях, Солідаризм, Державний устрій
Коментар: 0 Переглядів: 84 [Історія змін] Розмір:258882 байт
Останні зміни зроблені: igorlll Ігор Лубківський 552 дні(в) тому

	Опублікувати коментар
	Зареєстрований Анонімно Введіть код на зображенні Ваше ім'я E-mail (видний лише власнику сайта) WWW Ім'я . Пароль розширений... ( Вхід / Реєстрація) Тема Текст Візуальний редакторПростий редакторПродовжити редагування У такому вигляді текст буде виглядати після збереження. Ти можеш зберегти його зараз або продовжити редагування В тексті можна використовувати Wiki або HTML теги Ви не ввели текст повідомлення Я бажаю отримувати повідомлення про коментарі поштою