Знову про УПА

На зауваження: "Що сталося із УПА? Їх же не розбили, а дали колгоспам матдопомогу та перевели на госпрозрахунок, чого не було ніде по Україні, а воякам УПА оголосили амністію. Вони, в більшості, й пішли із лісу, від не визначеного майбутнього, до радянської реальності. Тому радянська влада виходила із ментальності народу."

Це було вже не за Сталіна. СРСР часів Сталіна і СРСР після нього - дві великі різниці.. Коли вже життя в СРСР стало більш чи менш нормальним, тоді і смисл воювати щез/ А в 1946 році УПА ще воювало по повній силі і колективізація була швидше фактором, що сприяв тцій війні, а не навпаки. Добровільно йти в колгосп ніхто не хотів, тим більше свою землю віддавати.

В нас же тоді ще була приватна власність на землю. Мій дід он теж шмат землі мав.
Заробити з неї нічого не можна було, бідували, чесно кажачи, але той, хто мав землю, вважався господарем і в колгосп не рвавс, щоб там не обійцяли. На Західній Україні звикли не довіряти владі - тут їх стільки перемінялось, що довіри немає ні до кого.

А боротба УПА пішла на спад набагато пізніше - десь в 1953-54 роках, хоча по великому рахунку тривала ще до 1956. Сталіна тоді вже не було, УПА переміг Хрущов

А голоду на Західній Україні в 1946 році було не завдяки колгоспам, а якраз завдяки тому. що їх тоді тут ще не було, всі були селянами, кожен щось завжди мав на чорний день - який би неурожай не траплявся. Вистачало і на сім"ю, і на підтримку УПА, і на допомогу мішочникам. Так що боюся що тут Ви трохи помиляєтесь.

- Знаєте, то що мав Ваш дід то було за кваліфікацією радянської влади одноосібне господарство.

Знову не так. Одноосібне господарство було те, що було при хаті. Реально там було не так багато - 17 соток. А жили з того, що мали в полі. Поле було поділене на частини, і не відібравши їх, колгосп просто не було би на чому створювати - вільної землію як на степових просторах Харківщини, в нас не було. Так що почалося все саме з відбирання поля.

- Я не заперечую активності УПА, але ряди їх почали рядіти ще від 1947 року

Ну взагалі-то їхні ряди почали рядіти ще й через те, що їх просто вбивали. А по-друге - і через те, що повивозили цілі українські села - залишили армію, скажемо так, без тилового забезпечення. І через те, що ті ж поля позабирали в колгоспи - з того, що залиилося при хаті сплачувати продподаток на утримання УПА було вже не так легко

На ЗУ різні люди живуть, не одні тільки українці. І не всі УПА підтримували, наприклад польські чи змішані сім"ї. Мій дід он теж наполовину поляк - то ніде й не воював - ні на польській ні на українській стороні. Були такі села. де всі підтрмиувлаи УПА, а були такі, що ні. В реальності ж ніхто особливо тій війні не радів, просто  сталінська влада - це було ще гірше. А так народ воювати не хотів взагалі-то, воювали від безвиході фактично. Що робити, коли в тебе відбирають землю, сім"ю, дитину? Були й такі, які в ястребки записувалися - і їх теж зрозуміти можна - не можна ж все життя воювати, шукали якоїсь можливості закінчити ту війну. І як тільки життя стало більш чи менш нормальним - так опір і зійшов на ніц. Хоча окремі випадки ще навіть в 60-х були.

- Це було за "лінією Керзона" на території теперішньої Польщі.

Ні! Вивозили цілі села з Галичини в Сибір. Я сам не одну таку сім"ю знаю. Навіть мій швагро (чоловік сестри) з такої родини З Польщі вивозили села і переселяли їх на Україну, переважно десь на Миколаївщину. Але там, в степах ті жити не змогли і за кілька років всіма правдами верталися назад, на Галичину, щоб хоч так бути хоч трохи ближче до Батьківщини. Це лемки, а я про західних українців. Дивні в Вас якісь погляди.

- Чому дивні? Прагну розібратися. Про УПА маємо звідки інформацію?

Ну особисто я її маю в основному з власного дитинства, з того, що напівголоса говорилося тоді, іщо вже тепер можна було розпитати детальніше. В мене в службі наприклад ще й досі працює один дядько, вже пенсіонер, якого ще дитиною з сім"єю в Сибір вивезли. Повернулися аж за Хрушова.

Батько мого швагра просидів невідомо скільки в тюрмі, працював на мідних рудниках, потім ще довший час був на засланні. Повернувся, коли вже було далеко за 40, з підірваним здоров"ям і без права жити вТернополі (була тоді така фігня, виявляється. колишнім учасникам УПА чи членам їх сімей забороняли жити там, звідки їх вивезли). Мусів фіктивно одружуватися тільки заради прописки, потім розводитися, женився пізно, помер скоро.

На роботі в мене працював один дядько, на пенсії вже давно - Онищук його прізвище, тепер директор (здається ще) Тернпоільського музею репресованих, який зробили в підвалах КДБ. Його арештували в 12-ть років і випустили, коли йому було вже 40. Вся молодість в тюрмі і засланні пройшла.

Ще одну родину знаю з Бережанщини - там була потужна армія УПА, повернулися в 60-х без права повернення в рідне село. Жили в Тернополі, їхній син ще живе, теж вже пенсіонер.

Знаю тепер місіце в лісі, під Копиченцями, де трупи вбитих упівців скидали - просто в рів, без ніякої могили, собаки потім руки-ноги їхні таксали. Там тепер меморіал зробили. Все були молоді хлопці. по 17-20 років, такі, що дуже часто ще й дівчини не встигали спробувати. Вони вірили в ту ідею.

Але бувало й таке, що вирізали цілі польські села. Хто знає тепер, хто саме? Так що в принципі нічого особливо доброго в тій війні не було, війна завжди зло, от тільки й інакше теж не получалося

Бувало навіть таке, що в одній сім"ї один син міг бути в бандерівцях, а другий... в ястребках.

Ну ось єдине, що однозначно позитивного принесла радянська влада на західну Україну, так це можливість навчання. Університети і інститути і за Польщі існували, але пробитися селянському хлопцю та ще й українцю туди було практично не можливо. Після війни поляків винищили чи вивезли, інтелігенцію винищили, і поступити вчити можна вже було в принципі без проблем. Так і Сташевського купили...

 - Мені цікаві мотиви селян іти в УПА і перебування там на різних етапах. Від створення зрозуміло. Села в Галичині в 1942 р. грабували хто хотіли, як німці так і їх адміністрація, так і радянські партизани, просто бандити і загони УПА були формою самооборони. А от як реагували рядові члени УПА на угоду із Рейхом керівництва ОУН(б) 1944 р.? Чи інформувалися вони про політичну ситуацію та плани політкерівництва?

Там була іще одна фігня. Білшовики в 1941 році так драпали, що нікого в армію забрати не встигли. Відповідно в 1944 році в них на заході України (не тільки на Галичині чи Волині, але й скажімо в Хмельницькій, Житомирській чи Вінницькій областях) получився великий резерв потенційних призовників. Просто приходяла Радянська армія, оточувала село, і всіх поголовно мужчин забирала служити. А що тим, хто проживав на окупованій території, Сталін не довіряв, то їх першими икдали в бій, на вірну смерть.

Мого діда так забрали, хоч йому на той момент було вже 52 роки. Але він пройшов першу світову і виявився хитрішим - десь там прилаштувався при штабі і якось вижив.

Тернопіль звільнили (вдруге) 15 квітня 1944 року, війна після того тривала ще більше року - так що загинути були всі шанси. Тому в 1944 році йшли в УПа щоб не йти в Червону армії - на томй момент шанси вижити там були куди як ібльші. Та й воювати упрівцям все-таки дводилося на своїй території, а не десь, невідомо де, все ж легше

На рахунок угоди 1944 - щось я такої не знаю. Мабуть Ви маєте на увазі створення дивізії СС Галичина? Ну якщощодо цього - то мені це важко зроузміти, який був смисл воювати на стороні армії, яке вже явно програвалі. Можливо надіялися, що Європа з Німеччиною розпочне війну проти СРСР, може просто сподівалися таким чином набратися бойового вишколу, щоб вміти потім воювати за Україну - не знаю. Але факт є в тому, що Галичина і вся Україна тоді входили до різних зон німецької окупації...

Тобто по-суті були різним державами. В нас не було таких звірств німців, як на всій іншій Україні, і в цілому народ непогано до німців ставився. Навели порядок, навіть дали роботу, школи працювали. Мій тато он ходив вдо школи в роки війни, польської, правда, не української. Теж парадокс - виявляється за німців були польські школи. Я навіть в радянські часи, коли таке небезпечно було казати, і то нерідко міг почути від якогось дядька старшого : "німців треба, був би порядок"

Манштейн це навіть в своїх спогадах згадує - про те, що політика гауляйтера Еріха Коха на Україні виявилася згубною для Німеччині, чого не було на Галичині.

Ну євреїв вони правда дійсно всх понищили - що правда, то правда. В Тернополі до війни було 30 синагог, після німців і досі не залишилося жодної. Народ звичайно по-різному до цього ставився, іноді когось там трохи рятували, але що особливо й не підставлялися ради них - теж факт, своїх проблем вистачало.

Тим більше що ті самі такий народ, який собою жертвувати ради представника іншої нації точно не буде. От і залишилися сам на сам зі своїми проблемами. В кого були друзі чи родичі неєвреї - той вижив, в кого ні - ні. Я так думаю, що десь глибоко в душі, якщо зневажити загальнолюдські цінності, народ з того може й радів трохи - надто вже їх багато тоді тут було. І до того ж - далеко не на найгірших місцях. В усякому разі селянами вони, як українці, точно не були.

Складний то був період. А якісь там переговори? То й що з того? В України тоді не було союзників (хоч по-суті й досі немає), доводилося лавірувати між ворогами. Он в 1944-му (в листопаді 1944-лютому 1945 Шухевич переговори зі Сталіним проводив щось 4 місяці - і що з того? Сталіну треба було показати союзникам, що в нього все спокійно і все під котролем і що ніякої війни на заході немає, а Шухевичу був потрібний час, щоб перейти до партизанської війни, набудувати криївок, підготувати людей.