Про вибір народу. З дискусії з Володимиром Фесенко.

З дискусії з Володимиром Фесенко, на наступне запитання:

Владимир Фесенко: А как же такой мудрый народ избирает не очень мудрых политиков? :))) =>

Володимире, це дуже складне і цікаве питання, яке я дуже люблю. Ну для початку почнемо з того, що для того, щоб народ обирав, треба щоб ці вибори були. Тобто:

а) щоб була демократична і чесна процедура виборів без ніяких фальсифікацій, що в нас не завжди буває;

б) щоб народ  знав, що вибирає. Що передбачає, як мінімум, наявність у нього правильної і достовірної інформації. А для того потрібний вільний доступ до неї (а закон прийняли тільки-но) і потрібні нормальні незалежні журналісти (що ще трохи є), які мають можливість доносити народу свої думки (що  далеко не завжди);

в) бажано, щоб ця інформація була ще й проаналізована. Не всі цікавляться політикою і не всі в ній розбираються – народ маса велика і неоднорідна, тому йому потрібні ще й аналітики. А далі – див. те ж, що і щодо журналістів;

г) народ повинен розуміти результати свого вибору. Тобто повинен мати "зворотній зв’язок". А для цього знову ж йому потрібні нормальні журналісти і експерти і нормальні аналітики і можливість їх почути;

д) народ має мати можливість відкоригувати результати своїх дій (свого вибору). Впливати на обраних депутатів він не може, хоча мав би, наприклад, встановлювати їм премію до зарплати чи навіть штрафи, відкликати депутатів не може, а чиновників і тим більше. Може тільки зробити якісь висновки для себе до наступних виборів.

 І ось тут починається саме цікавіше – які в нас наступні вибори? Та не має значення які, але основне – що в нас за усі роки незалежності перед кожними виборами система виборів змінюється. Спеціально, щоб народ не встигав зорієнтуватися і відкоригувати свій вибір.

От і зараз – про що говорить ПР? – в першу чергу про необхідність зміни системи виборів. Байдуже якою саме вона буде, але основне, що ПР наслідки від її використання прорахує наперед, а народ – ні.

..Але це ще не все. Це були, так би мовити, процедурні "технічні" моменти. Теоретично – так, можна припустити, що мудрий народ може й не голосував би за комуністів стільки років, скажімо.

Хоча хто зна – може в нього для того є якісь свої причини? Скажімо підтримка ідеології, яка хоча б формально мала б протистояти олігархам, так як іншої з аналогічними цілями просто немає (ну скажімо якихось там анархо-синдикалістів).

Тобто ще один аспект цієї проблеми у тому, що народ вибирає тільки з того, що вже існує. І навіть більше того – вибирає тільки з тих, "яких йому подають" Тобто уявимо собі, що в нас, наприклад, існує така собі ідеальна партія анархістів – борців за права трудящих, яка буде захищати жителів Донбасу перед лицем наростаючої загрози олігархічних кланів.

І що, вона потрапить на вибори? По-перше – чи її взагалі пустять. По-друге – чи вона буде мати можливість знову ж інформаційно донести інформацію про себе і свої цілі.

По-третє, чи не головне, хто її буде спонсорувати, якщо за  визначенням вони анархісти, які в принципі проти влади грошей виступають? І взявши гроші у когось вже самим цим свою власну ідею й знищать.

Тому питання вибору народу, як це і сліду було чекати, дуже часто впирається в питання банального фінансування їхньої діяльності. Юлька щось там пробувала зробити, запропонувавши фінансувати діяльність партій з бюджету, але як на мене це теж дурна ідея.

Єдиний розумний вихід, який тут бачиться мені – це прийняття закону про лобіювання, щоб ці кошти хоча б частково модна було прослідкувати. Але останній, хто в Україну про таке заїкався, був Вадим Гетьман, якого й за це (напевно) і замочили. А більше з того часу ніхто подібного казати й не ризикує. ))

Але найцікавіше, що цю думку – що народ (в загальному) мудріший своїх правителів висловив ще Макіавеллі. І вже в цьому можна побачити певну цікаву закономірність – бо якщо це дійсно так, то якщо перекрути це твердження з іншого боку, воно означає саме те, що ви й кажете – значить народ завжди обирає дурніших за себе. А в нас хіба не так само всі роблять?

Он Тимошенко теж собі заступників завжди дурніших за себе вибирає, щоб гарно виглядати на їх фоні. Так роблять всі начальники і міністри. І все це, як Ви вірно сказали, один з наслідків радянського стилю мислення  – так привчали робити тоді, щоб зберегти за собою більш престижне посадове місце.

Можна припустити, що й народ так само робить – вибирає дураків, щоб на їх фоні виглядати розумним і тішитися власним розумом. Он дивляться люди на Кучмі – такий дурак, щось меле вічно невпопад, а – Президент! От і я теж дурак, але не настільки! То я вже тим більше чогось вартий в тому житті!

Хоча якщо врахувати, що подібне було ще в часи Макіавелі. То проблема мабуть не тільки в „совковості” і ця проблема має глибин ніші корені. А ось чи можна бути настільки мудрим, щоб обирати мудріших а себе, я не знаю. Ще не придумав, в усякому разі..))

Ага, ще має значення те, що вибір дійсно здійснюється згідно до підсвідомих уявлень, що в тому може бути щось від інфантилізму (відсутність зрілості) – наприклад в пошуку архетипу батька, страх відповідальності, ще щось.