Кілька місяців тому до мене листом звернувся один з народних депутатів…
З листа депутату-„противсіху”
Кілька місяців тому до мене листом звернувся один з народних депутатів. Бідкався щодо майбутньої долі України – що буде з нею далі і як зробити так, щоб привести до влади чесних і порядних людей.
Бо в нас таких мало, бо усім правлять гроші. Що може й правда – депутату, звичайно, видніше. Але це звернення викликало в мене легкий шок – такого я точно не чекав, я-то думав, що вони там точно знають, що їм робити. І щоб щось відповісти, довелося думати декілька днів.
Це виявилося важко. Так буває у психотерапії – тобі пропонують поставити себе на чиєсь місце, з якого все виглядає зовсім по-іншому. Але зібравшись з силами і думками, таки відповів.
Все, що стосується приватного листування, з цієї відповіді, звичайно, тепер видалено. А все інше пропонується широкому загалу. Отож...
________
Перше – „противсіхи” теж винні у тому, що сталося. Бо якщо вже довелося йти проти Тимошенко, то це мало мотивуватися захистом якихось ідеалів. Щось на зразок того: „Ми краще їх (наприклад ті цінності, за які стояли на Майдані) розуміємо, ніж вона.”
Тоді б була цілком явна і зрозуміла для людей конкуренція, яка в принципі мала б створити певне ментальне поле, чи, принаймі, вдосконалити існуюче – а не те болото, яке ми отримали зараз, коли всі ідеали – крім „красти і сажати конкурентів”, попрані.
І чого вже точно не треба було робити – так це вчити людей як їм жити і що робити – народ такого не прощає. Хоча щодо того, чи треба було співпрацювати з ПР – так, безперечно.
Просто треба було думати в якій форм це робити і з яких принципів виходячи. Але точно не з принципів власного самозбереження – це теж зразу помітно. Тимошенко, до речі, частково і через це програла.
Друге – припустимо, що я помиляюся. Що теж цілком може бути, особливо якщо врахувати, що користуюся „вторинною” інформацією – тим, що до мене дійшло через другі-треті руки. І що цілком може бути спотвореним.
Тоді, може вас (політику вашої партії) я та інші виборці не так зрозуміли. Але тоді це стосується другої сторони діяльності партії – того, що я казав в своєму блозі: можна робити що завгодно і як завгодно – але в будь-якому разі народу це має бути представлено у вигляді бездоганно правильного логічного обґрунтування.
Цього не було зроблено – а тому Тимошенко тепер ображена й бідна, а всі інші – ні. Хоча й не знаю, чи їй це сильно допоможе. Але те, що всі інші партії від її арешту тільки втратили – це факт.
До речі, від подібного в свій час і сама Тимошенко постраждала – своєю незрозумілою позицією на виборах в облраду Тернопільщини (то їх назначала, то блокувала), своєю спробою поділу влади навпіл з Регіонами вона відштовхнула від себе людей.
Послання до народу має бути чітким і зрозумілим. І не треба брехати – є тисяча способів промовчати чи не сказати правду, якщо її, в силу якихось причин, сказати неможливо.
Третє – і розуміли, що все не так має бути, і виходу іншого не бачили. Тут можна дати хіба що декілька чисто практичних порад. Наприклад відчуття загрози і (або) безвиході часто виникає тому, що людина якогось іншого виходу з ситуації просто не бачить.
Я в такому разі користуюся методом „максимального загострення” (назва умовна) існуючих тенденцій, навіть якщо вони здають неіснуючими, нереальними чи неможливими.
Ну наприклад – посадять Тимошенко і … почнеться нова революція. Що тоді? Або Росія введе танки у Харків чи Крим. Тоді що? Багато народу підніметься? Яку позицію займе українська армія?
Або – нова світова криза повністю зруйнує українську металургійну промисловість. Що станеться? Або – виникне нова криза неплатежів, як до 1999-го року. Ну і так далі… Це схоже на метод „мозкового штурму”, тільки для себе самого.
Так можна побачити досі неіснуючі варіанти, які якщо й не моделюють майбутнє, то принаймі дозволяють виділити основні тенденції його розвитку.
В тому ж разі, якщо й це не допомагає, можу порадити ще один метод – „розкладу ситуації на 4 складових” (назва знову ж моя власна і теж умовна) – його я описував в статі „Серединний шлях України”.
Кожну ситуацію можна класифікувати як погану чи хорошу для нас, що утворює 2 варіанти її сприйняття, кожен з яких в майбутньому може розвиватися по-своєму, знову ж як поганий чи хороший, утворюють таким чином вже чотири комбінації. Ну, якщо цікаво, детальніше – в статті.
Наші проблеми часто зумовлені саме структурою нашого мислення, його категоричністю і схильністю до крайнощів. Так, наприклад, надмірна принциповість веде до фанатизму, що є поганим, а повне нехтування принципами (надмірна зрадливість) – теж зло.
Про подібне писалося в статтях „Психологія зради” та „Про принципи і зраду”. Відсутність принципів веде до продажності, а надмірне слідування їм – до фанатизму на зразок більшовицької диктатури чи християнської інквізиції.
Але не про це – адже я не знаю, що саме Вас цікавить. Тому тепер по інших питаннях, тезисно. Не претендую на істинність, просто як варіант. Кожна ситуація має кілька пояснень, з яких фактично КОЖНЕ направду є істинним. І тому, щоб зрозуміти більш чи менш об’єктивно якусь конкретну подію чи ситуацію, треба розглядати їх УСІ.
На рахунок того, що в 1991-му році ми отримали „не тих, що треба”. Так, правильно, але тепер ця ситуація навряд чи повториться. Тоді вона була пов’язана з тим, що будь-яка система, руйнуючись, в момент цієї руйнації переходить в стан протилежний, до попереднього.
Тому стали ненавидіти комуністів, піднімати на щит націоналістів, боготворити приватну власність і вірити в те, що злодійство є верхом усіх чеснот людини. Зараз такий же різкий скачок в протилежну сторону навряд чи можливий, тим більше, що в якійсь мірі він вже відбувся з приходом до влади Януковича (була стаття про це – „Час збирати каміння”).
Тому завдяки коливанням останніх років від Януковича до Ющенка і Тимошенко – і назад до Януковича – в народу до певної міри до цих коливань вже імунітет (на практиці він проявляється в аполітичності і байдужості).
Це, як не дивно – плюс, бо убезпечує від нових коливань системи. Тому за Тимошенко на Майдан звичайно не вийдуть – але нічого особливо поганого в цьому й немає.
Що проте не означає, що влада може почуватися впевнено і спокійно – збурити народ цілком може щось інше: продаж землі чи нова хвиля світової кризи, яка вже в дорозі і яка може принести з собою закриття металургійних заводів; або нова ідея, яка може з’явитися вже дуже скоро.
Тим більше, що насправді вона (ідея) нікуди й не щезала – бо полягає в поєднанні національного (українського, вільнолюбного) з пострадянським (не плутати з тоталітарним комуністичним) – демократичним, обмеженим певними рамками, розвитком.
Ну коротше, детальніше про це я писав колись в статті „Метафізика історії людської цивілізації та українське питання”.
Щодо того, як набрати нову і чесну команду. Це не так вже й складно – людей, які б хотіли працювати, не так вже й мало. Але якщо верхи будуть красти, то й команда рано чи пізно стане такою ж.
Або, якщо цього не відбудеться, то просто піде. А на їх місце прийдуть нові – і вже такі, як треба. Тому діло не тільки в команді, але й в політиці верхівки і в …оточенні (навколишньому середовищі).
Якщо вся система депутатства працює подібним чином („брехати і красти”), то нічого іншого навіть від найкращих, в принципі, людей сподіватися не варто. Десь про подібне писав Тарас Плахтій.
Стаття, звичайно, слабенька, але основна ідея в ній вірна – ситуація змінює людей. Тому потрапивши в тюрму всі стають зеками, а потрапивши у ВР – такими ж злодіями, як і попередники.
Тому особисто я прихильник радикальних дій – перенести столицю з Києва в якесь інше, мале місто і (обов’язково) ВР з теперішнього її приміщення в інше. Та ще конче треба створити нормальну систему оновлення влади – бо навіть найкраща команда, яка не оновлюється, рано чи пізно деградує.
Тут я прихильник ще більш радикальних дій – заборонити всім діючим депутатам балотуватися знову, створити двопалатний парламент, повернутися до політреформи – і т.д. Все це описувалося в свій час в статті „Що робити?”, яку тоді УП опублікувати відмовилася (вочевидь через тезисний варіант її написання).
Правда треба розуміти, що писалася ця стаття в часи президентства Ющенка, так що тепер деякі тези можуть виглядати зовсім інакше. Але як варіант – можливо.
Основна ідея тут – розділити функції парламенту, що полягають в виборі нового шляху розвитку країни (пропопорційна система) і контролю за методами його досягнення (мажоритарна, палата представників з обов’язковою умовою проживання в районі балотування, обмеженням терміну обрання 2-ма роками і не більше 2-х термінів підряд, збереженням основного місця роботи).
Хоча насправді проблема не тільки в грошах чи в бажанні збагачуватися. Проблема в тому, що подібне бажання не служить благу ВСЬОГО суспільства. Ось саме це і треба змінювати.
Наприклад – прийняти відкритий закон про лобіювання. Гетьмана, правда, здається саме за спробу його прийняття і вбили. Ввести залежність зарплати чиновників від результатів їхньої праці (наприклад від рівня ВВП чи середньої зарплати у ввіреній їм галузі), обмежити різницю між максимальною і мінімальною зарплатами (не більше як в 20-ть разів), відмовитися від усіх можливих пільг, тощо.
Далі, знову ж ще одне і знову ж істинне пояснення того, що з нами відбувається – не все в політиці твориться свідомо, як це вважають політики і їхні політтехнологи. Насправді політика – це, по-суті, метод „відпрацювання” підсвідомих уявлень.
Які бувають нашими власними (наш власний досвід або наше власне підсвідоме – наші упередження, отримані від батьків комплекси), або – колективними, пов’язаними з долею і характером народу.
Свій погляд на долю українського народу я вже наводив („Метафізика..”) + ця стаття, що була на УП: „Місія України. Словами Костомарова”, а про характер можете глянути оце – „Український національний характер”. Про архетипи теж багато писав, було на УП.
Ну так ніби й все. В своїх статтях я ще говорив про системні проблеми – система має володіти здатністю до самооновлення (оновлення виконавчих кадрів) і зміни цілей (чи їх коригування), має володіти зворотніми зв’язками і бути відкритою (регульовано відкритою, відповідно до власних цілей) до впливів зовнішнього світу – ну і т.д.
Все це, фактично, повтор того, що я раніше писав в книзі з ідеології. Писав для Тимошенко в тупій надії, що їй (і Україні) це потрібно і допоможе.
Не потрібно і не допомогло. Так що, якщо хочете – тепер ця інформація абсолютно відкрита для всіх – можете користуватися. Правда, чи реально все це прочитати, я не знаю – там більше як 200-ті сторінок Word-овського тексту.
Як же всього цього добитися і хто все це має робити, адже подібне неможливо впровадити, не маючи влади, я не знаю. Я фаталіст і вірю, що все розвивається так, як і треба. Тому бачу лише три шляхи:
- Щось „дійде” до самих депутатів (та інших чиновників) і вони задля самозбереження почнуть впроваджувати хоч щось, з описаного мною;
- Буде народне повстання, що змете всіх попередніх очільників і нова система сформується стихійно;
- Зміняться колективні уявлення – наприклад красти і бути депутатом стане стидно, а тому зміняться принципи їх добору. А по суті – принципи відбору усіх чиновників. Маятник має колись хитнутися і в іншу сторону. Правда ж?
Хоча на мою думку, насправді основну роль зіграє напевно інший, важливіший фактор – світові економічні проблеми. Про подібне я теж трохи писав останнім часом, на Економічній правді – „Інфляційна модель економіки” та „Світові кризи та Україна”. Так що більше, на разі, нічим допомогти не зможу.
Всього найкращого,
Ігор (Лубківський).
