…на жаль при публікації даної статті на „Економічній правді” втратилося два посилання на два відео, що чудово пояснюють те, що відбувається в світовій економіці. Тут, як і завжди на моєму сайті, наводиться авторський варіант статті – без правок і коректур, внесених в нього редакцією видання..
Інфляційна модель економіки
та перспективи розвитку світу
Як ми всі уявляємо собі функціонування економіки? Можливо, десь так:
Це та картина економіки, яку ми постійно бачимо перед очима, чуємо про неї з екранів телевізорів і знаємо з публікацій у пресі. І в якій чарівним чином зовсім забуто про громадян.
А насправді саме вони, забезпечуючи своє існування, платять своєю працею і грошима усім і за все – і дрібним підприємцям, і великим організаціям та підприємствам, і комерційним банкам.
А в умовах України – ще й бюджетним організаціям: у вигляді офіційно встановлених поборів (плати за довідки й документи), у вигляді хабарів або опосередкованих платежів – наприклад ремонтуючи школи за свій рахунок.
І навіть якщо частка вкладеної праці повертається їм згодом у вигляді зарплат, а частина національного продукту створюється з допомогою машин і механізмів, то все-одно споживати вироблений продукт можуть тільки люди.
Машин, які б самі заробляли гроші і самі себе обслуговували, поки ще не створено. Тому економіки без кінцевого споживача, яким є лише громадяни, просто не існує:
А тепер припустимо, що в усій нашій економіці існує 100 000 умовних одиниць грошей (гривень). З них 20 000 гривень належать Національному банку, ще 20 тис. – комерційним банкам, 20 тис. – громадянам, в т.ч. підприємцям – їхні заощадження і ще не використана ними зарплата чи пенсія, і ще стільки ж – обігові кошти великих підприємств і організацій. Ну і нарешті останні 20 000 гривень зберігаються в бюджеті.
Це грошова складова економіки. Інша її сторона – ті матеріальні (і нематеріальні) блага, які ми за ці кошти можемо придбати. Одне – загальна кількість товару, зрівноважує друге – наявну кількість грошей, встановлюючи певну динамічну рівновагу, яка виражається у ціні товарів і послуг. Але:
- ціну товарів та послуг формують не всі гроші, а лише ті з них, які можуть бути використані для оплати цих товарів. Це кошти громадян та обігові кошти підприємств і організацій;
- значна частина коштів зосереджена у банках (комерційних та національному) та в бюджеті країни – тому ціна товару буде визначатися ще й тим, куди вони будуть спрямовуватися, зумовлюючи цим часткову інфляцію.
Наприклад якщо держава з бюджету виділить кошти на ремонт шкіл, це може призвести до росту цін на будівельні матеріали, а якщо підвищить зарплату вчителям – на продукти харчування чи одяг;
- подібний додатковий приплив коштів в якусь окрему сферу економіки заохочує в ній виробництво. Через те, що кількість грошей в цій сфері починає переважати наявність товару, вони знецінюються, а ціна товару – зростає. Це й повинно стимулювати його створення.
Додаткові зміни в економіку вносить процес її кредитування:
Припустимо, що підприємець, який не має власних обігових коштів, бере кредит у банку в розмірі 1000 грн. на рік у розмірі 30% річних. Тоді через рік йому доведеться віддавати вже 1300 грн. Питання – звідки мають взятися неіснуючі 300 грн., якщо їх в принципі не існує в природі?
Очевидно клієнту доведеться взяти їх з тієї частки грошей, яка належала йому раніше як громадянину, або продати частку свого майна.
Тому в будь-якому разі кількість грошей у нього (чи у того, хто придбав його майно) зменшиться, а в банку – зросте. В загальній структурі економіки, відповідно, їх теж стає менше, оскільки банк, не купуючи за них товар, фактично вилучає їх з обігу.
А нестача грошей призводить до різкого підвищення їх вартості – купити за гривню теоретично можна більше, але зробити це вже нікому, настає дефляція.
Отож, в результаті такої діяльності банків, кількість грошей у них зростає, у громадян (чи організацій) – зменшується, економіка – „затухає”. Тому єдиним виходом для держави стає друк нею нових грошей – на суму процентів по кредиту. Тобто на тих додаткових 300 гривень, які забирає собі банк.
Але оскільки рано чи пізно ці гривні з нього виплескуються назад у вигляді нового кредиту для іншого підприємця, то для уникнення тепер вже інфляції кожен з підприємців на тих самих 300 гривень за цей час повинен виробити додаткову масу ліквідного товару.
Так працює інфляційна модель економіки – вона стимулює виробництво та сприяє знеціненню грошей і перекачуванню їх з національних банків у комерційні.
Тому ефективна вона лише доти, доки існує постійний цикл виробництва/споживання товару. А для цього, як мінімум, величина проценту по кредитах не повинна перевищувати величини прибутку, який можна отримати шляхом виробництва товарів (надання послуг).
В свою чергу кредитування громадян-непідприємців веде до:
- того, що якась частина їхніх коштів переходить банку. Тобто до збіднення громадян і збагачення банку – самостійно прибутку вони не отримують і отримавши кредит свої доходи ніяк збільшити не можуть;
- „охолодження” економіки – оскільки купівельна спроможність громадян через виплату ними процентів по кредиту зменшується;
- зниження купівельної спроможності громадян у майбутньому – так як замість купівлі нових товарів вони будуть сплачувати попередні кредити.
Певний виняток тут може становити лише опосередкований прибуток – якщо за кредитні гроші громадяни купують продукцію того підприємства, на якому працюють вони або їхні співгромадяни – збільшуючи таким чином його прибутки. Тоді, можливо, частина цих прибутків повернеться їм згодом у вигляді збільшення зарплати.
Інший виняток можливий тоді, коли громадяни заробляють кошти не реєструючи підприємницької діяльності, під що й беруть кредити – наприклад розвиваючи зелений туризм, надаючи платні послуги, перевозячи пасажирів чи вантажі, тощо.
Але в будь-якому разі кредити, отримані під купівлю техніки (холодильників, телевізорів, автомобілів), що не виробляється в країні, нічого позитивного для її економіки точно не приносять – як це вже сталося в Україні.
Проте навіть в країнах-виробниках цієї продукції таке кредитування хоча й стимулює економіку просто зараз, теж неминуче призводить до її занепаду у найближчому майбутньому, так як люди, починаючи сплачувати кредити, автоматично зменшують рівень свого майбутнього споживання – як це сталося вже на Заході.
Тому подібні проблеми інфляційної економіки характерні для усього світу, як це показано в наведеному відеосюжеті, в якому проте опущена позитивна складова інфляційної моделі – стимулювання виробництва:
Це зростання виробництва має сенс лише разом з наростанням споживання – бо товар має продаватися. Звідси – зменшення виробниками терміну служби випущених ними товарів, часта зміна моди, поява неуніфікованих технічних пристроїв. Ось як, наприклад, виглядає тепер повний цикл життя товару:
Але споживання не може зростати вічно, особливо в ресурсно-орієнтованих економіках. Ресурси вичерпуються, ефективність виробництва в розвинутих країнах і так досягає свого максимуму, а кредитні гроші неминуче повертаються зменшенням споживання і охолодженням економіки в майбутньому.
Тому надалі цей шлях розвитку прийнятний лише для країн, що все-ще можуть дозволити собі одночасно збільшувати як і власний рівень споживання, так і рівень виробництва – для Китаю, Індії, Бразилії. В принципі, і для України – якби воно, виробництво, в нас взагалі існувало і якби проценти по кредитам в нас були меншими за прибуток від нього.
Причому мова в першу чергу йде про виробництво товарів (послуг) нетривкого обігу – продуктів харчування (що частково є), одягу і взуття (чого немає). Та про розвиток тих сфер економіки, які не вимагають для себе значних ресурсів чи сировини – туризму, сфери послуг, шоу і розваг (що частково є), книговидавництва і кіно (чого фактично зовсім немає).
Питання існують і щодо діяльності комерційних банків. Невідомо, чи в умовах наступу чергової світової кризи взагалі варто зберігати за ними право одержувати фіксовані проценти по кредитах, фактично знищуючи цим економіку і викачуючи з неї усі кошти?
Чи не краще, щоб банк своєю долею коштів аж до повної виплати підприємцем кредиту входив з ним у співвласники його бізнесу, отримуючи певну частку його прибутку і розділяючи ризики разом з ним – а не пасивно стрижучи купюри? В світі існують подібні моделі співпраці банків з клієнтами, чого знову ж практично зовсім немає у нас.
Ігор Лубківський
В скороченому вигляді опубліковано на „Економічній правді” під назвою "Інфляційна модель економіки" – http://www.epravda.com.ua/publications/2011/08/1/2...
